Коли 1919 року Вальтер Ґропіус (Walter Gropius) заснував "Державний Баугауз у Веймарі" (Staatlich Bauhaus in Weimar), ніхто не міг собі уявити, який вплив матимуть ідеї Ґропіуса: модерне будівництво, самостійний стиль і поєднання мистецтва з промисловістю й ремеслом. Своєю формулою "form follows function" ("функція визначає форму") Ґропіус спричинив революцію: продукція Баугаузу мала прагнути простих форм. 

Цьому передувала історія: наприкінці XIX століття прогресивна Німеччина хоче потіснити Великобританію – провідну економічну силу Європи. Методи промислового виробництва й ремісничі технології поширюються за межами острова. Прусські професійні художні школи, які раніше орієнтувалися на мистецтво, за прикладом Англії починають орієнтуватися на ремісничі цехи. Такі модерні художники, як Петер Беренс (Peter Behrens) чи Анрі ван де Велде (Henry van de Velde) стають керівниками професійних художніх шкіл у Дюссельдорфі й Веймарі.     

Німецький дизайн – у світ

Хороше оформлення промислової продукції є важливим фактором економіки. Внаслідок поширення цієї ідеї, 1907 року в Мюнхені засновують "Німецький виробничий союз" (Deutsche Werkbund). Німецька продукція повинна вирізнятися на світовому ринку "хорошим оформленням", найкращою "функціональністю й відповідністю використаним матеріалам".  

Такі великі фірми, як Bahlsen чи AEG, замовляють у художників союзу проектування виробів та архітектури. Їхня надія: перемога німецького дизайну. 

Економіка переживає піднесення, національна самосвідомість посилюється. Але над світом уже нависла загроза Першої світової війни. В культурі формується опозиційний рух за реформи. Одним з ідейних натхненників цього руху в мистецтві стає Вальтер Ґропіус. Вже під час роботи над теоретичною програмою руху молодий архітектор був відомий завдяки своїм сміливим, модерним спорудам.

Після війни Ґропіус змінює Анрі ван де Велде на посаді директора "Вищої школи художніх мистецтв великого герцогства Саксонії" - і користується вдалою можливістю: дає життя найбільш модерній і суперечливій художній школі 1920-х років - "Державному Баугаузу в Веймарі". 

Собор для маніфесту Баугаузу

Викладачів тут називають не професорами, а "майстрами". Ними стають такі відомі художники, як Фейнінґер (Feininger), Кандинський (Kandinsky), Маркс (Marcks) чи Клее (Klee). Пізніше в статусі молодших майстрів до них приєднуються випускники Баугаузу. Запрошені викладачі й лектори доповнюють універсальну освітню програму Баугаузу. Ліонель Фейнінгер (Lyonel Feininger) викарбовує назву маніфесту Баугаузу "Собор" на дерев’яній дощечці – яскраве свідчення того, куди веде шлях школи: до поєднання ремесла й мистецтва.

Як людина, причетна до формування Баугаузу від самого початку, художник Ліонель Фейнінгер керує друкарнею. Незабаром з’являється портфоліо з різьбою Фейнінгера по дереву – перше видання Баугаузу. Завдяки своїй творчості Фейнінгер стає одним з найважливіших митців класичного модерну. Роботи художника з’являються на численних виставках – від берлінського Палацу Кронпринца до нью-йоркського Музею модерного мистецтва. Тікаючи від нацистів, котрі називали його творчість "дегеративною", Фейнінгер емігрує 1937 року до США.     

Нацисти вважають мистецтво Баугаузу "дегенеративним"

Скульптор і графік Ґергард Маркс (Gerhard Marcks) з’являється на сцені Баугаузу 1919 року. Ґропіус призначає його майстром форм у майстерні кераміки. Під впливом Маркса з’являються експериментальні керамічні посудини, а також - як наслідок технологічного поступу - перші прототипи серійного виробництва. Багато відомої продукції виходить з керамічної майстерні Баугаузу - наприклад, такі вироби, як кавоварка Sintrax (1924). Вже 1924 року Маркс залишає Баугауз.

У цей час Оскар Шлеммер (Oskar Schlemmer) заступає на посаду майстра в Веймарі. Художник, скульптор і декоратор сцен керує майстернею настінного живопису в Баугаузі, пізніше також майстернями різьби по дереву й каменю, а наприкінці - сценічною майстернею. Він робить ескізи декорацій, поміж яких на сцені танцюють схематичні фігури в костюмах - люди, схожі на статуеток. У своїх роботах, які нацисти називали "дегеративними", Шлеммер досліджує місце людини в просторі. 12 років митець залишається вірним Баугаузу. Перед закінченням війни він помирає в бідності.

Марсель Бреєр (Marcel Breuer) починає свою кар’єру в Баугаузі студентом і згодом стає молодшим майстром. Як перший дизайнер меблів, він запроваджує використання сталевих труб у виробництві стільців і столів. З 1925 по 1928 рік він керує меблевою майстернею, яку ще називають столярною. Сьогодні загальновизнаною класикою дизайну вважають не лише перший ескіз крісла Бреєра 1925 року, а й також стіл Піскатор за технологією "зроби сам".                

Лампа Вагенфельда стає іконою дизайну

Мистецький талант Йозефа Альберса (Josef Albers) переконує Ґропіуса призначити художника на посаду молодшого майстра ще до того, як студент склав іспит. Керуючи підготовчим курсом, Альберс розробляє напрямок у художній педагогіці, який спрямований на виявлення нахилів студентів і визначення перспектив подальшого розвитку в певній сфері. 1925 року він переїжджає разом з Бугаузом у Дессау й одружується з Аннелізою Флейшман (Annelise Fleischmann), пізніше відомою як художниця Баугаузу Анні Альберс. 1932 року пройшла перша виставка скляних робіт Джозефа Альберса. 1933 року, після того, як націонал-соціалісти закрили Баугауз, Альберс та його дружина Анні втекли до США.

Також Вільгельм Ваґенфельд (Wilhelm Wagenfeld) починає свою кар’єру з навчання в Баугаузі у Веймарі. Перший ескіз стає його найвідомішою роботою: простий абажур з матового скла, ніжка з нікелевої сталі - Ваґенфельдова лампа WA24 стала іконою дизайну. Сьогодні прихильники Баугаузу й дизайну можуть купити нову версію лампи виробництва фірми Tecnolumen.        

Ласло Могой-Надь (László Moholy-Nagy), викладач курсів по роботі з металом, рано розпізнає талант Маріанне Брандт (Marianne Brandt). З ініціативи майстра Брандт починає навчатися в майстерні металу, де переважають чоловіки, - й досягає більшого успіху, ніж її однокурсники. Металеві побутові предмети Брандт досі є символом Баугаузу в Дессау. Багато ескізів художниці виходять серіями. Деякі її попільнички, кавові й чайні сервізи, а також лампи досі вважають класикою дизайну й випускають в автентичному вигляді. Маріанне Брандт належить до найвідоміших художників Баугаузу.

Насамкінець, Герберт Баєр (Herbert Bayer) формує імідж Баугаузу в Дессау. Розроблена ним техніка рекламної типографії неабияк підвищує популярність навчального закладу в сфері дизайну. Також Баєр чотири роки навчається в Баугаузі, перш ніж стати молодшим майстром і викладати студентам протягом 1925-1928 років. У типографіях і друкарнях досі цінують універсальну абетку Баєра як безсмертну класику модерного рекламного дизайну.