Цюріх, 9 квітня 1917 року. На вокзалі готові до відбуття 32 російські емігранти. Вони не єдині, хто прийшов сюди. "Зрадники, люмпен, свині!" - кричать їм довкола. Хоча є тут і прихильники подорожуючих - вони співають "Інтернаціонал". На якийсь час рейки вдається заблокувати, але згодом потяг із шипінням рушає.

Це спеціальний німецький потяг, який було надано кайзером Вільгельмом ІІ (Wilhelm II.), аби ще далі роздмухати полум'я революції в Росії. Адже в одному з вагонів сидить ніхто інший, як Володимир Ілліч Ульянов, тепер більше відомий під прізвищем Ленін. Із німецькою допомогою він виривається зі свого швейцарського вигнання і вже за тиждень досягає мети своєї подорожі - Петрограда, нині Санкт-Петербурга. У Росії лише нещодавно відбулася Лютнева революція, царя Миколу ІІ змели з трону, країною керує Тимчасовий уряд, а про наближення восени ще однієї революції ніхто навіть не здогадується.

Прусські багнети та російські пролетарські кулаки

За поверненням відомих вигнанців на батьківщину пильно спостерігають у Берліні. "Ленін успішно осів в Росії. Він працює так, як забажає", - повідомляє німецьке командування Збройних сил міністерству зовнішніх справ. Це звучить парадоксально, на перший погляд. Вільгельм ІІ бере собі у союзники комуніста Леніна. Мета німецького кайзера - остаточне ослаблення Російської імперії, із якою так звані Центральні держави, включно із Німеччиною та Австро-Угорщиною, вели війну з 1914 року.

Розрахунок Берліна був простим - Ленін та його більшовики мали дестабілізувати Росію і таким чином, прямо посеред Першої світової війни, закрити для Німеччини східний фронт. І цей план спрацьовує. Адже німецька кайзерівська імперія послуговується старим правилом дипломатії: "Ворог мого ворога - це мій друг".

Ця ідея і концепція не нові. Їх підготувала людина, відома під комуністичним псевдонімом "Парвус", - Ізраїль Лазаревич Гельфанд. Російський єврей, що зміг розбагатіти та використав свій вплив, аби вже наприкінці 1914 року запропонувати німецькому послу у Константинополі "союз прусського багнета та російського пролетарського кулака". Парвус вважав - інтереси Німеччини та російських революціонерів збігаються. Попри початковий скепсис, його таки прийняли у "високих кабінетах" в Берліні.

Капіталіст та салонний більшовик

Гельфанд, що із задоволенням жив у розкошах та оточував себе жінками, вперше потрапив до Німеччини у 1891 році. Він писав для лівих газет під різними псевдонімами та зустрічався із усіма провідними комуністами свого часу: Розою Люксембург(Rosa Luxemburg), Карлом Каутським (Karl Kautsky), Леніним та Львом Троцьким. Але через його несоціалістичний стиль життя товариші не дуже йому довіряли.

Після "Кривавої неділі" 22 січня 1905 року, коли цар наказав стріляти у демонстрантів у Петербурзі, внаслідок чого загинуло понад 200 осіб, Гельфанд та Троцький стали першими російськими вигнанцями, які повернулися на батьківщину. Вони взяли участь у створенні Петербурзької ради робітничих депутатів, але вже незабаром їх один за одним арештовує поліція.

Гельфанд опиняється в ув'язненні в Сибіру, але він втікає та, діставшись Константинополя, розгортає там свою ділову активність, завдяки якій швидко багатіє. В той час йому належали навіть банки - через це від нього відвернулися його старі комуністичні друзі. Троцький навіть пише "Некролог для живого друга". Але із початком війни у Парвуса знову з'являється нагода для політичної діяльності. Після розмови із німецьким послом в Османській імперії вже у лютому 1915 року його приймають у міністерстві закордонних справ у Берліні.

Російська революція на 23 сторінках

Російський комуніст із досвідом німецького публіциста та підприємницьким минулим у Константинополі створює для німецького міністерства закордонних справ сценарій революції. Це чіткий розклад подій, які лише за кілька місяців стануть реальністю. Гельфанд детально описує на 23 машинописних аркушах, як можна влаштувати переворот за умови підтримки із закордону. Докладно описуються методи фінансування, саботажу та повалення уряду. Вже за місяць з державної скарбниці виділяють два мільйони рейхсмарок на "підтримку революційної пропаганди у Росії".

Гельфанд також активно діє. При цьому важко розрізнити його ділові інтереси та політичні цілі, адже діє він як справжній спекулянт, що наживається на війні. Він домовляється із усіма і береться за все: зброю, метал, коньяк, ікру, тканини. Оскільки шлях на схід лежить через лінію фронту, його посіпаки налагоджують канал контрабанди через шведське село на кордоні із Фінляндією, тоді ще частиною Російської імперії. Прикордонники все знають, але мають свій зиск і не заважають.

Завдяки паролю "Я із вітаннями від Ольги" російські революціонери отримують не лише пропагандистські матеріали. Зброя та динаміт також перетинають кордон. Завдяки "німецьким подарункам" топлять кораблі у Архангельську та спалюються вщент причали. Дії Парвуса координує німецький посол у Копенгагені, граф Ульріх фон Брокдорф-Ранцау (Ulrich von Brockdorff-Rantzau), який вважає підтримку комуністів доцільною, якщо таким чином буде знищено коаліцію держав-супротивників.

Німецька революція за російські гроші?

Відчайдушний план Гельфанда зрештою спрацьовує. 7 листопада 1917 року відбувається переворот, який згодом ввійде в історію як Жовтнева революція. Перехідний уряд скидають, більшовики перехоплюють владу, і Росія за кілька тижнів оголошує про свій вихід із Антанти - військового союзу із Францією та британською короною. Для країни це означає фактичне припинення військових дій. Така нейтралізація одного зі своїх ворогів коштувала імператору Вільгельму ІІ близько половини мільярда євро, якщо рахувати у цінах сьогодення.

Парвус фактично став провідником волі німецького імператора. Після його смерті Клара Цеткін (Clara Zetkin) назве людину, яка допомогла Леніну організувати революцію "сутенером імперіалізму". У 1924 році, у віці 57 років Гельфанд помирає від інсульту у Берліні. Його вирішальну роль у російський революції намагаються не згадувати як у Москві, так і у Берліні.

Отримання капіталістичної підтримки дискредитує Леніна в очах російських комуністів, але після вбивства царської родини 17 липня 1918 року він йде у контрнаступ. Під час партійного засідання Ленін заявляє - його часто звинувачують у підготовці перевороту за німецькі гроші. Втім, він ніколи цього й не приховував, каже Ленін та додає: "За допомогою російських грошей ми можемо влаштувати подібну революцію у Німеччині".