Чоловіки надто емоційні, аби голосувати, написала американська письменниця та борчиня за права жінок Еліс Д'юер Міллер 1915 року в своїй книжці "Чи жінки - це люди?". "Це демонструє їхня поведінка під час бейсбольних матчів та політичних переговорів. А їхня вроджена схильність до застосування насильства робить їх непридатними для управління державою", - так лунають лише деякі аргументи на користь того, аби відібрати в чоловіків право голосу, які вона наводить у книжці. Це була іронічна відповідь Міллер на аргументи проти права голосу для жінок, які озвучувалися в той час, але, натомість, малися на увазі з повною серйозністю. Це був її протест проти дискримінації жінок в всьому світі, який після Першої світової війни ставав дедалі гучнішим.

Довга боротьба жінок за рівноправ'я

Олімпія де Гуж була французькою письменницею, драматургинею, борчинею за права жінок та однією з піонерок у боротьбі за рівноправ'я статей. 1791 року, в часи, коли у Франції завдяки революції все здавалося можливим, вона сформулювала "Декларацію прав жінки і громадянки". Два роки потому за її вимоги та погляди її заарештували та стратили на гільйотині.

Де Гуж була не єдиною представницею своєї епохи, яка вимагала рівноправ'я між чоловіками та жінками, але як політичний рух ця боротьба сформувалася лише всередині 19-го століття, розповідає експертка з історії права Анна Катаріна Манґольд (Anna Katharina Mangold). При цьому йшлося спочатку не лише про право голосу на виборах, а про позбавлення жінок абсолютно базових прав, розповідає вона. "Прикладом було так зване опікунство за статтю: жінок самих по собі не вважали дієздатними, їх натомість постійно мали представляти чоловіки. Спочатку батько, потім чоловік, а якщо жінка була незаміжня, то близький родич",  - каже експертка.

Право голосу для жінок в Німеччині

Жінки в Німеччині миритися із цим більше не хотіли. Особливої ваги рух за права жінок здобув у країні після Першої світової війни. У своєму великодньому зверненні 1917 року німецький кайзер Вільгельм ІІ оголосив демократичні реформи в країні, зокрема й у виборчому праві. Утім, про право голосу для жінок він не сказав ні слова. Це обурило активісток із різних політичних таборів й дало новий поштовх їхній боротьбі за рівноправ'я. За допомогою спільних акцій, петицій та зібрань вони натиснули на суспільний лад, у якому домінували чоловіки. Як наслідок 12 листопада 1918 року з'явилася правова основа для запровадження права голосу для жінок. З того часу, згідно з рішенням Ради народних уповноважених (тимчасового уряду у Німеччині, який діяв під час Листопадової революції з листопада 1918 до лютого 1919 року, - Ред.),  голосувати за кандидатів на посади у всі державні органи могли громадяни, які досягли 20-річного віку, незалежно від статі. Це стало історичною віхою в боротьбі за жіноче рівноправ'я.

І хоч піонерками німкені не були (у деяких скандинавських країнах жінки на той момент уже кілька років як мали право голосу), країна виявилася набагато попереду деяких інших західноєвропейських країн, каже Анна Катаріна Манґольд. Вона наводить приклад Швейцарії, де право голосу на федеральному рівні жінки отримали лише 1971 року, а в кантоні Аппенцелль-Іннерроден на кантональному рівні жінки не мали виборчого права аж до 1991 року.

Повне рівноправ'я - де-юре

Та, попри запровадження права голосу, повного рівноправ'я жінок та чоловіків конституція проголошеної в Німеччині після Першої світової війни Веймарської республіки не гарантувала. Лише 1949, коли після повалення нацистського режиму внаслідок Другої світової війни була заснована нинішня Федеративна Республіка Німеччина, в Основному законі країни закріпили повну рівність статей. А на початку 1990-х, після возз'єднання Східної та Західної Німеччини, цей пункт доповнили словами про те, що держава сприяє фактичному втіленню рівноправ'я в життя та протидіє наявним нерівностям.

"Це друге речення чітко демонструє, що недостатньо просто формально гарантувати рівні права, а вони натомість мають також на ділі бути реалізовані, як це записано в Основному законі. І це, фактично, фаза, у якій ми зараз перебуваємо", - каже Манґольд.

Попри закріплене в конституції рівноправ'я, жінки у Німеччині й досі не мають того самого становища в суспільстві, що й чоловіки - це яскраво продемонстрували нещодавня дискусія про сексуальні домагання на робочому місці під гаслом #MeToo або ж заборона поширення інформації про аборти, звертає увагу експертка. "Достатньо подивитися за перебігом судових процесів щодо зґвалтувань. Правознавство - консервативна наука, що, як і раніше, переважно контролюється і практикується чоловіками, які бояться щось втратити. Це означає, що абсолютно базові права людини, такі як недоторканість тіла, які держава має ефективно захищати, опиняються під загрозою", - впевнена Манґольд.