У липні 1998 року це було знакове засідання у Римі. Три роки до нього на заклик ООН проводились переговори про створення Міжнародного кримінального суду (МКС) у Гаазі. І нарешті, за рішенням Генеральної асамблеї ООН, проходила триденна конференція уповноважених представників, якій мали узгодити міжнародний договір про заснування такого суду.

За створення такого роду незалежної інстанції виступали, перш за все, німці - під керівництвом тодішнього міністра закордонних справ Клауса Кінкеля (Klaus Kinkel). Адже досвід міжнародних трибуналів ООН щодо колишньої Югославії та Руанди засвідчив необхідність таких інституцій.

Універсальна юрисдикція

Крім того, ці трибунали могли бути розформовані після досягнення мети - судового переслідування і покарання винуватців військових злочинів, вчинених під час війни в Югославії, та геноциду у Руанді. Тож новий Міжнародний кримінальний суд мав мати більш широку компетенцію, а тому й діяти як постійний орган. Відповідні розслідування мали делегуватись йому, зокрема, резолюціями Ради Безпеки ООН, а рішення ухвалюватись незалежно від суверенних рішень тих держав, які не приєднались до договору про МКС. Судан і Лівія саме і стали маркерами, за якими ці принципи були реалізовані.

Універсальна юрисдикція, яка однозначно торкалась би національного суверенітету, була і є неприйнятною для США та низки інших країн. Адже американські солдати, які беруть участь у військових місіях по всьому світу, теоретично можуть опинитись перед суддями МКС. США також вперто не погоджувались з визначенням агресії, тобто здійснення військового нападу як складу злочину, підсудного цьому суду. Лише у 2010 році він був інкорпорований у відповідні міжнародні документи, які обмежували предметну юрисдикцію суду геноцидом, злочинами проти людяності та воєнними злочинами.

Масований опір

Тож США від початку усіма можливими засобами виступали проти створення Міжнародного кримінального суду. Німеччині навіть погрожували виведенням американських військ. Але безуспішно. 17 липня 1998 року 120 держав проголосували за Римський статут Міжнародного кримінального суду. 21 держава утрималась, сім - Китай, Ірак, Ізраїль, Ємен, Лівія та США - проголосували проти. 

Щоправда, президент США Білл Клінтон у 2000 році таки підписав статут, оскільки вважав, що без підпису США зовсім втратять можливість впливати на діяльність МКС. Однак його наступник - Джордж Буш - у 2002 році відкликав підпис президента США під цим документом.

Вторгнення в Нідерланди?

У США навіть з'явилась законодавча ініціатива на захист американського персоналу за кордоном, що дозволяло застосування військової сили для звільнення будь-якого американського громадянина або громадян з числа союзників США, затриманих на території якоїсь держави за ордером міжнародного суду. У Нідерландах цей закон назвали "законом про вторгнення в Гаагу".

Поведінка США викликала, утім, не тільки обурення, але й стимулювала прибічників МКС до подальших дій. На ратифікацію Римського статуту надавалось п'ять років. Тобто підтриманий урядом держави міжнародний документ мав бути ратифікований парламентом та ще й підписаний главою держави. Для запуску діяльності Міжнародного кримінального суду необхідними були 60 ратифікаційних грамот. І вони надійшли до 1 липня 2002 року, тобто на рік раніше, ніж очікувалось.

Злочини проти людяності

У березні 2003 року були призначені 18 суддів, обраних таємним голосуванням у відповідності до Римського статуту. Серед них був і німецький правник та дипломат Ганс-Петер Кауль (Hans-Peter Kaul). "Кримінальний суд - як маяк, який щодня надсилає сигнал і нагадує, що геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, акти агресії - заборонені", - сказав він незадовго до своєї смерті у 2014 році. Кожен з правителів та армійських командувачів, що нехтує цими правилами, теоретично, ризикує одного дня опинитися на лаві підсудних.

Через 20 років після підписання Римського статуту особливий наголос слід зробити на слові "теоретично": хоча 123 країни вже ратифікували цей документ, Китай, США, Росія, Іран, Індія, Ізраїль, майже всі арабські країни, а також Україна до нього не доєдналися. Приймати справи до розгляду МКС може лише тоді, коли злочинець походить із країни, що ратифікувала статут, злочин стався на її території або тоді, коли країна, що не є членом, визнає юрисдикцію суду та самостійно звертається до нього із клопотанням.

Вихід країни - ще не кінець справи

Ратифікація Римського статуту - справа добровільна. Кожна країна має право вийти з угоди. 2016 року так вчинила Бурунді. Її президент П'єр Нкурунзіза мав усі шанси постати перед судом, після того, як він залишився при владі на третій термін, порушивши конституцію, почав переслідування правозахисників, опозиціонерів та журналістів. МКС, незважаючи ні на що, прагне продовжити розгляд його справи, мотивуючи тим, що у відповідний період Бурунді була членом МКС. Згодом про вихід оголосили також Гамбія та ПАР, але потому знову  передумали.

2010 року були висунуті обвинувачення проти кенійського міністра фінансів Ухуру Кеніати через підбурювання до вбивства, насильницькі вигнання та пограбування під час виборів 2007 року. 2013 року Кеніату обрали президентом Кенії. Парламент країни ухвалив рішення про вихід із МКС. Наприкінці 2014 року справу було закрито за браком доказів.

Росія, Донбас і МКС

Росія Римський статут підписала, але так і не ратифікувала. Ба більше, за наказом президента Володимира Путіна 2016 року підпис було офіційно відкликано. Оглядачі це пов'язують із розглядом у суді порушень прав людини у Грузії та в Україні. За повідомленнями ЗМІ, Україна на початку липня передала до МКС списки усіх іноземців, що воювали на боці проросійських сепаратистів на Донбасі. У лютому 2015 року Верховна Рада визнала юрисдикцію МКС щодо "вчинення злочинів проти людяності та військових злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації і керівниками терористичних організацій "ДНР"/"ЛНР", які призвели до особливо тяжких наслідків і масового вбивства українських громадян". А у вересні 2015 було подано відповідну заяву згідно із Римським статутом. Від початку воєнних дій на сході країни, Київ не раз закликали повністю ратифікувати Римський статут, що полегшило б процедури судового розгляду претензій до російської сторони. 

Цього року ще одна країна оголосила про бажання вийти із МКС - цього разу Філіппіни. Причиною стало бажання суду розслідувати систематичні вбивства наркодилерів, бій яким оголосив президент країни Родріго Дутерте. "Все це маячня", сказав відомий неполіткоректними висловами філіппінський президент, а суддів назвав "білими ідіотами" та заявив, що не дасть втручатися у внутрішні справи країни. 

Деяким африканським правителям в МКС теж ввижаються привиди європейського колоніалізму. Зокрема, про це заявляли в Африканському союзі. "Ми вважаємо, що МКС налаштований антиафриканськи, виступає проти лідерів африканських держав, навіть чинних, хоча у світі повно інших кривавих воєнних злочинів та порушень прав людини, але ці злочини нікого не цікавлять", - категорично заявив у 2016 році тодішній черговий голова Африканського союзу, президент Республіки Чад, колишньої французької колонії, Ідріс Дебі.

Із такими закидами не погоджується головна прокурорка МКС, гамбійська правниця Фату Бенсуда, яка на батьківщині обіймала посаду міністерки юстиції до початку роботи у Гаазі в 2012 році. За її словами, МКС приділяє особливу увагу подіям на африканському континенті, оскільки саме там, як ніде інде у світі найбільше порушуються права людини. Крім того, не бракує клопотань і від самих африканських країн: Уганди, ДР Конго, Малі, Габону, а дві надійшли і від Центральноафриканської республіки.