Одного пункту пропуску через кордон цілком достатньо. Відтепер гуманітарна допомога у ті нечисленні райони Сирії, що контролюють противники режиму Башара Асада, буде надходити лише через КПП "Баб ель-Хава", що розташований на турецько-сирійському кордоні. Три інші пропускні пункти остаточно зачинять. Цього домоглися Росія та Китай, які виступили проти проєкту резолюції Ради Безпеки ООН, у якому пропонували подовжити на рік роботу щонайменше ще одного КПП.

Дві країни, що мають право вето в Радбезі ООН, стверджують, що оонівська програма допомоги порушує суверенітет Сирії, оскільки уряд в Дамаску не схвалив її офіційно. У багатьох західних ЗМІ пишуть, що Москва хоче поступово припинити постачання гуманітарної допомоги в райони Сирії, що перебувають не під контролем уряду. Однак, за даними ООН, лише на північному заході країни від неї залежать 2,8 млн людей.

Поставити черевик на голову своєму народу

Самоствердження шляхом безжалісного тиску на жителів власної країни: ця стратегія характерна стилеві правління людини, інтереси котрої Росія та Китай представляють у найвищому органі ООН. З моменту присяги 20 років тому, 17 липня 2000 року, президент Сирії Башар Асад керує країною методами залякування і терору. "Немає іншого способу керувати нашим суспільством, окрім як поставивши свій черевик на голову народу", - цитує висловлювання молодого Башара Асада у 1995 році журналіст Сем Дагер, який протягом багатьох років писав репортажі з Дамаска для американської газети Wall Street Journal.

У 1995 році старший брат Башара Базіль загинув у автокатастрофі, з того часу Башара готували як наступника батька, Хафеза аль-Асада, який залізною рукою керував країною з 1970 року. Як пише Дагер у книжці про родину Асадів, опублікованій у 2019 році, з того моменту почалась внутрішня трансформація 30-річного Башара, якому спершу довелося вийти з тіні свого всемогутнього батька.

Модернізація поліцейської держави

Спочатку Башар Асад здавався багатьом зовсім іншим типом керівника, ніж батько: менш напористим, більш стриманим. В середині 1990-х років він жив у Лондоні, де після вивчення медицини став офтальмологом. Лікар, який отримав освіту на Заході, як наступник близькосхідного диктатора: цей імідж, що вселяв надію у людей, знадобився йому у перший період перебування на чолі держави. Доволі тривалий час у Сирії панувала "Дамаська весна", коли інтелігенція могла відносно вільно говорити про демократію та участь громадянського суспільства у її становленні. Багато хто покладав на Башара великі надії.

Читайте також: Сирія і коронавірус: коли ворог невидимий

Це була помилка, упевнена Крістін Гельберґ (Kristin Helberg), авторка декількох книжок про сучасну Сирію, яка протягом багатьох років пише про події у Дамаску. "Образ символу надії - непорозуміння", - вважає вона. Багато сирійців, та й західні політики, чомусь були впевнені, що будь-хто, хто цікавиться комп'ютерами та інтернетом і отримав освіту в Англії, буде демократичним реформатором.

"Башар ніколи не був реформатором, - каже Гельберґ у розмові з DW. - Хоча сам вважав себе модернізатором. Але він був не готовий ані відмовитися від влади, ані докорінно змінити систему правління свого батька". Він був і залишається лідером поліцейської держави, що 50 років перебуває під владою тоталітарного режиму та експлуатується безсовісним правлячим кланом, - навіть якщо при цьому він не скидається на грізного диктатора, вказує журналістка. 

"Шукай зрадників та не май жалості"

Башар Асад знав не лише відкритий для всього світу Лондон. Він також добре розумів механізм правління диктаторського режиму у своїй країні - як і ризики для правлячої родини. В його юності арештували водія, який працював на сімейство Асадів. Казали, що водій планував убивство юного Башара. "Цей інцидент став для дітей Асада уроком: ворог може буди де завгодно. І йому неможна давати жодних шансів", - розмірковує біограф Асада Сем Дагер. "Зрадників треба шукати усюди. Ти маєш висмикувати їх звідусіль, де б ти їх не знайшов, - учив Хафез аль-Асад сина. - І не май жодної жалості!".

Сам Асад-старший послідовно втілював цей принцип з початку 1970-х років. Він перетворив Сирію на державу поліцейського нагляду та тортур. Журналіст Мустафа Халіфа, що давно живе у Франції, за критику сирійського режиму багато років просидів у трагічно відомій в'язниці "Тадмур" неподалік від Пальміри. У романі "Будиночок равлика" він описує систематичні тортури ув'язнених: від повсякденного побиття до випадків, коли тюремщики змушували в'язнів пити воду з каналізаційної труби, "суміш слини, сопель, сечі та інших нечистот".

В основі правління Асада - страх

Тортури характерні для стосунків режиму з критиками та опонентами. "Увесь народ Сирії боїться, - говорить Халіфа в інтерв'ю DW. - Усі знають про існування цих в'язниць, про катування та вбивства. Усім відомо, що в країні діє закон сильнішого, але люди не хочуть ризикувати своїм життям. Такі методи режиму".

Дуже швидко Башар Асад перейняв цей стиль правління. Модернізація - так, політичні реформи - ні: саме цими ідеями він керується. "Ці люди збожеволіли, вони живуть в світі ілюзій", - так після вступу на посаду у 2000 році прокоментував він у розмові зі своєю довіреною особою, пізніше втікачем до Туреччини генералом Манафом Тласом, заклики сирійців до розвитку демократії у період "Дамаської весни". "Дай їм палець і вони захочуть відняти усю руку", - сказав він іншому наближеному.

Щоб задушити подібні прагнення, нині Асаду як ніколи потрібен витончений та розгалужений апарат безпеки, каже Крістін Гальберґ. "Для Асада він відіграє життєво важливу роль. Його батько створив цілу мережу секретних служб, які конкурують одна з одною, тим самим стримуючи одна одну. Жоден шеф розвідки не має достатньо сил, щоб організувати державний заколот проти Асада", - пояснює журналістка.

Асад програв свою незалежність

Тим не менше, на десятому році війни Асад навряд чи вже стане господарем Сирії - навіть незважаючи на те, що більша частина країни знову формально перебуває під його контролем. Він жорстко придушив повстання 2011 року, і війна, що спалахнула внаслідок цього, забрала понад 500 тисяч життів, за багато з яких він особисто відповідальний.

Обговорення Радою Безпеки ООН питання про постачання у Сирію гуманітарної допомоги показує, наскільки Асад залежит, передусім, від допомоги Москви. Російська військова підтримка дорого коштує Сирії, так само як і допомога Ірану, другого захисника сирійського режиму. У Сирії дуже велика військова, політична та економічна присутність Росії та Ірану. І подальший розвиток країни також визначатимуть уявлення Москви та Тегерана про правильний вибір. Тож у політичному розумінні Асад вже програв незалежність своєї країни.

Але шляху назад для президента немає, каже журналістка Крістін Гельберґ. Будь-яка реальна реформа поставить його систему на межу краху. "Тому його режиму залишається лише одне - як і раніше пригнічувати, катувати, потопати в корупції та будь-якою ціною за допомогою брехні та пропаганди робити із боротьби за збереження влади війну з тероризмом".