На цій зустрічі присутні останній міністр закордонних справ Німецької Демократичної Республіки (НДР) та останній очільник міністерства оборони цієї країни, що у 1990 році зникла з політичної карти світу. Маркус Мекель (Markus Meckel) та Райнер Еппельман (Rainer Eppelmann) були членами останнього і єдиного демократично створеного в НДР уряду, але після возз'єднання Німеччини не відігравали значної ролі у політиці. Така доля випала більшості борців за громадянські права та правозахисників, які мужньо протистояли комуністичному режиму НДР, а деякі з них - і задовго до падіння Берлінського муру 9 листопада 1989 року.

Про ті вирішальні місяці йдеться цими днями на зустрічі тодішніх учасників подій у Берліні. Цим заходом відкривається ювілейна програма "30 років мирній революції та німецькій єдності", якою нинішній німецький уряд має намір відзначити мужність та прагнення до свободи, які продемонстрували східні німці у той час. На заходах, що триватимуть до 3 жовтня 2020 року, активну участь братимуть й колишні НДРівські активісти та правозахисники.

"Час настав" - саме такою є історична рестроспектива. Час настав для змін у НДР, у якій тоді ще ніхто не міг уявити возз'єднання з Федеративною Республікою Німеччина. На центральному круглому столі, який відбувався з грудня 1989 року до березня 1990 року, йшлося передусім про нову демократичну конституцію, вільні вибори та розформування "штазі" - таємної поліції НДР з оманливою назвою "міністерство державної безпеки", страх перед якою був у той час таким же великим, як і раніше.

18 березня 1990 року: перші і єдині вільні вибори у НДР

Райнер Еппельман пригадує: на сьомому з 16-ти засідань круглого столу 15 січня 1990 року пролунала новина про захоплення громадянами центральної будівлі "штазі" у Східному Берліні. Цим штурмом активісти намагались запобігти знищенню документів і архівів міністерства держбезпеки, керівництво якого, відчуваючи політичну небезпеку, почало "реформування". "Жодного насильства!" - заклик ширився серед тисяч протестувальників, які уже активно демонстрували перед управліннями "штазі" в регіонах. Адже загроза кровопролиття, яким в одну мить могла завершитись мирна революція, була дуже високою, а застосування сили - цілком ймовірним.

Однак не пролунало жодного пострілу, "штазі" припинило діяльність. 18 березня 1990 року - через 41 рік з дня заснування диктаторської держави - громадяни НДР вперше змогли вільно голосувати на виборах. Тоді впевнену перемогу у виборчих перегонах здобув "Альянс за Німеччину" - блок, очолюваний НДРівськими християнськими демократами, що з 1949 року були частиною так званого народного фронту, а їхня присутність в уряді лише про око свідчила про його ніби демократичний склад.

Еппельман: "Більшість не хотіли іншої НДР"

Після повалення Берлінського муру християнські демократи впевнено повели за собою тих східних німців, які прагнули швидкого возз'єднання Німеччини. Таку зміну курсу підтримала і заснована правозахисником Еппельманом партія "Демократичний прорив". "Більшість не хотіли іншої НДР", - каже зараз 76-річний чоловік у замку Нідершьонгаузен - там, де тоді відбувались засідання центрального круглого столу.

Що думає Маркус Мекель про Гельмута Коля

"Альянс за Німеччину" утворив тоді уряд з Союзом вільних демократів та з відновленою серед інших Маркусом Мекелем у 1989 році в НДР Соціал-демократичною партією Німеччини. Мекель та Еппельман були двома яскравими фігурами мирної революції та шість місяців були членами останнього уряду НДР.

Міністр закордонних справ Мекель за цей короткий час був учасником переговорів про так званий договір "два плюс чотири", підписання якого заклало возз'днання Німеччини. Мекель і сьогодні постійно наголошує на тому, що неправильною є думка про те, що ніби канцлер ФРН Гельмут Коль (Helmut Kohl) cам вирішив з чотирма переможцями Другої світової війни щодо возз'єднання Німеччини. "Це були перемовини двох суверенних урядів, які досягли в цьому згоди", - пояснює Мекель.

У результаті парламент НДР, так звана народна палата, вирішив приєднатись до ФРН. Від розробки нової німецької конституції відмовились. Саме тому критики договору і через 30 років після цієї історичної події говорять про "приєднання" НДР до Західної Німеччини, яке відбулось "між нерівними". І це є причиною того, що передусім літні східні і західні німці до цього часу почуваються чужими. Райнер Еппельман, який виступав за швидке возз'єднання, підсумовує: "Ми дуже мало говорили один з одним".