18-річний Артем Звенигородський усе свідоме життя прожив у окупованому Криму, але залишив рідних і друзів, щоб виїхати у вільну частину України. За словами юнака, до втечі його підштовхнули переслідування з боку окупаційної влади, які зачепили, зокрема, і його рідних, а також перспектива служби в російській армії. "Я розумів: якщо не виїду, я в Росії назавжди", - розповідає хлопець.

Дитинство в окупованому Криму

Ми зустрічаємося з Артемом Звенигородським у Києві, де він проживає вже більше трьох місяців. Артем - врівноважений юнак із гарними манерами. Хоча він вивчав українську лише в першому класі, а потім жив у російськомовному середовищі, хлопець непогано спілкується українською, лише деколи дозволяючи собі русизми. "Спершу я хотів їхати у Львів. Під час перевірки на кордоні співробітники СБУ мені сказали: "Не довго ти житимеш у Львові з такою українською". Ми посміялися", - жартує хлопець.

Коли Артему було п'ять років, його родина переїхала із Запоріжжя до Севастополя - ближче до моря, а ще через два роки почалася російська анексія Криму. "Я питаю в батьків, що відбувається, а мені відповідають: "Скоро буде Росія". І моє перше питання було: "А що таке Росія?" - пригадує юнак події 2014 року.

Після анексії, за спостереженнями Артема, люди стали жити бідніше. Через міжнародні санкції з півострова пішли відомі компанії та бренди. Натомість приїхали чимало росіян з материка, які ставилися до кримчан як до людей "другого сорту", розповідає хлопець. Також почалися утиски всього українського, додає він. "У 2015 році восьмирічний я на уроці музики крикнув у вікно "Слава Україні!" Мене відвели до психолога і розповіли, що це дуже погано, що так кричали нацисти, коли вбивали дітей на Донбасі у 1945 році. Я навіть тоді розумів, що це якась маячня".

Репресії у Криму

Початок повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року Артем називає днем, коли "життя перевернулося". У школі однокласники розділилися на прихильників і противників дій РФ, а вчителі намагалися уникати розмов про так звану "спеціальну воєнну операцію" Кремля. З боку окупаційної влади, за словами Артема, стало відчутним "закручування гайок", особливо щодо людей з проукраїнською позицією.

Читайте також: Німецькі правозахисники засудили посилення репресій в Криму щодо кримських татар

50-річний вітчим Артема підтримував Україну і писав про це в соцмережах. У 2023 році його запідозрили у причетності до загибелі одного з високопоставлених військових у Севастополі внаслідок підриву авто, але не знайшли доказів. Через півтора року, каже Артем, чоловік зник. Лише згодом хлопець дізнався, що бус вітчима зупинила дорожня поліція, його відвезли в лікарню на перевірку рівня алкоголю в крові, а по поверненню в багажнику автівки виявили мішки з селітрою та інші пристрої для виготовлення вибухівки. Чоловіка посадили в СІЗО без зв'язку і можливості скористатися послугами адвоката, звинуватили в тероризмі й засудили до 12 років за ґратами. "Він не терорист, він ніколи нічого не підривав би, - запевняє Артем. - Є три причини, чому в Криму "закривають" людей. Перша - коли йдеться про неугодну, проукраїнську людину. Друга - виконати план, щоб заробити погони. Третя - залякати інших людей. Я розумів, що можу бути наступним".

Повістка в армію РФ

Підліток почав замислюватися про виїзд за кордон. Від ідеї подорожі в Україні його відмовляли родичі, бо вважали, що це небезпечно, до того ж сам Артем не знав, чи пропустять його на українському кордоні. Хоч кримський паспорт не давав багато можливостей, він сподівався поїхати на навчання в Європу або США, і почав збирати гроші, працюючи паралельно з навчанням у коледжі. Хлопцю змалечку подобалася журналістика, він сам знімав і монтував відео для власного блогу, і сподівався пов'язати з цим майбутнє.

Але у вересні 2025 року, через кілька місяців після повноліття, юнака викликали на медкомісію до військкомату і визнали придатним до служби в армії, хоча, як каже Артем, він має хворобу нирок, яка мала б бути підставою для звільнення від військового обов'язку. "Мені сказали: "Ти ж на мотоциклі приїхав? Значить придатний". За кілька тижнів хлопець мав отримати бойову повістку на строкову службу, тож почав активніше шукати шляхи виїзду.

Артем безрезультатно телефонував до українського консульства у Білорусі і звертався до різних неурядових організацій. Урешті йому вдалося зв'язатися з волонтерами організації "Рубікус", які запропонували допомогу з виїздом в Україну. Спершу юнак сумнівався: "Я не знав, чого мені очікувати. А раптом мене посадять у в'язницю або на фронт відправлять?" Після детальних роз'яснень від волонтерів хлопець наважився ризикнути. Через три дні йому надіслали квитки на потяг та інструкцію подальших дій.

Втеча з Криму і перехід кордону

Про своє рішення виїхати з Криму Артем не сказав нікому. Родичам повідомив, що хоче перед армією з'їздити з подругою в Ростов, аби піти в туристичний похід місцевим лісом. "Вони знали, що там немає лісу. А я не знав", - сміється хлопець. Уже в поїзді, який прямував з Севастополя до материкової Росії, а потім до Білорусі, юнак підробляв фотографії для родичів, щоб переконати їх, що він у Ростові.

Після трьох днів у дорозі Артем прибув до Мінська, де звернувся в українське консульство і на основі українського свідоцтва про народження за два дні отримав так званий "білий паспорт" - посвідку для повернення в Україну. Ця послуга коштувала 30 доларів. Після цього волонтери, які допомагали йому з виїздом, організували подорож до пункту пропуску "Мокрани-Доманове" на білорусько-українському кордоні - нині це єдине місце, де можна потрапити з Білорусі в Україну. "Це словами не передати. Наче сон. Я йшов і не знав, що буде далі, але був спокійним, адже нарешті я сам обирав свою долю", - так Артем описує свої відчуття під час пішого переходу кордону в Україну 10 жовтня 2025 року.

Після проходження кордону з хлопцем поспілкувалися представники СБУ. "Перше, що мені казали: "Навіщо ти приїхав в Україну? Тут же нацисти і бендерівці!" - сміється кримчанин. - Я розумію, що це психологічний прийом, але ніякого такого тиску я не відчув". Далі всіх, хто перетинав кордон, зустріли волонтери, нагодували, видали українські сім-карти й автобусом доправили до тимчасового розподільчого центру в місті Ковель на Волині. Звідти Артем вирушив до Києва. Увесь шлях хлопця із Севастополя до української столиці склав більше трьох тисяч кілометрів.

Читайте також: "Це щастя". Як українці виїжджають з російської окупації

Брак допомоги людям з окупації

Перші місяці в Києві пішли на оформлення українських документів. Також Артем познайомився з іншими кримчанами, які мають схожі історії виїзду з півострова. Він помітив, що всі стикалися з труднощами під час пошуку інформації про переїзд, бюрократичними перепонами та браком підтримки від держави.

Найперше, Артем звертає увагу на інформаційну ізоляцію жителів Криму, які часто не знають про можливості виїзду з тимчасово окупованих територій (ТОТ) і про ситуацію в Україні. "Я думав, що Україна - дуже бідна країна, і не знав взагалі, що там відбувається. А коли переїхав, то виявилося, що тут люди живуть краще, ніж у Росії". Також він каже, що хоча в Україні чимало медіа розповідають про Крим українською мовою, російськомовні кримчани цей контент у соцмережах та за пошуковими запитами не бачать. Серед винятків, якими сам користувався, він називає "Радіо Свобода" і Deutsche Welle.

По-друге, хлопець нарікає на подекуди байдуже ставлення до людей з ТОТ в українських дипломатичних представництвах за кордоном і складнощі з оформленням "білого паспорта". По-третє, за словами кримчанина, бракує державної підтримки й на етапі початку нового життя в Україні: "Щоб отримати ідентифікаційний код, потрібна прописка. З Криму вона не переноситься… Мені немає де прописатися, я питаю, що робити? - "Ми не знаємо". Я питаю, куди мені скаржитися? - "Скаржся Путіну".

"Росія робить для кримчан більше - і це жахливо"

З 25 грудня 2025 року набула чинності постанова Кабміну, яка дещо спростила оформлення українського національного та закордонного паспортів для жителів ТОТ. Зокрема, якщо людина має лише українське свідоцтво про народження або "документи", видані окупаційною адміністрацією, як це було у випадку Артема, її особу можна підтвердити дистанційно, в режимі відеоконференції. Артем називає це "першим кроком", тоді як залишається ще чимало перепон. 

Нині хлопець спілкується зі ЗМІ та веде соцмережі, розповідаючи про свій переїзд в Україну, і каже, що до нього вже звернулися по допомогу 25 людей, які цікавилися виїздом з окупації. Двом із них уже вдалося виїхати. "Це дуже суперечлива думка, але Росія для кримчан робить більше, ніж Україна. І це жахливо, так не повинно бути", - обурюється юнак.

Майбутнє Криму в окупації РФ

Нині Артем мріє отримати вищу освіту, стати журналістом, подорожувати Європою. Своє майбутнє планує пов'язати з Україною: "Я хочу працювати над поверненням людей з окупації, над проблемами реінтеграції та корупції. Я розумію, що відбувається там (в окупації. - Ред.) і що відбувається тут, і знаю, як працювати над цією проблемою".

За його словами, на окупованому півострові посилюється мілітаризація суспільства. У школах змалечку закликають приєднуватися до військово-патріотичного руху "Юнармія", замість спортивних змагань школярі тренуються кидати муляжі гранат чи розбирати автомати, прояви "патріотизму" заохочуються додатковими можливостями вступу до ВНЗ. Під час навчання на журналіста в Криму, як з'ясував Артем, довелося б писати курсові на тему так званої "СВО" або "російської весни". До того ж і студентів, і доросле населення агітують підписувати контракт з російською армією. На цьому тлі майбутнє Криму під окупацією видається Артему примарним: "Не знаю, що чекатиме на наступне покоління, тому що Росія дуже добре промиває мізки".

Читайте також: "Молода гвардія" та "Юнармія". Хто і як мілітаризує українських дітей на окупованій Донеччині

Попри критику на адресу української влади і життя в умовах російських обстрілів та відключень світла, своє рішення виїхати в Україну Артем називає найкращим у житті: "Краще бути без світла, без води, ніж під Росією. Тому що для мене найбільша цінність у житті - це свобода. В Україні я маю на це право".