Коли мені виповнилося 35 років, а було це 1996-го, я вже був повністю незалежним і знав, чого хочу досягти в житті. Я знав, що робити і як. Я працював на успіх, навіть якщо не замислювався, чим цей успіх об'єктивно визначається. Того року незалежній Україні виповнилося 5 років. Вона не працювала "на успіх", Україна повільно виходила зі структурної та економічної кризи, яка перед тим розвалила Радянський Союз і зробила Україну незалежною.
Життя пересічних українців було нелегким і мало передбачуваним. Життя політичної та економічної еліти того часу відрізнялося нестабільністю, небезпекою та часто - аморальним опортунізмом. Але водночас ми, тодішні 35-річні, кожне найменше покращення буття сприймали як ознаку майбутнього успіху нашої країни, як привід для оптимізму.
Українці очолили демократію
Сьогодні, коли Україні виповнюється 35 років, привід для оптимізму може давати лише українська армія. Добрі ознаки подає і заангажованість більшості українського народу в справах оборони. Віра в перемогу над Росією об'єдналась у більшості українців з вірою в успішне європейське майбутнє України.
Сьогодні майже кожен день в Україні - це день жалоби та день продовження опору та відваги. Нині можна озирнутися на 35 років, що минули з 1991 року, і чітко побачити ті моменти, які переінакшували суспільство, змінювали країну на краще, які формували сьогоднішню українську ментальність.
За ці 35 років українці не просто звикли до демократії - вони її очолили. Вони створили громадянське суспільство, яке виявилося сильнішим за українську політичну еліту і яке навчилося контролювати свою державу та її інститути. Вміння та бажання виходити на протести за найменшої загрози негативних політичних змін в Україні відрізняє сьогодні українців від багатьох народів-сусідів. А особливо відрізняє їх від росіян, які готові прийняти будь-який меседж своєї влади та погодитися з ним чи змовчати.
Українські фермери, які обробляють поля на прифронтових територіях із щохвилинною загрозою дронової чи артилерійської атаки росіян, є найкращим символом української вдачі, української переконаності у своїй правоті та в тому, що держава вистоїть.
Українські жінки, які навчилися бджільництву, коли їхні чоловіки-бджолярі пішли добровольцями на фронт або були мобілізовані, є символами нової української родини, нового українського суспільства, де кожен розуміє та бере на себе відповідальність за майбутнє своєї родини, свого міста, своєї країни.
Щодня Україна отримує від агресивної Росії нові виклики, на які необхідно реагувати та відповідати. Щодня мільйони українців мають ухвалювати рішення, від яких залежить життя кожного з них окремо та всього українського суспільства загалом. Сьогодні, коли під реальним, а не метафоричним ворожим вогнем знову опинилася українська культура, зокрема видавнича справа, під щоденними обстрілами українці гадають, як можна допомогти видавцям, які втратили через російські ракети й дрони до 30 відсотків щорічного сумарного тиражу виданих книжок. Українці думають про це навіть ночами, ховаючись у бомбосховищах та на підземних платформах метро у Києві та Харкові. Українці одночасно рятують себе, рятують інших та обстоюють незалежність країни. Тому що незалежність України - це головна основа незалежності та свободи кожного з нас.
Читайте також: Щоденник війни: Київ повітряних тривог
Культ України у світі
Сьогодні мені 65, а Україні - 35. Кожен новий рік, який додається календарем до мого життя, це рік моєї нової співучасті у житті моєї країни. Мене тішить, що я вже прожив у незалежній Україні на п'ять років більше, ніж у Радянському Союзі. Саме ці роки у незалежній Україні дали мені шанс, і я ним на 100 відсотків скористався. Тому що свобода - це шанс, це вибір свого шляху, це можливість реалізуватися не у боротьбі з режимом, який намагається обмежити тебе у всьому, а в гармонії з країною, яка гарантує тобі свободу. Це означає реалізуватися для того, щоб зміцнити, посилити цю гармонію відносин між людиною і державою.
Росія не розраховувала, нападаючи на Україну, що її агресія створить культ України у світі, що Україна та українці стануть взірцем того, як треба любити та захищати свою країну від зовнішнього агресора. Це Україна нагадала Західній Європі про демократичні цінності, а не навпаки. І тепер в України, попри війну, з'явився ще один геополітичний обов'язок - захищати європейський простір демократії від світового авторитаризму, що суне з боку країн, які повернули свої суспільства до стану феодалізму і намагаються поширити систему авторитаризму на весь світ.
Читайте також: Кайдашева Європа: чому Україні доведеться домовитися з сусідами
"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.