У середу 20 січня 1942 року в берлінському багатому передмісті Ванзее зустрілися 15 високопосадових представника нацистської держави. Офіцери СС, статс-секретарі й керівництво нацистської адміністрації були ще відносно молодими людьми. Половині з них на той момент не виповнилося й 40 років. Вони були освіченими, кожен другий мав докторське звання, й честолюбними. Запрошення зібратися у фешенебельному особняку, який належав службі безпеки СС, вони отримали від Райнгарда Гайдріха, керівника Головного управління імперської безпеки. На порядку денному – геноцид європейських євреїв. Ця мета була завуальована в бюрократичних формулюваннях та евфемістичних поняттях.

«Остаточне вирішення єврейського питання»

Досі в суспільстві панує думка, що під час Ванзейської конференції ухвалили так зване «остаточне вирішення єврейського питання», тобто – систематичне винищення європейських євреїв. «Якщо врахувати, скільки сотень тисяч радянських євреїв було вбито ще до Ванзейської конференції, тоді таке припущення є не зовсім правильним», - аргументує історик Міхаель Вільдт. Він викладає в Берлінському університеті імені Гумбольдта на кафедрі історії націонал-соціалізму в Німеччині. Вільдт вказує на те, що есесівські війська розпочали систематичне винищення євреїв ще в червні 1941 року – отже, за півроку до Ванзейської конференції.

Жертвами акцій винищення стали півмільйона єврейських дітей, жінок і чоловіків на окупованих радянських територіях. «Війна проти Радянського Союзу означала радикальну віху в політиці переслідування. Більше не вдавалося продовжувати попередню політику, спрямовану на депортацію євреїв і примушування їх емігрувати, - каже історик. - На території, окупованій нацистським режимом, опинилися мільйони євреїв, і плани позбутися цих євреїв відповідно набирали більш жахливого й гігантського характеру».

Таким чином на Ванзейській конференції більше не доводилося нічого «ухвалювати». Не містила такого рішення й рукописна копія протоколу конференції, яку знайшли 1947 року. Це була 16 копія із загалом 30. В чому полягав сенс зібрання, яке спочатку планували провести в будівлі німецького відділення Інтерполу, але потім перенесли до пишної вілли на березі озера Ванзее? Керівник Головного управління імперської безпеки Райнгард Гайдріх мав координувати дії всіх німецьких структур, які відповідали за Голокост. Його метою було поінформувати всіх присутніх про те, що йому доручено таку справу, й він хотів заручитися підтримкою всіх міністерств.

Тому історик Вільдт вважає, що Гайдріх хотів звернути увагу учасників конференції на відповідальність його відомства за так зване «остаточне вирішення єврейського питання» й на те, що вже велася підготовка винищення. Для цього потрібно було налагодити співпрацю з найважливішими структурами нацистської держави – наприклад, із зовнішньополітичним відомством або міністерством транспорту, аби забезпечити транспортування депортованих залізницею.

Розширення владних повноважень

Для Гайдріха особисто «єврейське питання» означало, як прийнято було говорити в нацистській державі, розширення владних повноважень всередині націонал-соціалістичної ієрархії. Отже, головна мета Ванзейської конференції полягала в тому, аби офіційно оголосити про його «призначення на посаду уповноваженого за підготовку остаточного вирішення питання європейських євреїв». Про це читаємо в першому реченні протоколу Ванзейської конференції. Це те, чого Гайдріх прагнув уже давно: стати рейхскомісаром з так званого «остаточного вирішення». Адже обійнявши в 1936 році, коли йому було 32, посаду керівника поліції безпеки, Гайдріх більше не мав особливих можливостей для подальшої політичної кар'єри. Над ним стояв лише Генріх Гіммлер, який був лише на чотири роки старший за нього.

Термінологія смерті

У своїй вступній промові на Ванзейській конференції Гайдріх наголосив мету зустрічі: обговорення запланованого систематичного винищення шести мільйонів євреїв. Звичайно Гайдріх міг відмовитися від використання таких термінів як вбивство, отруєння газом або розстріл. 15 учасників конференції були кмітливими молодими людьми, які в будь-якому разі знали, що розуміється під такими поняттями як «виселення», «остаточне вирішення», «особливе ставлення» або «евакуація». Європу планувалося «прочесати зі Сходу на Захід», використовуючи для цього складений Гайдріхом план з кількістю євреїв у кожній окремій країні. Принаймні про це йдеться в протоколі Ванзейської конференції.

Деякі учасники зустрічі після повалення нацистського режиму стверджували, що не знали, що розуміється під таким формулюванням як «остаточне вирішення єврейського питання». Але на справді майже всі статс-секретарі були поінформовані про депортації й масові вбивства, а представники СС ще й безпосередньо залучені до злочину.

На майже двогодинній Ванзейській конференції дискутували мало. На обговорення винесли в принципі лише одне питання, яке, однак, для багатьох мільйонів людей означало смерть: кого слід взагалі вважати євреєм? Де проходила межа між наполовину євреями і євреями на чверть? Як бути зі змішаними сім'ями та їхніми нащадками? Це було цинічне мислення бюрократів. При цьому учасники конференції відкрито говорили про різні методи масового вбивства. Одностайність панувала й стосовно кількості потенційних жертв: одинадцять мільйонів євреїв мали потрапити під «остаточне вирішення», як говорили самі нацисти, використовуючи завуальовані формулювання.

Конференція без дискусій

Звичайно на конференції висловлювалися різні точки зору. Але позиції розходилися стосовно не основного питання, а швидше стосовно організаційних деталей: представники зовнішньополітичного відомства виступали за те, аби розпочати депортації в країнах з найменшим опором. Статс-секретар рейхсміністерства внутрішніх справ пропонував замість депортації піддати всіх вихідців зі змішаних сімей примусовій стерилізації. Статс-секретар уповноваженого за чотирирічний план висловився за тимчасове відсторонення євреїв від роботи на підприємствах, які працювали на військові потреби. А заступник генерального губернатора в Кракові висловив прохання якомога швидше розпочати «остаточне вирішення» питання польських євреїв.

Гайдріх був вкрай задоволений результатами Ванзейської конференції. На початку він очікував сумніви з боку міністерств. Насправді його пропозицію стосовно «остаточного вирішення» зустріли схвально й продемонстрували готовність допомогти з її реалізацією. Наприкінці обговорення її учасники перебували в піднесеному настрої, вони з цікавістю стежили за поясненнями Гайдріха. Про це повідомив після закінчення війни Адольф Айхманн, виступаючи в Єрусалимському суді.

Жахливий план, який після закінчення обговорення організатори вбивства обмили коньяком, спрацював: шість мільйонів євреїв знищили в газових камерах, розстріляли, повісили або замордували тяжкою працею. Навіть якщо Ванзейська конференція і була покликана підтвердити особисте розширення владних повноважень Райнгарда Гайдріха, ця назва пов'язана із систематичним винищенням євреїв, в якому брали участь не лише СС, але й частково поліція, вермахт, державні відомства й промислові підприємства. Сьогодні в особняку, де відбулася Ванзейська конференція, розташовано національний меморіальний комплекс і просвітницький центр.

Автор: Міхаель Марек / Володимир Медяний
Редактор: Дмитро Каневський