Приватний детектив Томас Магнум (актор Том Селлек) опікується безпекою в маєтку відомого письменника на Гаваях. Останній надав йому житло і Ferrari, в якому Магнум переслідує зловмисників. Взагалі-то він мав робити це на Porsche 928, але компанія Porsche відмовилася від участі в зйомках. А Ferrari скористалася можливістю для продакт-плейсменту. І модель 308 GTS стала відома як "Ferrari Магнума".

Дон Джонсон став законодавцем мод 1980-х років, зігравши поліцейського Сонні Крокетта у серіалі "Поліція Майамі", а його білий Ferrari - культовим. Назва моделі - Testarossa - означає "червона голова", оскільки кришка клапанів 12-циліндрового двигуна була пофарбована в червоний колір. Для серіалу автомобіль перефарбували з чорного у білий колір, аби його краще було видно у темряві.

Таббса і Крокетта "перезавантажили": у 2006 році на основі культового серіалу зняли повнометражний фільм, в якому детективів зіграли Джеймі Фокс і Колін Фаррелл. Вони працюють під прикриттям, переслідуючи гангстерів у сріблястому F430. Однією з особливостей моделі є блакитне полум'я, яке виривається з обох вихлопних труб, коли рвучко натиснути на педаль газу.

Російська агентка Ксенія Онатопп на Ferrari 355 GTS змагається в швидкості зі знаменитим Джеймсом Бондом на Aston Martin DB5. Хоча гірська дорога, на якій відбуваються перегони, вузька і крута, їхнім учасникам на своєму шляху вдається оминути як трактор, так і велосипедистів. Супутниця Бонда вмовляє його зупинитися і Ferrari перемагає.

Нікі Лауда (Даніель Брюль) значно випереджає в особистому заліку свого головного конкурента Джеймса Ханта (Кріс Хемсворт) перед небезпечним етапом на знаменитому автодромі "Нюрбурґрінґ", який ще називають "зеленим пеклом". Під час перегонів Лауда зазнає аварії і отримує значні опіки. Фільм 2013 року базується на реальних подіях перегонів "Формули-1" в сезоні 1976 року.

"Мати всіх фільмів про автоперегони". Він розповідає про цілодобову гонку "24 години Ле-Мана". Гонщик Майкл Ділейні (Стів Маккуін) на Porsche 917 бореться за перемогу з пілотом Ferrari Еріхом Шталером (Зіґфрід Рауш). У цій картині 1971 року, який виглядає, як захолюючий документальний фільм, небагато діалогів, але це компенсується вражаючими гоночними сценами.

Інспектори Лоурі (Уілл Сміт) і Бернетт (Мартін Лоуренс) натрапляють на слід банди наркоторговців. Кульмінація фільму 2003 року - чотирихвилинна погоня, під час якої чимало автомобілів трощать, вони вибухають, палають або злітають у повітря. А Ferrari виходить з цього випробування лише з декількома "кульовими пораненнями" та розбитою фарою.

У цій комедії 2011 року трощать вкрай рідкісний екземпляр Ferrari GT Lusso. Автомобіль є власністю шахрайкуватого ділка фондового ринку, який обкрадає своїх клієнтів. Він використав Ferrari, щоб приховати вкрадене: під фарбою автомобіля - кузов із золота.

У цій шкільній комедії 1986 року Ферріс переконує свого кращого друга взяти в батька дорогий Ferrari для невеличкої прогулянки. Хлопці залишають автомобіль на кілька годин на парковці - і охоронці теж вирішують покататися на ньому. До того ж проїжджають стільки кілометрів, що це помітно на спідометрі. Тепер хлопці повинні підкрутити спідометр...

У цьому французькому бойовику 2017 року два викрадачі автомобілів стикаються із жорстоким кримінальним босом. Замість того, щоб вбити їх, той дає їм ще один шанс і наказує вкрасти улюблений Ferrari 250 GTO 1962 року свого найзапеклішого ворога.

А він все їде та їде... З конвеєра зійшов 21 мільйон таких автомобілів. "Жук" - найвідоміше авто в світі. З 1938 до 2003 року цю модель випускали лише з незначними варіаціями у дизайні. Нерідко ця машина з'являлася і на кіноекрані.

Те, що ці часто яскраво розмальовані бусики стали символом для цілого покоління хіпі, VW спочатку не дуже подобалося через іміджеві міркування. Але на виробництві це не позначилося: VW продав понад 10 мільйонів своїх мікроавтобусів, 1,8 мільйона - моделі T1. Вони теж нерідко з'являлися в кіно, але в ролях другого плану.

Цей триколісний аеродинамічний міні-кар, що розганявся до швидкості 90 км/г, яскраво нагадує про авіаційне минуле виробника Messerschmidt. Колись на баварському заводі Messerschmidt випускали літаки, але після Другої світової війни цехи спорожніли. Та автомобільна історія Messerschmidt була нетривалою - вже з 1956-го року підприємство знову сфокусувалося на літаковиробництві.

Назвисько "крила чайки" цей автомобіль отримав за свої виразні двері. З цією моделлю Mercedes 1952-го року неочікувано повернувся до виробництва спортивних легких автомобілів. Після перемоги на автоперегонах 24 години Ле-Мана та у Мексиканських дорожніх автоперегонах автовиробник вирішив налагодити серійне виробництво.

За загальним визнанням, ця модель хоч і не потягла на гоночну, але між 1955 та 1962 роками сприяла фінансовому успіхові BMW. Доступна за ціною та практична Isseta мала перероблений двигун від мотоцикла. Для економії місця водій потрапляв всередину через передні двері, де містилося і кермо.

Ще один культовий мікромобіль - Гогго, який отримав свою назву на честь онука глави фірми Hans Glas GmbH. У цьому автомобілі могли розміститися водій та троє пасажирів. Принаймні в теорії, адже на 1,60 метрах сильно не розгуляєшся. Особливої популярності ці машини набули через те, що ними могли користуватися володарі прав на керування мотоциклом.

Ця модель із 50-річною історією випуску теж належить до найулюбленіших і найбільш упізнаваних. Великі фари та модернізований під потреби швидкісного руху кузов відразу впадають в очі.

Телефон, кондиціонер та холодильник: 600-й Мерседес був справді люксовим лімузином 1960-их і 1970-их. Список його відомих пасажирів нескінчений: на цьому лімузині пересувалися Папа Римський, генсек КПРС Леонід Брежнєв, Джон Леннон та Елізабет Тейлор. Але для уряду ФРН він виявився занадто дорогим. Тож його лише винаймали під потреби офіційних візитів.

Ця східнонімецька легенда, своєрідний аналог західнонімецького "жука" - дешевий у виробництві автомобіль для мас. На німецьких дорогах і досі можна зустріти близько 33 тисяч цих НДРівських олдтаймерів. За одну ніч вони зажили слави і на Заході, коли під оплески та сльози малолітражки одна за одною перетинали німецько-німецький кордон після падіння Берлінського муру.

"Байдуже лімузин, комбі чи купе - найсексуальніше авто це Kadett B", співав колись німецький панк-гурт WIZO. Понад 2,7 мільйона проданих автомобілів цієї моделі забезпечили йому місце у списку легенд німецької автоіндустрії. Opel ще до своїх конкурентів з VW почав рекламувати цю модель архипростим гаслом "Авто".

Цей автомобіль, названий на честь фортеці Вартбург в східнонімецькому місті Айзенах, був експортним обличчям Німецької Демократичної Республіки. Їх продавали в Угорщину і навіть у Великобританію. Натомість у Західній Німеччині машина користувалась нульовим попитом - це була в тому числі й політична позиція західнонімецьких громадян.

Автомобіль NSU Ro 80 вперше був обладнаний роторним бензиновим двигуном, відомим також як "двигун Ванкеля", названий на честь винахідника Фелікса Ванкеля. За свою сучасність ця модель навіть отримала звання "Автомобіль року". Але недостатні тестування моделі далися незабаром взнаки: виробникові довелося проводити масові заміну несправних двигунів, а модель згодом безславно зняли з виробництва.

Вельми простий з вигляду седан серії 8 був водночас і найшвидшим. Він міг розганятися до швидкості 130 км/год. До 1972 року, коли з конвеєра вийшов останній автомобіль цієї моделі, його володарями стали понад 1,9 мільйона автолюбителів. І досі це один з улюбленців автоколекціонерів.

"Краще тільки літати" - під таким гаслом німецький Opel рекламував свою відповідь американським маслкарам. І справді, ця модель - мрія автолюбителя, а його дизайн чимось нагадував контури пляшки Кока-Коли, що оцінили й у самих США. Автомобіль реалізовувався за ціною 10 тисяч німецьких марок.

Цей задньопровідний задньомоторний позашляховик спочатку розроблявся для потреб західнонімецького Бундесверу, але виявився популярним серед молоді й навіть отримав назвисько "кур'єрський". Його спартанський салон пропонував мінімум комфорту, але водіям він полюбився через складний дах, що перетворював його у кабріолет. Помітили його і на ринку США.

Взагалі цю модель планували як спортивне авто середнього класу. Але цей автомобіль відразу ж здобув популярність серед молодих хуліганів. Яких тільки анекдотів не розповідали про цю машину та її не дуже культурних водіїв! 1991 року режисер Бернд Айхінґер увічнив цю машину в комедії "Манта манта". У другій ролі знімався ніхто інший, як Тіль Швайгер.

Здається ця модель була на ринку завжди, але насправді вперше з'явилась тільки 1974 року. Автомобіль вважають законним наступником "жука" - дуже спортивний та заощадливий як для компактної машини. А в часи нафтової кризи 1970-их ощадливість - вагомий аргумент. Його популярність навіть перевершила очікування виробника. Кабріолет-версію цієї моделі ніжно називали "кошиком з полуницею".

Модель зі системою повного приводу для кращого маректингу вирішили назвати італійським словом Quattro. За чотири роки з'явилась і дещо модифікована спортивна версія Quattro Sport. З конвеєра їх зійшло лише 220 штук - справжня колекційна модель. Оригінальна ж модель вийшла у кількості 11 тисяч одиниць.

Адам Опель, підприємець з німецького Рюссельсгайма, розпочав з виробництва швейних машинок. Під тиском його п’яти синів, які брали участь у велоперегонах, згодом він взявся за виробництво велосипедів. У 1899 році, за кілька років після смерті Адама Опеля, його вдова Софія запровадила в Рюссесльсгаймі й виробництво автомобілів.

Запатентований транспортний засіб "Система Луцмана" (System Lutzmann) з двигуном від 1899 року був схожим швидше на карету, як і всі авто того часу. Це зробило компанію "Опель" другим після Mercedes найстарішим виробником автомобілів у Німеччині. Іронія долі в тому, що Адам Опель ніколи не хотів займатися виробництвом автомобілів. Для нього це були просто "смердючі ящики для мільйонерів".

Ця модель Опеля 20-х років минулого століття сильно нагадувала Citroen 5CV, через що німецька компанія отримала позов від французів. При цьому, Citroen 5CV був виключно жовтого кольору та лакований, а Opel мав характерний зелений колір, через що його прозвали "жабкою". Це було перше авто, вироблене на конвеєрі в Німеччині.

У 1928 році "Опель" був найбільшим автовиробником Німеччини з 44 відсотками усіх виготовлених у країні автомобілів. Через світову фінансову кризу, яка почалася в 1929 році, брати Опель були змушені продати підприємство американському концерну General Motors, який залишається його власником дотепер. Американці форсували потокове конвеєрне виробництво.

З 1930 року "Опель" почав виробництво легких вантажівок, які отримали назву "Blitz" ("Блискавка"). До речі, "Блискавками" називали й велосипеди від Opel. Тритонні машини, іноді з повним приводом, активно використовувалися вермахтом. Фірмовий знак - стилізована блискавка - вперше з’явився на всіх автомобілях Opel у 1960-х роках і залишається ембломою донині.

Модель Opel Kapitän була однією з найпопулярніших автівок в історії компанії. В її іміджі домінував американський стиль - першу таку модель випустили 1938-го року (на фото), останню - в 1969-му. Це була машина вищого середнього класу, а згодом авто класу люкс, проте все ж таки дешевша порівняно з Mercedes.

У 1950-1960 роки лімузини Opel, як, мабуть, жодне інше німецьке авто, були втіленням міщанства. Крім штучних квітів у підвісних вазах, в інтер’єрі салону часто як декорацію використовували обв’язаний рулон туалетного паперу, а на поличці для капелюхів ставили іграшкову таксу, що киває головою. Ясна річ, обов'язковим атрибутом був і капелюх на голові водія.

Фольксваген "Жук" вважався символом періоду економічного дива в Німеччині. Але той, хто на початку 1960-х років мав дещо більше успіху, був готовий придбати й дещо дорожчий Opel Rekord і мріяв про приватний будинок десь у передмісті, звідкіля гордий водій міг би щодня їздити на роботу на своєму авто.

Представлена в 1970 році модель спорт-купе Manta якийсь час була символом несмаку. Виникло чимало жартів про її начебто не надто освічених водіїв з високим рівнем тестостерону. Проте на популярність авто це не вплинуло. Манта була великим успіхом для "Опель" - з конвеєра зійшли понад мільйон таких авто.

Історія компанії "Опель" почалася з її засновника - Адама Опеля. Названа на його честь модель Opel Adam - наймолодша в родині Opel. Жодного сліду якоїсь марудності. Спритний і невеликий Opel Adam розрахований на молоду аудиторію.