У другій половині дня 30 квітня 1945 року Адольф Гітлер (Adolf Hitler) бачив лише один вихід із ситуації. Червона армія Радянського Союзу брала штурмом центр Берліна. Гітлер не хотів потрапити до її рук живим, таким чином він намагався уникнути відповідальності за свою злочинну манію величі. У "Фюрербункері", який був розташований під рейхсканцелярією у центрі Берліна, на глибині 12 метрів під землею, нацистський диктатор та його дружина Єва Браун (Eva Braun), з якою він лише нещодавно побрався, вчинили самогубство. Їхні останні вірні соратники спалили їхні тіла і закопали рештки неподалік від входу до бункера.

Брутальна зміна світу

Але лише 8 травня 1945 року стало офіційною датою повалення "тисячорічного рейху", проголошеного Гітлером. У цей день керівництво Вермахту підписало акт про безумовну капітуляцію Німеччини. Тим самим Друга світова війна, яка розпочалася 1 вересня 1939 року вторгненням Німеччини до Польщі, в Європі завершилася. Вона ще кілька місяців тривала в Азії - до капітуляції Японії 2 вересня 1945 року. Згідно з оцінками істориків, ця війна забрала життя понад 60 мільйонів людей. Вигляд майже всього світу був змінений у найбрутальніший спосіб.

Під час цієї війни на руїни були перетворені й багато міст Німеччини – країни, на якій лежить відповідальність не лише за розв'язування війни, але й за влаштований у концтаборах геноцид, що базувався на расистській ідеології. А що ж відчували тоді самі німці? Відчували вони себе переможеними чи навпаки - звільненими від нацистської диктатури? "Одразу після 8 травня я взагалі не думав, були ми переможені чи звільнені, - писав один з лідерів Соціал-демократичної партії Німеччини Еґон Бар (Egon Bahr) у мемуарах свідків тих часів, що доступні на інтернет-порталі Будинку історії у Бонні. - Звісно, ми були переможені, як же інакше, але ми також були й звільнені. Ми були й тими, й тими. Але, утім, це не мало жодного значення. Ми були живі. Це було головним!".

Боротьба за виживання у повоєнний час

Можливо, більшість німців, що пережили війну, думали так само, як і Бар. Але безліч з них отримали травми на все життя. Чоловіки - переважно через бойові дії, а від 800 тисяч до двох мільйонів жінок – бо були зґвалтовані, насамперед радянськими, солдатами. Більш точних цифр на сьогодні встановити вже не можливо.

Майже 14 мільйонів осіб втекли або були переселені з донедавна ще німецьких східних регіонів. Їх Німеччині, знекровленій війною, потрібно було знову інтегрувати у суспільство. Через цей післявоєнний досвід багато свідків тих подій з особливим розумінням сприйняли ситуацію, яка склалася в Німеччині кілька років тому, коли країну охопила так звана криза біженців.

Для німців пробила "година нуль" (Stunde Null) - розпочалася боротьба за виживання у перший повоєнний час. Усю енергію, яка у них залишилася, люди вкладали у важку відбудову країни. І ця непосильна праця була б цілком неможливою без допомоги жінок - так звані трюммерфрау ("Trümmerfrauen" у перекладі з німецької - "жінки руїн") стали легендою. Німці позбавлялися, зокрема, й руїн минулого. Намагалися забути свою провину за війну або відігнати від себе ці думки. Концентрувалися на тому, що є важливим тут і зараз. Для більшого ж бракувало волі й сил, адже минуло ще так мало часу.

Фундамент "холодної війни"

Насамперед перед німцями стояло тривожне питання: яким чином з ними обійдуться союзники, що перемогли у війні? Під час конференцій у Тегерані і Ялті США, Великобританія і Радянський Союз вели переговори щодо майбутнього переможеної Німеччини. А під час завершальної конференції у Потсдамі вони домовилися з цього питання остаточно.

Так звана "велика трійка", попри усі застереження, вирішила дати своєму вчорашньому запеклому ворогу шанс знову стати частиною світової спільноти. Попередні пропозиції, згідно з якими німці мали право займатися лише сільським господарством, були зняті з порядку денного.

Але жителям Німеччини довелося заплатити ціну за скоєне. Німеччину зобов'язали сплачувати повоєнні репарації та розділили на чотири зони окупації. У трьох з цих зон на Заході була створена Федеративна Республіка Намеччина (ФРН), а контрольована Радянським Союзом зона на сході була перетворена на Німецьку Демократичну Республіку (НДР).

Водночас Потсдамська конференція заклала початок боротьби за світовий вплив між країнами Заходу та Радянським Союзом. За кілька років ця боротьба загостриться і перетвориться на "холодну війну". У зв'язку з конфліктом, який намічався, 3 квітня 1948 року США запустили так званий план Маршалла - чотирирічну масштабну програму економічної допомоги Західній Європі, включаючи Західну Німеччину.

Від диктатури до демократії

"У час між 1945 і 1949 роками для Німеччини насамперед були важливими дві речі. По-перше, німці повинні були прийняти поразку, що для багатьох з них було дуже важко. По-друге, вони, як народ і як політична одиниця, мали підготуватися до нового способу життя", - зауважив у розмові з DW публіцист та історик Флоріан Губер (Florian Huber).

Він нагадує, що в країні протягом багатьох років відбувалося промивання мізків населення нацистською пропагандою. Історик переконаний, що "досвід "холодної війни", насамперед для західнонімецького суспільства, дозволив легше прийняти власну приналежність до Західного світу". Це, за словами Губера, також спростило для них ухвалення "нової демократичної конституції", яку німці мають й дотепер.

Зовнішня політика ФРН була спрямована на компенсацію заподіяного під час війни лиха та на співпрацю з іншими країнами. Радикальний поворот відбувся й у військовій сфері: Бундесвер був створений виключно як оборонна армія. Її участь у місіях за кордоном німецька влада дозволила лише з 1990 року - й лише після тривалих дискусій та з жорсткими обмеженнями. Участь Бундесверу в закордонних місіях полягає здебільшого у виконанні логістичних завдань.

Федеративна Республіка Німеччина, яка згодом стала представляти і возз'єднану Німеччину, весь час активно просувала ідею об'єднаної Європи. Історична відповідальність за Голокост та безпека держави Ізраїль стала частиною парадигми державної політики ФРН. Німеччина також стоїть на захисті таких базових цінностей, таких як свобода, демократія і права людини.

Темна сторона гордості за країну

Внутрішньополітично і суспільно Німеччина поволі вибиралася з тіні свого нацистського минулого. Переосмислення цієї частини історії розпочалося у 1960-х роках. Тоді, й через десятиліття після завершення війни, більшість німців була далекою від того щоб пишатися своєю країною. Це змінилося після мирного возз'єднання країни у 1990 році. Поступово німці почали усвідомлювати себе частиною народу. А починаючи з Чемпіонату світу з футболу 2006 року, господаркою якого була ФРН, німці перестали соромитися розмахувати національними прапорами та гордо співати національний гімн.

Водночас набагато менше людей стали знати про Другу світову війну і часи нацизму. Згідно з соціологічними опитуваннями, це особливо помітно серед молоді. До того ж, привиди минулого в країні так ніколи й не зникли повністю - радше навпаки, про що свідчить зростання активності правоекстремістів та збільшення кількості нападів, які скоюються ними. Багато політиків закидають правопопулістській партії "Альтернатива для Німеччини" (АдН), що вона є "духовним розпалювачем" цього процесу.

АдН такі докори у свій бік рішуче відкидає, але регулярно викликає обурення своїми провокаційними заявами. Ця партія давно розпочала боротьбу за зміну культури пам'яті у Німеччині. Як сказав колишній лідер партії та теперішній її почесний голова Александер Ґауланд (Alexander Gauland) у 2018 році, Гітлер і нацисти є лише "пташиним послідом у більш ніж тисячолітній успішній історії Німеччини". Ця його фраза з того часу, передусім критично, цитувалася безліч разів.

Боротьба за культуру пам'яті

Або взяти голову партійного осередку АдН у федеральній землі Тюрингія Бйорна Геке (Björn Höcke), який у січні 2017 року назвав меморіал пам'яті жертв Голокосту в Берліні "пам'ятником ганьби", а культуру пам'яті та визнання історичної провини в Німеччині - "дурнуватою політикою подолання". Утім, очевидно, ці більш ніж суперечливі висловлювання зовсім не нашкодили партії. Протягом кількох останніх років вона лише нарощувала результати на виборах - попри те, або завдяки тому, що вона постійно кидає виклики суспільству, випробовуючи межі того, про що можна, а про що не можна говорити.

"Певно, ми повинні усвідомити, що АдН сьогодні представляє значну частину німецького суспільства", - коментує історик Флоріан Губер. За його словами, АдН нікуди не зникне з політичної карти сучасної ФРН. "Безумовно, ми будемо свідками гострої і тривалої боротьби між тими, хто наполягає на збереженні у пам'яті уроків минулого, й тими, хто хоче раз і назавжди закрити цей розділ німецької історії", - вважає історик.

Канцлерка ФРН Анґела Меркель (Angela Merkel), очевидно, чудово усвідомлює це протистояння. 6 грудня 2019 року вона рішуче виступила за збереження культури пам'яті. Це відбулося у місці, яке як жодне інше так не нагадує про злочини нацистів - в "Аушвіці", колишньому німецькому концтаборі у Польщі. Під час своїх перших відвідин цього місця, до яких було прикуто багато уваги, Меркель заявила: "Нам ніколи не маємо права забути. Ніколи не може бути останньої риски або релятивізації (історичних подій часів нацизму. - Ред.)". І у цьому питанні канцлерку підтримує переважна більшість громадян країни: згідно з опитуваннями, вони й надалі відчувають моральну відповідальність за історичні дії своєї держави.