Вони були партійними функціонерами, військовими, чиновниками, дипломатами та промисловцями. Всі вони служили режиму Гітлера. 20 листопада 1945 року розпочався процес проти 21 підсудного в рамках трибуналу, створеного союзниками, аби покарати винних у нацистських злочинах.

Представники Радянського Союзу вважали, що процес мав проходити у Берліні. Однак будівля Нюрнберзького палацу юстиції була майже неушкодженою і великою, тоді як більшість великих будівель Берліна були зруйновані. Крім того, у Нюрнберзі при палаці юстиції була в'язниця. Нюрнберг також має символічне значення як місце проведення масштабних партійних з'їздів націонал-соціалістів.

Будучи віцеканцлером, фон Папен сподівався приборкати Гітлера політичними зобов'язаннями в рамках урядової коаліції націонал-консервативних сил. Та невдовзі він відійшов на задній план як політична фігура. У Нюрнберзі фон Папена виправдали. Але згодом визнали "ключовим винуватцем" в рамках судового процесу щодо денацифікації і засудили до 8 років виправних робіт, але вже 1949 року звільнили.

Він був найбільш високопоставленим націонал-соціалістом на лаві підсудних. За роки правління Гітлера Герінг обріс численними посадами. Відповідно високою була і його відповідальність. Тим не менше, він стверджував, що нічого не знав про концентраційні табори. Герінга було засуджено до смертної кари. Напередодні страти він вкоротив собі віку, проковтнувши капсулу з ціанистим калієм.

Він вихваляв безапеляційну відданість Гітлеру як чесноту і був призначений "фюрером" своїм заступником на чолі партії. 1941 року Гес літав до Шотландії, аби, як він стверджував, схилити британський уряд до мирної угоди. Геса у Нюрнберзі було засуджено до довічного ув'язнення. 1987 року, у віці 93 років він вчинив суїцид у військовій в'язниці у берлінському районі Шпандау.

Будучи генерал-губернатором окупованої Польщі, Франк організував нищівну експлуатацію країни. На його совісті вбивства сотень тисяч поляків і євреїв. Про євреїв він 1939 року сказав: "Що більше їх помре, тим краще". Напередодні смерті на ешафоті Франк став набожним католиком, а про смертний вирок сказав: "Я на нього заслуговую і очікую його".

Ріббентроп був уособленням того, що зовнішньополітичне відомство - так само як і вермахт - були глибоко інтегровані у злочини режиму. Наприклад, дипломатичні місії за кордоном у питанні масового вбивства євреїв тісно співпрацювали з СС та іншими організаціями. Ріббентроп у Нюрнберзі не проявив жодного каяття. Він був повішений першим з тих, кого було засуджено до смертної кари.

Шпеер (другий зліва) був головним архітектором за нацистів. Гітлер був у захваті від його проєктів монументальних будівель. Утім, трибунал цікавила роль Шпеера як міністра з питань озброєння. Йому зрештою вдалося уникнути смертного вироку, приховавши свою справжню роль у розбудові концтаборів і вдаючи із себе збитого з пантелику ідеаліста. Шпеера було засуджено до 20 років в'язниці.

Одружившись зі спадкоємицею династії магнатів Бертою Крупп, дипломат фон Болен унд Гальбах (на фото праворуч) став промисловцем. Спершу він тримався осторонь Гітлера, однак згодом став співпрацювати з режимом в інтересах оборонної промисловості. На заводах концерну працювали до ста тисяч примусових робітників. Через поганий стан здоров'я Круппа судовий процес проти нього був припинений.

Як головнокомандувач військово-морських сил Деніц (посередині поміж Гітлером і Муссоліні) віддавав вбивчі накази і часто відправляв екіпажі підводних човнів на самогубство. Незадовго до своєї смерті Гітлер призначив його "президентом рейху". Деніц після війни відсидів 10 років у тюрмі. До кінця життя залишався переконаним нацистом, однак на публіці поставав аполітичним професійним офіцером.

Брест, 22 вересня 1939 року. Німецький військовий оркестр та стрій червоноармійців під час спільного параду частин вермахту та Червоної армії. Повз йшли танки та бронетранспортери, марширували у похідних колонах із прапорами солдати "третього рейху" та РСЧА, а радянський військовий оркестр (він залишився за кадром) грав "Інтернаціонал".

"Персона нон ґрата": дипломатичною мовою це "небажана персона". Фотографіями "нон ґрата" назвав знімки спільного параду вермахту та РСЧА в Бресті та підготовки до нього автор книги "Фотографії диктатури". Деякі російські історики та офіційні особи продовжують стверджувати, що був не парад, а "урочистий марш", "церемоніальна хода". Утім, суті справи це не змінює.

На трибуні: Семен Кривошеїн (у темній кожанці), генерали Гайнц Ґудеріан, командир піхотної дивізії Моріц фон Вікторін та командир танкової групи Вальтер Нерінґ. Усі ці німецькі генерали воювали пізніше на Східному фронті. Особливо відзначився Нерінґ, за що його неодноразово нагороджували, і Ґудеріан, який у 1941 році дійшов до Москви.

Генерал Ґудеріан та комбриг Кривошеїн чудово розуміли один одного та спілкувалися без перекладача. Обидва добре володіли французькою мовою: Ґудеріан - з дитинства, а Кривошеїн вчив її у військовій академії та удосконалював у 1935 році у Франції, де був у службовому відрядженні. Французька була його робочою мовою і під час громадянської війни в Іспанії, де Кривошеїн командував танковим загоном.

У 1964 році Семен Кривошеїн (на знімку праворуч), на той час генерал-лейтенант запасу, кавалер трьох орденів Леніна, трьох орденів Червоного прапору та інших нагород, випустив книгу спогадів під назвою "Міжбур'я". Про вторгнення в Польщу та спільний військовий парад у Брест-Литовську пише стримано, стверджуючи, що жодного параду не було, а була "хода урочистим маршем".

Так вітали одне одного у містечку Янів війська вермахту та РСЧА. Через тиждень після підписання в Москві "пакту Молотова-Ріббентропа" з його секретним протоколом Гітлер напав на Польщу. 17 вересня без оголошення війни польський кордон перейшли зі сходу частини Червоної армії: 21 стрілецька та 13 кавалерійських дивізій, 16 танкових та 2 моторизовані бригади, понад 600 тисяч осіб.

Братання у вересні 1939 року, звісно, не було: цього не допускали командири. Уже занадто крутим був розворот. Ще зовсім нещодавно у СРСР писали про "кривавий фашистський режим", а у нацистській Німеччині - про "єврейський більшовизм", а нині "третій рейх" та сталінський Радянський Союз - союзники.

Німецькі мотоциклісти та командирський танк Червоної армії Т-26.

З Москви дали команду, щоб у перемовах з німцями у Брест-Литовську обов'язково брав участь і політпрацівник. Ним став батальйонний комісар Філіп Боровенський. На знімку він на передньому плані у шоломі, поряд з броньовиком.

Домовлялися офіцери обох армій не лише про те, як встановити демаркаційну лінію, яку музику гратимуть на параді військові оркестри, і про інші подібні формальності. За кулісами залишилися перемовини про видачу гестапо німецьких та австрійських комуністів, що втекли з "третього рейху" у Радянський Союз. Про ці наслідки німецько-радянського "братерства по зброї" теж пише Ґергард Пауль.

Атмосфера у Бресті (тоді він називався Брест-Литовськом) 20-22 вересня була тепла. Але, схоже, що не всім це нове "бойове товаришування" подобалось. Чи, можливо, офіцер Червоної армії на знімку просто незадоволений тим, що його знімає німецький військовий фотограф?

У командирському легковому авто - офіцер вермахту. На задньому плані - місцеві жителі. У кадр потрапили напевно випадково.

Монумент "Батьківщина-мати" - це суцільнозварна сталева споруда, встановлена на конусному п'єдесталі 40-метрової висоти. Загальна висота монументу - 102 метри, вага - близько 500 тонн. "Батьківщина-мати" вважається однією з найвищих статуй у світі та є своєрідною візитівкою столиці України.

Молодята приходять до могили невідомого солдата біля муру Кремля із квітами, а державні гості - покладають вінки. У Росії День перемоги відзначається 9 травня. Зазвичай це свято супроводжується військовим парадом із залученням техніки та авіації на Червоній площі. Однак цього року парад перенесли через поширення коронавірусу.

За різними оцінками, СРСР втратив у Другій світовій війні від 25 мільйонів до 42 мільйонів осіб. Ці втрати є більшими, ніж у будь-який іншій країні. 85-метровий монумент "Батьківщина-мати кличе" у Волгограді присвячений одній із найкровопролитніших битв у історії людства - Сталінградській битві, яка точилася з 25 серпня 1942-го до 2 лютого 1943 року.

Порожня могила як символ: меморіал на лондонській вулиці Вайтхолл був спочатку споруджений для вшанування жертв Першої світової війни. З 1946 року він також є пам'ятником полеглим у Другій світовій війні.

Скульптура зображує екіпаж бомбардувальника і присвячена 55 573 службовцям ВПС союзників, які загинули під час Другої світової війни. Відкриття пам'ятника у 2012 році викликало суперечки через те, що союзна авіація бомбардувала німецькі міста навіть наприкінці війни. Ці бомбардування забрали життя біля 600 000 цивільних осіб.

Під Тріумфальною аркою на Єлисейських полях знаходиться могила невідомого солдата. Цей меморіал присвячений пам'яті жертв обох світових воєн. 8 травня президент Франції Еммануель Макрон і високопоставлені військовослужбовці поклали на могилу вінки, але цього року без публіки.

Ще однією важливою датою для Франції, крім дня капітуляції Німеччини, стало 6 червня 1944 року. У так званий "День Д" 150 тисяч солдатів союзників висадилися в Нормандії і відкрили Західний фронт. Численні меморіали, музеї та військові кладовища уздовж узбережжя Атлантики присвячені одній із найважливіших битв Другої світової війни, яка забрала життя близько 68 000 осіб.

Цей меморіал був відкритий у 2004 році. Він присвячений 16 мільйонам американців, які брали участь у Другій світовій війні. До монументального комплексу веде "Мур миру" із 4048 позолоченими зірками - одна зірка на 100 полеглих. Для США 8 травня - це "День перемоги в Європі". Остаточне закінчення війни відзначається 14 серпня - у день, коли керівництво Японії віддало наказ припинити бойові дії.

Скульптура "Безумовна капітуляція" втілює сюжет всесвітньовідомого фото з журналу Life, на якому моряк 14 серпня 1945 року, після звістки про капітуляцію Японії, спонтанно цілує незнайому медсестру на Таймс-сквер у Нью-Йорку. Скульптура виставлялася в різних містах, зокрема, у в Сан-Дієго (на фото). 2019 року на ній з'явилося графіті #MeToo.

Щороку 6 серпня о 8:15 ранку в Хіросімі звучить "Дзвін миру", який нагадує про перший у світі атомний удар 6 серпня 1945 року. Сьогодні руїни, які колись були центральним комерційним і житловим районом міста, є об'єктом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. У парку миру розташовані понад 70 пам'ятників і меморіалів, що увічнюють пам'ять 146 тисяч прямих і непрямих жертв вибуху атомної бомби.

У храмі Ясукуні в Токіо японські політики вшановують пам'ять понад двох мільйонів японських солдатів, які загинули у Другій світовій війни. Але серед них є й 14 засуджених і страчених військових злочинців. Такі країни, як Китай та Південна Корея, що були окуповані Японією, регулярно висловлюють свій протест із цього приводу.

13 грудня 1937 року японські війська захопили місто Нанкін, де влаштували різанину, що тривала шість тижнів. За різними оцінками, вона забрала життя від 200 тисяч до 300 тисяч китайців. У меморіалі в Нанкіні є музей з численними документами, фотографіями та історичними кіноматеріалами, а також меморіальна доріжка з відбитками ніг тих, хто уцілів.

Меморіал Голокосту був закладений у 1953 році рішенням Кнесету й присвячений пам'яті близько шести мільйонів євреїв, убитих нацистами. У центрі величезного комплексу - позбавлена вікон "Зала пам'яті", в якій горить вічний вогонь. На підлозі висічені назви 22 найбільших таборів смерті.

Серед численних меморіалів пам'яті жертв Другої світової війни у німецькій столиці найвідомішим є меморіал Голокосту. Його 2711 стел нагадують про мільйони вбитих у Європі євреїв. Ідея створення меморіалу виникла ще у 1980-х роках, але відкрили його тільки у 2005 році

Центральним елементом меморіального комплексу "Нова сторожа" в Берліні є збільшена копія скульптури Кете Колльвіц (Käthe Kollwitz). Вона зображує матір, яка обіймає свого мертвого сина. У даху приміщення зроблено спеціальний отвір, через який скульптура піддається впливу берлінського клімату з його дощами і снігом. Це символізує страждання цивільного населення в часи Другої світової війни.