Останні роки позначені загостренням громадського інтересу до дати 8 березня – міжнародного дня прав жінок. Про це «Німецькій хвилі» розповіла фахівець з гендерних досліджень, кандидат філософських наук Ольга Плахотнік.

Зміна формату свята

На її думку, ініціатором цього часто є громадські організації та гендерні центри, але певну частину українського суспільства вже не влаштовує звичний загальноприйнятний формат «свята 8 березня», коли жінкам дарують квіти і говорять компліменти: «Настав момент коли про це потрібно говорити публічно й у присутності високопосадовців, щоби звернути увагу на теперішній дискримінаційний характер цього дня».

З Плахотнік погоджується й керівник представництва Фонду ім. Гайнріха Бьолля Кирило Савін: «В сьогоднішньому вигляді, так як святкується це нібито свято, воно радше підтверджує гендерну нерівність. Адже все зводиться до того, що чоловіки обмінюють лояльність жінок на подарунки і компліменти цього дня». Савін нагадує про історичні передумови дати 8 березня – боротьбу жінок за рівні права, й каже, що стає очевидним, принаймні частина українського суспільства про це починає думати.

Вже у вівторок у Києві пройде відеоконференція з Брюсселем на тему «Гендерна політика НАТО та рівність», до якої долучаться й українські посадовців.

Говоріть про права жінок, а не про красу

Напередодні 8 березня громадські активісти навіть писали листи політикам і державним діячам з проханням під час відзначення Міжнародного Дня солідарності жінок у боротьбі за повні політичні, економічні та соціальні права дотримуватися коректності у його трактуванні, не спотворювати справжнього змісту дати.

Висловлювалося також сподівання, щоб у привітальних зверненнях посадовці уникали стереотипного уявлення про роль жінки в українському суспільстві. «Якщо все буде добре, то вони цього разу привітають жінок із святом захисту їхніх прав, а не з тим, що їм нарешті хтось помив посуд і подарував якусь квіточку» - так «Німецькій хвилі» прокоментувала ініціативу модераторка спільноти feminism_ua Марія Дмітрієва.

Це звернення, зауважує й Тамара Злобіна, організаторка проекту «Фемінізм – це…», намагається повернути політиків до реальності, «щоб вони відкритими очима подивилися на ту дійсність, в якій вони живуть. І подумали, що, можливо, жінкам, яких вони вітають в ці дні, важливіша допомога в реалізації їхніх прав, а не побажання бути вічно молодими і прекрасними».

В ці дні правозахисні організації справді звертають увагу на проблеми у дотриманні прав жінок, для прикладу, центр "Ла Страда - Україна" звернувся з відкритим листом до лідерів усіх політичних партій з питанням щодо долучення проблем захисту прав жінок та ліквідації до їх партійних програм.

Що треба від держави

Тим часом у «Жіночому консорціумі України» аналізують звіт України з виконання положень Конвенції про ліквідацію дискримінації щодо жінок. Та обіцяють уважно стежити, як держава дослухається до зауважень експертів ООН. Йдеться й про необхідність ухвали національного плану дій з утвердження гендерної рівності, й про потребу кращого доступу до притулків для жертв насильства в в сім'ї, про торгівлю людьми, безробіття, й про недостатнє представництво жінок у вищих владних ешелонах. Зокрема як депутатів Верховної Ради, адже у складі парламенту жінки становлять лише 8 відсотків.

Саме тему можливості запровадження гендерних політичних квот й планує у березні зробити предметом публічної дискусії в Україні німецький Фонд ім. Г. Бьолля. Ольга Плахотнік має не надто оптимістичний погляд щодо запровадження таких квот в Україні: «Я прихильниця квот, але буквально нещодавно парламент вкотре «зарізав» такий законопроект. Досить скептично дивлюсь на наш високий політикум, і думаю, що при сучасному рівні політичної культури і сучасному вигляді парламенту, його зв’язках з бізнесом, мабуть, це ще настане не скоро».

Автор: Ольга Веснянка

Редактор: Леся Юрченко