У Празі відбувся великий військовий парад на честь дев’яностоліття проголошення незалежної Чехословаччини. Уперше по двадцятьох трьох роках і вперше не на Летенському полі, як за влади комуністів, а на Європейському проспекті, що виглядало вельми символічно. Попри те, що погода не сприяла урочистостям, за маршем підрозділів чеського війська і походом бойової техніки спостерігали десятки тисяч пражан і сотні гостей на урядових трибунах. На відміну від Чехії, у Словаччині 28-е жовтня не є святковим днем, а відтак і жодних заходів державного рівня у Братиславі не передбачалося. Не слід гадати, що словаки поводяться таким чином, щоб допекти чехам.

Комплекс «молодшого брата»

Річ у тім, що вони ніколи не вважали Чехословаччину суто своєю державою, завжди почувалися в ній «молодшими братами». Тим паче не вважали своєю комуністичну Чехословаччину. Варто пригадати, що під час повоєнних виборів – виборів ще цілком вільних – більшість чехів голосувала за комуністів, а більшість словаків – проти. У щойно виданій книжці «Замовчана історія» (Zamlčené děliny) чеський історик Томаш Кристлік пише, що чехословацька держава була державою насамперед чехів, а національні меншини – словаки, німці, угорці, українці, поляки – в ній упосліджувалися. Чехословаччина, хоч і постала на уламках Габсбурзької імперії, де-факто залишалася мініімперією, а відтак одна з її колишніх меншин – словацька! – не має ані моральних, ані історичних підстав для того, щоб день проголошення Чехословаччини став і її державним святом.