"Так, я знаю, що це злочин. Я знаю, яка це стаття і який дають за це термін", - визнає Євген, який пішов у СЗЧ через конфлікт із командиром.

"Який це злочин, якщо у мене були сімейні обставини? - обурюється Костянтин, який залишив свою частину, аби зʼїздити додому. - Може, те, що у мене не було реабілітації після поранення, оце злочин? Або те, що мені після поранення не дали жодної виплати?"

Обоє чоловіків - серед 21 тисячі українських військовослужбовців, які, за даними Державного бюро розслідувань, повернулись на службу після СЗЧ за останні три місяці - до початку березня цього року. Тоді завершився термін звільнення від відповідальності для тих, хто втекли з фронту або військової частини, але добровільно повернулись і продовжили служити. На початку року було зареєстровано майже 123 тисячі проваджень щодо СЗЧ і дезертирства.

СЗЧ - наймасовіший злочин

Про СЗЧ, яке у 2024-му стало наймасовішим злочином, почали говорити вже у перший рік повномасштабного вторгнення, коли тодішній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний підтримав посилення відповідальності за це правопорушення. "Армія тримається на дисципліні", - аргументував Залужний, за що чи не вперше наразився на критику з боку військових.

Згідно зі змінами до кримінального кодексу, які набрали чинності на початку 2023 року, покарання за низку військових злочинів, серед яких СЗЧ і дезертирство, не змінили. Однак суди позбавили можливості звільняти засуджених військових від покарання з випробувальним терміном або призначати їм більш м'які покарання.

Уже наступного року кількість справ сягнула масштабу, який не змогли охопити цивільні слідчі з Державного бюро розслідувань - за два з половиною роки вони змогли довести до обвинувальних вироків лише сім відсотків з усіх справ про втечу військових. Тож почала діяти негласна домовленість - якщо командир переконає бійця повернутись, слідчі не розслідуватимуть справу.

Невдовзі парламентарі втілили цю ідею - з осені 2024-го військові, які вперше вчинили СЗЧ або дезертирство, могли повернутись на службу й уникнути кримінальної відповідальності. Після чергових змін до законодавства, у грудні, військовим встановили термін для поновлення на службі - до 1 січня 2025 року. Проте згодом його продовжили ще на два місяці.

Читайте також: Дезертирство й СЗЧ: чому втікачі не повертаються до ЗСУ?

У СЗЧ - через втому і конфлікт із командиром

"Євген, боєць Збройних сил України, поновлений після повернення із СЗЧ", - називається 38-річний чоловік, якого ми зустрічаємо на імпровізованому полігоні 59-ї окремої штурмової бригади, що воює на Покровському напрямку. "Десять років уже воюю, сам із Маріуполя, - продовжує розповідати про себе Євген. - Мене війна по-своєму обпалила. Позбавила всього - ні родини, ні сімʼї. Запаяний військовий із загостреним відчуттям справедливості".

У СЗЧ він пішов із 109-ї окремої бригади ТрО, в якій служив від початку повномасштабного вторгнення. "Не зійшовся у поглядах зі своїм колишнім командиром. Він мене одразу не полюбив - поза очі дав команду мене гнобити. Відправляв у такі відрядження, з яких не повертаються. А я повернувся, - каже Євген. - За пів року він поклав пів роти. Він бухає і по рації влаштовує війну: "Вогонь-вогонь, вперед-вперед". П'яний, він так і засинає в ефірі. Я би його вбив - таке було бажання. І я пішов у СЗЧ".

"Вони зрозуміли, що мене немає, тільки коли я зателефонував із іншого міста. І всім байдуже. Наберуть нових, - згадує військовий і додає: - Ротації немає, поповнення немає".

Наступні півтора місяця Євген прожив у Дніпрі. Навіть нелегально влаштувався на роботу. "Трішки відпочив, бо за ці роки у мене була одна відпустка - шість днів за вугледарське відрядження, - додає чоловік. - Ходив у "гражданці". Зустрічав ТЦК разів десять. Кричав їм: "Я - СЗЧ-шник", і вони собі їхали. Вони шукали новобранців".

Тож Євген звернувся до Військової служби правопорядку (ВСП). "Сказав: "Я - СЗЧ-шник. Хочу повернутися", - згадує військовий. Наступного дня разом з іншими СЗЧ-шниками його відвезли до резервного батальйону, куди час від часу навідувалися "покупці" - рекрутери з різних бригад. "Я там місяць пробув. Ставлення було, на правду, як до рабів", - розповідає чоловік. Зрештою, він пристав на пропозицію 59-ї бригади і вже невдовзі опинився знову на війні.

"Воювати треба. Я - військовий. Від пальців ніг до кінчиків волосся на голові, - говорить про свою мотивацію Євген. -  У великому місті, коли повертаєшся з передової - з окопів, з посадок, дивно і важко дивитись на те, як тече життя, - додає він. - З боку здається, що війни нема. Магазини, ресторани, майбахи, джипи, порше. Люди живуть і не розуміють, що там коїться".

Читайте також: "Де тонко, там і рветься". Чому РФ просувається на Донеччині

Поновлені після СЗЧ бійці поповнюють виснажені бригади

Наразі Євген тренується у десятці таких самих військових, що поновились на службі після СЗЧ. Заняття проводить командир їхнього взводу із позивним "Білий". До вчинку своїх нових побратимів він ставиться із розумінням. Адже переважна більшість мала вагомі причини, аби піти у СЗЧ, наголошує командир. "Найпоширеніша - коли довго не було заміни на позиціях. Або потрібно було вирішити якісь сімейні питання", - пояснює "Білий".

"У моєму взводі з прибулих половина повернулись за власним бажанням, - продовжує командир. - Один, наприклад, був на Курщині. Їх міняли на позиціях і загубили. Вони виходили самі, і, коли дісталися нашого кордону, їх прийняли наші ж військові. Потім відпустили. Коли військовий уже сам звертається до ВСП, йому кажуть: "Ти - в СЗЧ". І він проситься повернутися назад. А хтось після лікування не встигає за дві доби повернутися в частину, і його ставлять у СЗЧ. Тоді він думає: "Раз так, я вже не повернуся". І шукає собі якийсь інший підрозділ, бо мотивація - присутня".

Серед прибулих у взвод "Білого" - 39-річний Костянтин, колишній боєць 61-ї окремої механізованої степової бригади. У СЗЧ йому допоміг піти його "замполіт". "Ми були на Вовчанському напрямку, - згадує Костянтин. - Я просив пʼять діб, бо мені треба було додому на судовий процес. І мені не дали пʼять діб. Ставили певні задачі, виконаєш - поїдеш. І так тягнулось. Потім замполіт каже: "У тебе один вихід - СЗЧ". Він мене вивіз на автостанцію, я здав зброю і частину амуніції. І все, поїхав додому".

Військові повертаються із СЗЧ і сумлінно виконують завдання, якщо й до них нормально ставляться, зауважує командир "Білий". "Більшість із них уже служили і були на позиціях. Тобто їхня підготовка краща, ніж у тих, кого мобілізують. І мотивація є. З ними легше працювати", - каже "Білий".

Восени, коли армія РФ посилила наступ на Покровському напрямку, цю бригаду поповнювали новобранцями із навчальних центрів. Тоді "Білий" скаржився DW на рівень їхньої підготовки і мотивації. За словами військового, ненавчені новобранці часто залишали позиції. Ситуація змінилась за останні три місяці, коли бригаду почали поповнювати виключно тими, хто повернулись із СЗЧ, каже "Білий". "Стало набагато легше тримати смугу відповідальності із цими людьми, - говорить командир. - Вони тримають позиції, вони не відступають, як ті, яких понабирали з вулиці".

Читайте також: Підготовка новобранців ЗСУ: чи справді щось змінилося?

Основна проблема - у термінах служби

"Дії, які вони вчинили, підпадають під кримінальний кодекс. Але це не означає, що вони - погані військовослужбовці", - розмірковує Роман Городецький, старший офіцер відділення психологічної підтримки персоналу 68-ї окремої єгерської бригади, яка також воює на Покровському напрямку. Із бійців 68-ї бригади, що пішли у СЗЧ, на службу повернулись орієнтовно 30%, половина з них - у цю ж бригаду, каже Городецький.

За його спостереженнями, останнім часом кількість СЗЧ зменшилась. Проте він не повʼязує це із дією спрощеної процедури повернення. "Цей закон вирішив проблему повернення військовослужбовців. Але саму проблему СЗЧ він не вирішив, - вважає Городецький. - Основна проблема - це фізична і психологічна втома військовослужбовців. Ця проблема досить проста. Але наразі її просто неможливо вирішити".

У цій бригаді після повернення із СЗЧ опинився 42-річний військовий із позивним "Мілка", який раніше служив у Державній спеціальній службі транспорту. Чоловік не може пояснити, чому пішов у СЗЧ. Це сталось не на фронті, а вже в тилу, куди його перевели після поранення.

"Чому так сталося? Я не знаю, як це правильно пояснити, - намагається дібрати слів "Мілка". - Війна - це наркотик. Якщо ти побув на війні, то тебе туди знову тягне. Не те, що ти хочеш цих вибухів. Це зовсім інакше. Я не знаю, як пояснити. Чи я перегорів, чи що, але мені просто набридла ця тилова служба. І в якийсь прекрасний момент перемкнуло. Я взяв рюкзак і пішов. Мені дзвонили: "Ти здурів? Давай вертайся, не дуркуй, не психуй". А я кажу: "Ні".

Він не планував повертатись на службу. Але за три місяці попав у реанімацію - через загострення травми, отриманої на фронті. Після лікування "Мілку" направили у ВСП, а звідти - у резервний батальйон. "Якщо б я не попав у лікарню, я не знаю, де б я зараз був, - зізнається чоловік. - Я говорю, як є. Я не прийшов сам і не сказав: "Давайте я назад".

Зрештою, "Мілка" отримав розпорядження про переведення у 68-му бригаду, де йому дали завдання тренувати бійців. "Чого мені не вистачало? - розмірковує про причини свого СЗЧ військовий. - Спокою вже не вистачає. Я не знаю, на якому я місці. Раніше я знав, що я ходжу на роботу. Я знав, що я отримую зарплату. Я знав, що я вирощую дітей".

Чоловік вважає, що за час, проведений удома, його стан покращився. "Я підзарядився", - каже "Мілка" і додає: "Зараз я навіть не думаю про відпустку. Я просто хочу зняти з себе все це, облити бензином і спалити. Вдіти спортивний костюм, взяти дітей за руки і піти в парк. Цього я хочу. Розумієте? Це моє бажання".