Колишній заступник голови Національної поліції України генерал В'ячеслав Аброськін опублікував у Facebook відкрите звернення до російських військовослужбовців, запропонувавши добровільно здатися в полон, якщо йому дозволять вивезти з блокадного Маріуполя дітей. У Facebook він написав, що йому потрібно три дні, щоб зібрати всіх дітей у місті, а під час зворотного проїзду з ними на останньому блокпості він віддасть себе в руки російським військам. У розмові з DW В'ячеслав Аброськін розповів про свої мотиви та про те, чому, на його думку, російську армію може зацікавити його пропозиція.

DW: Ви звернулися у Facebook до російських військовослужбовців, запропонувавши здатися в полон, якщо вони дозволять вам вивезти дітей з Маріуполя, що перебуває в облозі. Чому ви це зробили?

В'ячеслав Аброськін: Я з 2014 до 2018 року був начальником поліції Донецької області. Я фактично створював цю поліцію. І коли 2014 року мене призначили її начальником, рівень довіри населення до поліції там був нуль відсотків. А 2018-го, коли я вже йшов, він був уже 70 відсотків. Люди мені довіряють, особливо у Маріуполі, бо там знаходилося управління поліції. Я особисто знаю дуже багато людей, і мерів довколишніх міст, і простих мешканців.

Коли російські війська оточили Маріуполь і почали вбивати наших громадян, розстрілювати їх із літаків буквально щодня, я став отримувати з міста сотні повідомлень. Номер мого телефону багато хто знає, свого часу його публікували на місцевому телебаченні, і тому люди мені дзвонять, пишуть повідомлення, надсилають фотографії - і просять їх врятувати. І коли я з ними розмовляю… Я не маю жодних інших можливостей, крім як віддати самого себе, щоб вивезти звідти дітей. Тому я це й написав.

Чому ви вважаєте, що Росію може зацікавити ваша пропозиція?

Тому що саме я створював підрозділи, які затримували на Донбасі російських пособників у 2014-2016 роках. Саме я збудував структуру, яка дозволила затримувати їх сотнями. Ми їх арештовували, притягували до кримінальної відповідальності, згодом обмінювали їх на наших військовополонених. Це була не одна сотня і не одна тисяча.

Пізніше, коли я став начальником кримінальної поліції України, я співпрацював із правоохоронними органами багатьох європейських країн, надавав їм інформацію про іноземців, які брали участь у війні проти України. У Чехії, наприклад, завдяки наданій мною інформації, було притягнуто до відповідальності та засуджено на різні терміни 12 осіб.

У 2014 році я особисто затримував одного з терористів - члена "Верховної ради ДНР" Олександра Шахаєва. При затриманні він чинив збройний опір, був тяжко поранений, згодом його обміняли на наших військовополонених, і він досі мені погрожує. На мене готували замах, але у 2017 році я поїхав із Донецької області, і тоді вони змінили плани і 31 березня підірвали у Маріуполі автомобіль полковника СБУ Олександра Хараберюша, він загинув. Я один із перших у санкційному списку Росії (проти українських громадян - Ред.). Тому, я думаю, що я для них цікава персона.

Ви очікуєте від російської сторони якихось гарантій того, що ваші умови будуть виконані?

Від злочинців жодних гарантій годі й чекати. Саме тому я відкрито звернувся до них. Я міг би приїхати до Маріуполя таємно, у мене були можливості повідомити їх про це негласно. Але я хотів, щоб ця пропозиція стала відома широкому загалу - і тоді вже решта буде на їхній (російських військовослужбовців - Ред.) совісті.

Ви написали, що ви "саме той генерал, який, мабуть, є найближчим до знаменитого полку "Азов". Що ви мали на увазі?"

Так вийшло, що я разом із ними звільняв Маріуполь. Тоді вони були добровольцями батальйону "Азов". 13 червня 2014 року на вулиці Грецькій я вперше зустрівся і з Білецьким (засновник та лідер "Азова" Андрій Білецький - Ред.), та з рештою керівників цього батальйону. Надалі життя склалося так, що мене призначили начальником поліції в Донецькій області, а базою "Азова" став Маріуполь, і ми постійно спілкувалися. У мене склалися дуже добрі, близькі, довірливі стосунки і з керівниками полку, і з рядовими бійцями. Напевно, таких стосунків у них немає з жодним генералом в Україні - гадаю, що й вони можуть це підтвердити.

Один із наративів російської пропаганди полягає в тому, що полк "Азов" складається з радикальних націоналістів. Саме існування полку стало одним із приводів, яким Росія скористалася для вторгнення в Україну 2014 року. Як би ви охарактеризували полк "Азов"? Хто ці люди?

Я знаю їх уже вісім років, це звичайні люди - але високо мотивовані. Якщо до збройних сил інших країн деякі контрактники йдуть за якийсь соціальний пакет, то до полку "Азов" люди прийшли захищати батьківщину. У них дуже строга дисципліна, я за вісім років жодного разу не бачив, щоб хтось із них вживав алкоголь, не кажучи вже про наркотики.

Чому їх називали радикалами? Можливо, через якісь символи, які вони на початку використовували. Дехто з них були активними футбольними вболівальниками "Динамо", ультрас, і в них там була своя символіка. У полку "Азов" більшість молоді була, коли я з ними познайомився, по 20 років. На сьогодні це високопрофесійні військовослужбовці, підрозділ спеціального призначення "Азов" Національної гвардії України, що входить до структури МВС.

Читайте також: Втеча з пекла: свідчення очевидців, які залишили блокадний Маріуполь

Я вже під час перебування на посаді ректора Одеського державного університету внутрішніх справ привозив до них своїх курсантів - і курсанти в них просто закохані були! Зрозумійте, я кадровий офіцер поліції, я прослужив у кримінальній поліції 27 років. Жодних націоналістичних чи ультраправих настроїв у них я не бачив. Окрім позитиву, я нічого не можу про них сказати. Це люди, які люблять свою країну та готові померти за неї.

Російська сторона вже якось відреагувала на вашу пропозицію?

З російського боку поки що жодної реакції не було, але до мене звернулося дуже багато наших військовослужбовців, які готові поїхати разом зі мною до Маріуполя, вивезти звідти дітей і після проїзду останнього автобуса залишитися на блокпосту російських окупантів.

Знаєте, мене вже зараз багато хто питає: чому я вирішив вчинити саме так? Пишуть, мовляв, навіщо, не варто... Але я не бачу іншого виходу. Коли я бачу фотографії, які мені надсилають, коли я чую людей, які кажуть, яке пекло зараз там коїться, розповідають про те, як літаки летять на будинки, і на першому колі глушать жінок та дітей двигунами, а потім починають розстрілювати їх ракетами чи скидати бомби... Так не можна знущатися з людей. Вони ж бачать, куди вони скидають бомби - на театр, на житлові будинки!

Читайте також: Експерт: Дії армії РФ у Маріуполі підпадають під визначення геноциду

Можете написати, що я, генерал поліції у відставці, теж став вкрай радикальною людиною. Я радикально налаштований проти російської армії. Цих хлопців, яких привезли із Бурятії, по 18-20 років, їм я можу пробачити. Але я ніколи не пробачу професійним льотчикам, які кажуть, коли потрапляють у полон, мовляв, ми не знали, куди летіли, ми отримали завдання вже в небі. Ну, послухайте, ми ж грамотні люди, офіцери, ми ж знаємо, що вони отримують завдання ще на землі, і точно знають, що вони бомбардуватимуть. Отже, тут ще питання, хто з нас радикал. Волосся дибки стає, коли чуєш, що розповідають люди з Маріуполя. Мені зателефонувала одна молода жінка та розповіла, що їх стали силоміць виселяти, ніби "рятувати" та перевозити на територію "ДНР" і "ЛНР". Так вона каже: "Я краще вмиратиму, я пішки по вибухівці піду, але до них туди ніколи не поїду!" Це ж до якого стану треба людей довести, щоб вони так говорили?!