Американський юрист Лі Буххайт, якого називають гігантом фінансового права, нині почесний професор юридичного факультету Единбурзького університету, запропонував концепцію вилучення заблокованих у країнах Великої сімки (G7) російських суверенних активів на загальну суму понад 300 мільярдів євро. Удостоєний за роботу з реструктуризації грецького боргу премії за внесок у розвиток міжнародних фінансів, один із найкращих юристів із банківського права у США, який вів переговори про реструктуризацію у 20 країнах, розповів в інтерв'ю DW, як слід діяти Заходу і чому це потрібно робити швидко.

DW: Ваш план вилучення російських суверенних активів, заблокованих на Заході, - смілива концепція, адже висловлюється багато сумнівів у необхідності цього кроку. Чому ви вважаєте, що це потрібно зробити саме зараз?

Лі Буххайт: За останні кілька місяців ситуація змінилася, ми зіткнулися з перспективою виборів у США. Один із кандидатів, Дональд Трамп, неодноразово заявляв, що припинить війну в Україні в перший же день на посаді президента. Очевидно, що це типове трампівське перебільшення, але давайте на хвилину йому повіримо. Як він може це зробити? Він має вчинити нестерпний тиск або на РФ, або на Україну, або на обидві країни. При цьому в історії Трампа ніщо не вказує на схильність чинити нестерпний тиск на Володимира Путіна. Ба більше, у нього немає для цього інструментів. Росія вже перебуває під жорсткими санкціями, що залишає варіант чинити нестерпний тиск на Україну, і він може це зробити, заявивши, що якщо її уряд не піде на значні територіальні поступки, він припинить підтримку України з боку США. Ось де змінився розклад.

Що це означає для європейських прихильників України? Вони опиняються перед жахливим вибором: або погодитися на врегулювання конфлікту, що передбачає значні територіальні поступки з боку України, або сказати, що ми, європейці, самі зробимо все для її підтримки. Останній варіант здається мені нереальним. У європейських політиків немає ні фінансових ресурсів, ні політичної підтримки, щоб бути єдиним джерелом допомоги для України.

А перший варіант - врегулювання, що передбачає значні територіальні поступки, - має насторожити низку європейських країн, особливо тих, які мають кордони з Росією та значну російськомовну меншину. Звісно, немає гарантії, що Трамп виграє ці вибори, але ймовірність така є. Європейці мають знайти спосіб уникнути такого становища. Єдиний спосіб, який бачу я, - це відкласти на підтримку України достатню хоча б на пару років суму до того, як у США відбудуться політичні зміни. І єдиним джерелом цих коштів є заморожені активи РФ.

Існують різні думки про доцільність і навіть законність вилучення цих коштів. Але всі, крім Путіна, сходяться в одному: згідно з міжнародним правом Росія зобов'язана виплатити репарації за шкоду, заподіяну Україні. Цю війну було визнано незаконною ООН і переважною більшістю міжнародної спільноти. Це означає, що РФ зобов'язана виплатити репарації. Обґрунтування для вилучення активів і їхнього розміщення в такому вигляді, щоб згодом їх можна було використати на благо України, полягає в тому, що ці кошти розглядатимуться як авансовий платіж за незаперечним зобов'язанням Росії виплатити репарації. Таким чином, на кожен долар конфіскованих активів Росія отримає 100 центів їхньої вартості як погашення свого юридичного зобов'язання з виплати репарацій.

Ваш план комплексний. Як ви вже зазначили, це не тільки політика, а й законотворчість, і міжнародне право, і фінанси. Чи не могли б ви пояснити його простою мовою?

Сам план досить простий. Знадобиться трастовий рахунок у розпорядженні якогось міжнародного органу, наприклад, Світового банку або Європейського банку реконструкції та розвитку, який зможе поступово виділяти ці кошти для підтримки України. Потім необхідно, щоб країни, де знаходяться ці активи, отримали схвалення своїх законодавчих органів на переведення активів на цей рахунок. Це вже сталося в США, але левова частка заморожених активів перебуває в Бельгії, в Euroclear, і тому саме Бельгії доведеться піти на цей крок.

Часу між підсумками виборів у США в листопаді та інавгурацією президента США 20 січня недостатньо. Тому зараз саме час, аби це зробити. Два з половиною роки ми обговорювали доцільність, практичність і законність конфіскації цих активів. Висловлювалися різні побоювання, але, як я вже сказав, єдиний спільний знаменник - це те, що Росія повинна буде виплатити репарації. І саме на ньому має триматися досягнення цієї мети.

Скоординованість дій пом'якшить фінансові наслідки

Припустімо, країни, зокрема Бельгія, ухвалять необхідні закони, але є ще й фінансовий аспект, який, як на мене, найбільше лякає міжнародну спільноту, а саме - загроза для репутації євро як валюти і для європейських облігацій. Адже частина активів була вкладена в ці облігації, і, звісно, це відлякало б можливих інвесторів, наприклад, з Азії. Навіть за наявності політичної волі існує страх, що такий крок негативно вплине на європейську економіку на роки. Як ви це бачите?

Я думаю, що це перебільшено. Країни G7 мудро спробували скоординувати свої дії. Тож якби таке сталося, то зачепило б США, Великобританію, Канаду, Японію, і європейці з їхньою валютою не залишилися б ізгоєм. Станьте на місце Саудівської Аравії, якій потрібно інвестувати свої валютні резерви через п'ять років. Якщо ви не можете вкласти їх у євро, долар США, британський фунт, канадський долар або японську єну, то скільки новозеландських доларів ви зможете купити? Тож сенс у тому, щоб діяти скоординовано з метою пом'якшити фінансові наслідки.

Але набагато важливіше те, що Велика сімка вже двічі, в Хіросімі і в Апулії, заявила про заморожування цих активів, доки Росія не виплатить репарації. Яка ймовірність того, що Путін одного вечора по телевізору скаже громадянам: "Я винен. Я не повинен був починати спеціальну військову операцію. Я закінчу її і виплачу пів трильйона доларів збитків, яких ми завдали Україні"? А отже, G7 заявила, що ці активи залишаться замороженими до кінця віків.

Перемістімося - оскільки це ваш сценарій - у свідомість міністра фінансів Саудівської Аравії через п'ять років. Отже, у цьому сценарії європейці приходять до нього і кажуть: "Міністре, ви можете сміливо розміщувати свої гроші в Європі, нагадую, ми не конфіскували навіть російські гроші перед обличчям непристойної провокації в Україні. Ми заморозили російські активи, і вони залишаться замороженими назавжди, а ще ми забрали доходи від цих інвестицій, але самі інвестиції все ж таки не конфіскували. Але якщо ми на вас розсердимося, ви більше ніколи не побачите ні грошей, ні прибутку від інвестицій". З точки зору власника активів чи є різниця між їхнім арештом і безстроковим заморожуванням? Для власника активу це одне й те саме, тому я вважаю, що це перебільшене занепокоєння.

Які ще перешкоди ви бачите на шляху до реалізації вашого плану?

По-перше, кажуть, що, мовляв, якщо ми конфіскуємо активи Путіна, він конфіскує європейські активи в Росії. На це можна відповісти, що Путін уже конфіскує європейські активи в Росії. Запитайте J.P. Morgan, Heineken, Danone. Якщо в інвестора є активи в Росії, які не були вилучені, це, ймовірно, означає, що він не просив їх репатріювати. Щойно ви скажете, що бажаєте покинути Росію, вам зателефонує якийсь дружній Кремлю олігарх і скаже, що платить десять центів з долара за ваші інвестиції. По-друге, Путін перебуває під величезними санкціями. У нього більш ніж достатньо приводів, щоб вилучити західні активи, якщо він захоче.

Іноді звучить питання: а яка правова основа для цього? І чи не порушує це принцип суверенного імунітету активів РФ? Я б повернувся до того, що всі згодні з тим, що Росія повинна виплатити репарації. Вилучення і розміщення цих активів так, як пропоную я, фактично є виплатою частини зобов'язань Росії її активами, що дуже відрізняється від прямого захоплення і піратства, про які дехто говорить. Ми обговорювали різні побоювання 30 місяців і, якби у нас була можливість, ми обговорювали б їх ще 30 років.

Повторюю, я не прогнозую результат американських виборів. Я лише кажу, що є ймовірність, і ця ймовірність може зіграти свою роль, поставивши європейців в одіозне становище, коли їм доведеться обирати між врегулюванням цього конфлікту, який становить загрозу для інших європейських країн, або самостійною підтримкою України, на що в них не вистачить ані ресурсів, ані політичного стрижня. Я б порадив підготуватися, не обов'язково це робити відразу. Якщо вибори в США завершаться на користь демократів, можливо, це й не знадобиться. Але, будь ласка, готуйтеся до цього, бо у вас не вистачить часу, якщо все піде за певним сценарієм.

Європейцям треба заздалегідь готуватися до можливості приходу Трампа в Білий дім

Ви кажете, що це має бути зроблено до виборів у США в листопаді, найпізніше - до кінця року. Це вже зовсім незабаром. Якими ж мають бути наступні кроки?

За бажання можна почекати до першого тижня листопада і подивитися, як пройдуть вибори. Але до цього потрібно вжити підготовчих заходів. Конгрес США вже зробив це, і тепер у президента є повноваження конфіскувати активи, які перебувають під юрисдикцією США. На жаль, тут їх не так багато, 5-6 мільярдів доларів, а левова частка цих активів знаходиться в Бельгії, тож я б використав ці місяці, щоб прокласти дорогу, підготувати законодавство, провести всі необхідні дискусії, подивитись на світ після американських виборів та вирішити, чи вважає Європа за потрібне зробити цей крок, аби захистити себе від жахливого вибору.

Що мають сказати політики своєму народу, щоб заручитися широкою підтримкою?

Я б сказав: "Громадяни, ми стоїмо перед вибором: або підтримати Україну на ваші гроші як платників податків, що ми і робимо, але якщо американці відмовляться від цієї ідеї, нам доведеться використовувати для цього ще більше ваших грошей. Або ж нам доведеться дивитися, як європейська країна змушена поступитися значною частиною своєї території внаслідок кричущої агресії, виправданої тим, що на цій території проживають російськомовні". Я б сказав, що все зводиться до наступного: чи підтримаємо ми Україну вашими грошима або ж грошима РФ і російських платників податків? З юридичного, морального, практичного погляду відповідь має бути такою: той, хто завдає шкоди, має платити за наслідки. Мені здається, це незаперечний аргумент, який європейські політики могли б використовувати у спілкуванні з громадянами.