Музей Берлін-Карлсгорст після вторгнення Росії в Україну змінив свою назву та прибрав російський прапор. Чому там ще лишилася георгіївська стрічка і що відбувається там зараз?
Реклама
Після початку повномасштабного вторгнення збройних сил Росії в Україну Німецько-російський музей (Deutsch-Russisches Museum Berlin Karlshorst), розташований у берлінському районі Карлсгорст, прибрав російський прапор та змінив свою назву. Тепер перед музеєм майорить лише один прапор - український, і музею повернули його оригінальну назву. Зараз він називається Музей Берлін-Карлсгорст (Museum Berlin-Karlshorst). Про те, як німецькі історики оцінюють події, DW говорила з директором музею Йорґом Морре (Jörg Morré).
DW: У вашому музеї як експонат досі можна побачити георгіївську стрічку. Що змінилося із 24 лютого 2022 року?
Йорґ Морре: Ми додали додаткові пояснення до цього експонату. З 2014 року вона використовується проросійськими силами на сході України, а за останній рік Росія активно її використовує у своїй пропагандистській війні.
Ви можете достукатися до людей, які вірять у те, що в Україні нині нищать "нацистів"?
Наш музей - це місце пам'яті. І 8 травня - особливий день. Сюди приходять, зокрема, відвідувачі, які поділяють прокремлівську позицію. Так було завжди. (...) Я не думаю, що нам вдасться їх переконати у чомусь. Однак ми можемо їм протиставляти свою позицію та думку, вказувати їм на те, як спотворюються факти, коли з історії роблять пропаганду. Сьогоднішня пропаганда історії в Росії - це і є лінія конфлікту. Георгіївська стрічка сьогодні має кілька значень - і ми не можемо про це мовчати.
Саме у будівлі сьогоднішнього музею 1945 року було підписано акт про беззастережну капітуляцію Німеччини, який завершив Другу світову війну в Європі. Вам не прикро, що зараз діалог із Росією - це майже як розмова зі стіною?
І так, і ні. Усі офіційні контакти зараз заморожені. Однак зараз є багато росіян у Берліні, які були змушені залишити Росію через побоювання політичних репресій. Ми з ними в діалозі. Я не можу зараз спілкуватися з моїми російськими колегами відкрито, тому що у Росії немає свободи слова. При цьому у самому музеї у нас працюють над проєктами і росіяни, і українці. Ми маємо проєкт, який охоплює дев'ять місць пам'яті в Німеччині. І у ньому беруть участь колишні співробітники "Меморіалу".
Коли ви дивитесь на війну в Україні як історик, вас вражають актуальні події? Чи не страшно вам від того, що будь-яка війна має один сценарій?
Я не проводитиму жодних паралелей. Історія не повторюється. Однак, є певні категорії, які ми використовуємо при описі процесів. Це - загарбницька війна. Вона ведеться державою, яка сприймає себе як імперську силу. Розмови про загрозу розширення НАТО та членство України виявились достатнім приводом для того, щоб розпочати війну проти сусідньої держави, яка не проявляла агресії щодо Росії. Все це вже справді було в історії. Але що призвело до рішення розпочати повномасштабну війну 24 лютого 2022 року, це ми будемо, я сподіваюся, вивчати пізніше.
Війна в Україні тепер завжди стоятиме між сьогоденням та минулим - Другою світовою війною. Напевно, вже не вийде говорити про Другу світову, не зважаючи на те, що відбувається в Україні, та наслідки цієї війни. Крім того, зараз, коли за певні висловлювання у Росії людям загрожує кримінальна відповідальність, неможливо вести відкритий діалог. Але це не означає, що від цього діалогу слід відмовитися назавжди.
Який образ російського солдата, радянського солдата представлений у вашому музеї?
Вже влітку 1941 року багато радянських чоловіків та жінок зрозуміли, що треба йти захищати батьківщину - добровільно. Населення зазнало величезних втрат. Ми говоримо про 27 мільйонів загиблих. У нашому музеї можна дізнатися, що радянські солдати, які потрапили в полон, практично не мали шансів на виживання, а якщо вони пережили полон і були звільнені, то деякі зіткнулися потім з репресіями вже на батьківщині. Ми розповідаємо про поховання, які є у Німеччині. У нас є окремі біографії радянських солдатів різних національностей, адже це були не тільки росіяни.
Посол України у ФРН про паралелі між нацизмом і рашизмом
02:46
Парад вермахту та Червоної армії в Бресті: як це відбувалось
22 вересня 1939 року у Бресті урочистим маршем пройшли повз салютуючих німецьких генералів та радянського комбрига частини вермахту та Червоної армії. Чи цього не було? Вирішуйте самі.
Фото: Bundesarchiv/Wallstein Verlag
З оркестрами та прапорами
Брест, 22 вересня 1939 року. Німецький військовий оркестр та стрій червоноармійців під час спільного параду частин вермахту та Червоної армії. Повз йшли танки та бронетранспортери, марширували у похідних колонах із прапорами солдати "третього рейху" та РСЧА, а радянський військовий оркестр (він залишився за кадром) грав "Інтернаціонал".
Фото: picture-alliance/akg-images
Під портретом вождя
"Персона нон ґрата": дипломатичною мовою це "небажана персона". Фотографіями "нон ґрата" назвав знімки спільного параду вермахту та РСЧА в Бресті та підготовки до нього автор книги "Фотографії диктатури". Деякі російські історики та офіційні особи продовжують стверджувати, що був не парад, а "урочистий марш", "церемоніальна хода". Утім, суті справи це не змінює.
Фото: picture-alliance/akg-images/Ehlert
Від Бреста до Москви
На трибуні: Семен Кривошеїн (у темній кожанці), генерали Гайнц Ґудеріан, командир піхотної дивізії Моріц фон Вікторін та командир танкової групи Вальтер Нерінґ. Усі ці німецькі генерали воювали пізніше на Східному фронті. Особливо відзначився Нерінґ, за що його неодноразово нагороджували, і Ґудеріан, який у 1941 році дійшов до Москви.
Фото: picture-alliance/akg-images/Gutjahr
Перекладач не потрібен
Генерал Ґудеріан та комбриг Кривошеїн чудово розуміли один одного та спілкувалися без перекладача. Обидва добре володіли французькою мовою: Ґудеріан - з дитинства, а Кривошеїн вчив її у військовій академії та удосконалював у 1935 році у Франції, де був у службовому відрядженні. Французька була його робочою мовою і під час громадянської війни в Іспанії, де Кривошеїн командував танковим загоном.
Фото: picture-alliance/akg-images
Міжбур'я
У 1964 році Семен Кривошеїн (на знімку праворуч), на той час генерал-лейтенант запасу, кавалер трьох орденів Леніна, трьох орденів Червоного прапору та інших нагород, випустив книгу спогадів під назвою "Міжбур'я". Про вторгнення в Польщу та спільний військовий парад у Брест-Литовську пише стримано, стверджуючи, що жодного параду не було, а була "хода урочистим маршем".
Фото: picture-alliance/akg-images/Ehlert
Свастика поряд з серпом та молотом
Так вітали одне одного у містечку Янів війська вермахту та РСЧА. Через тиждень після підписання в Москві "пакту Молотова-Ріббентропа" з його секретним протоколом Гітлер напав на Польщу. 17 вересня без оголошення війни польський кордон перейшли зі сходу частини Червоної армії: 21 стрілецька та 13 кавалерійських дивізій, 16 танкових та 2 моторизовані бригади, понад 600 тисяч осіб.
Фото: Bundesarchiv/Wallstein Verlag
Перекур союзників
Братання у вересні 1939 року, звісно, не було: цього не допускали командири. Уже занадто крутим був розворот. Ще зовсім нещодавно у СРСР писали про "кривавий фашистський режим", а у нацистській Німеччині - про "єврейський більшовизм", а нині "третій рейх" та сталінський Радянський Союз - союзники.
Фото: picture-alliance/akg-images/Boesig
Цікаво познайомитись
Німецькі мотоциклісти та командирський танк Червоної армії Т-26.
Фото: Bundesarchiv/Wallstein Verlag
Обов'язковий політпрацівник
З Москви дали команду, щоб у перемовах з німцями у Брест-Литовську обов'язково брав участь і політпрацівник. Ним став батальйонний комісар Філіп Боровенський. На знімку він на передньому плані у шоломі, поряд з броньовиком.
Фото: picture-alliance/akg-images/Boesig
За кулісами перемовин
Домовлялися офіцери обох армій не лише про те, як встановити демаркаційну лінію, яку музику гратимуть на параді військові оркестри, і про інші подібні формальності. За кулісами залишилися перемовини про видачу гестапо німецьких та австрійських комуністів, що втекли з "третього рейху" у Радянський Союз. Про ці наслідки німецько-радянського "братерства по зброї" теж пише Ґергард Пауль.
Фото: picture-alliance/akg-images/Ehlert
Задоволені не всі
Атмосфера у Бресті (тоді він називався Брест-Литовськом) 20-22 вересня була тепла. Але, схоже, що не всім це нове "бойове товаришування" подобалось. Чи, можливо, офіцер Червоної армії на знімку просто незадоволений тим, що його знімає німецький військовий фотограф?
Фото: picture-alliance/akg-images/Ehlert
Виїзд у народ
У командирському легковому авто - офіцер вермахту. На задньому плані - місцеві жителі. У кадр потрапили напевно випадково.