Після початку повномасштабного вторгнення збройних сил Росії в Україну Німецько-російський музей (Deutsch-Russisches Museum Berlin Karlshorst), розташований у берлінському районі Карлсгорст, прибрав російський прапор та змінив свою назву. Тепер перед музеєм майорить лише один прапор - український, і музею повернули його оригінальну назву. Зараз він називається Музей Берлін-Карлсгорст (Museum Berlin-Karlshorst). Про те, як німецькі історики оцінюють події, DW говорила з директором музею Йорґом Морре (Jörg Morré).

DW: У вашому музеї як експонат досі можна побачити георгіївську стрічку. Що змінилося із 24 лютого 2022 року?

Йорґ Морре: Ми додали додаткові пояснення до цього експонату. З 2014 року вона використовується проросійськими силами на сході України, а за останній рік Росія активно її використовує у своїй пропагандистській війні.

Ви можете достукатися до людей, які вірять у те, що в Україні нині нищать "нацистів"?

Наш музей - це місце пам'яті. І 8 травня - особливий день. Сюди приходять, зокрема, відвідувачі, які поділяють прокремлівську позицію. Так було завжди. (...) Я не думаю, що нам вдасться їх переконати у чомусь. Однак ми можемо їм протиставляти свою позицію та думку, вказувати їм на те, як спотворюються факти, коли з історії роблять пропаганду. Сьогоднішня пропаганда історії в Росії - це і є лінія конфлікту. Георгіївська стрічка сьогодні має кілька значень - і ми не можемо про це мовчати.

Читайте також: Радянські воєнні пам'ятники у Німеччині більше небажані?

Саме у будівлі сьогоднішнього музею 1945 року було підписано акт про беззастережну капітуляцію Німеччини, який завершив Другу світову війну в Європі. Вам не прикро, що зараз діалог із Росією - це майже як розмова зі стіною?

І так, і ні. Усі офіційні контакти зараз заморожені. Однак зараз є багато росіян у Берліні, які були змушені залишити Росію через побоювання політичних репресій. Ми з ними в діалозі. Я не можу зараз спілкуватися з моїми російськими колегами відкрито, тому що у Росії немає свободи слова. При цьому у самому музеї у нас працюють над проєктами і росіяни, і українці. Ми маємо проєкт, який охоплює дев'ять місць пам'яті в Німеччині. І у ньому беруть участь колишні співробітники "Меморіалу".

Коли ви дивитесь на війну в Україні як історик, вас вражають актуальні події? Чи не страшно вам від того, що будь-яка війна має один сценарій?

Я не проводитиму жодних паралелей. Історія не повторюється. Однак, є певні категорії, які ми використовуємо при описі процесів. Це - загарбницька війна. Вона ведеться державою, яка сприймає себе як імперську силу. Розмови про загрозу розширення НАТО та членство України виявились достатнім приводом для того, щоб розпочати війну проти сусідньої держави, яка не проявляла агресії щодо Росії. Все це вже справді було в історії. Але що призвело до рішення розпочати повномасштабну війну 24 лютого 2022 року, це ми будемо, я сподіваюся, вивчати пізніше.

Читайте також: Сексуальне насильство у добу Другої світової: про що мовчали жінки

Сприйняття Росії змінилося назавжди?

Війна в Україні тепер завжди стоятиме між сьогоденням та минулим - Другою світовою війною. Напевно, вже не вийде говорити про Другу світову, не зважаючи на те, що відбувається в Україні, та наслідки цієї війни. Крім того, зараз, коли за певні висловлювання у Росії людям загрожує кримінальна відповідальність, неможливо вести відкритий діалог. Але це не означає, що від цього діалогу слід відмовитися назавжди.

Який образ російського солдата, радянського солдата представлений у вашому музеї?

Вже влітку 1941 року багато радянських чоловіків та жінок зрозуміли, що треба йти захищати батьківщину - добровільно. Населення зазнало величезних втрат. Ми говоримо про 27 мільйонів загиблих. У нашому музеї можна дізнатися, що радянські солдати, які потрапили в полон, практично не мали шансів на виживання, а якщо вони пережили полон і були звільнені, то деякі зіткнулися потім з репресіями вже на батьківщині. Ми розповідаємо про поховання, які є у Німеччині. У нас є окремі біографії радянських солдатів різних національностей, адже це були не тільки росіяни.