Микола Поровський - один із тих, хто 24 серпня 1991 року заносив український прапор до Верховної Ради. Він - борець за незалежність, один із засновників і керівників Народного руху України, народний депутат I, II та IV скликань ВР. Зараз він очолює Республіканську християнську партію.

33 роки тому, 24 серпня 1991 року, він заносив синьо-жовтий прапор у Верховну Раду. Перед річницею Дня Незалежності у розмові з DW він згадує про ті події.

"Це був один-єдиний політичний шанс. І ми його не втратили"

У серпні 1991 року в СРСР було скоєно спробу державного перевороту, коли самопроголошений Державний комітет з надзвичайного стану намагався усунути від влади президента СРСР Михайла Горбачова. Після того, як заколот у Москві здолали, у Києві демократи вирішили "проголошувати незалежність на будь-яких умовах", розповідає Микола Поровський.

23 серпня парламентська опозиція "Народна Рада" зробила подання про скликання надзвичайної сесії Верховної Ради України. А депутатам Левку Лук'яненку і Леонтію Сандуляку доручили написати текст Акту проголошення незалежності України.

"Без голосів комуністів проголосити незалежність було неможливо"

Комуністична фракція ("Група 239") налічувала 239 депутатів. "Без їхніх голосів проголосити незалежність було неможливо", - згадує Микола Поровський. Через це Ігор Юхновський, голова "Народної Ради", покликав його піти "переконувати комуністів".

"Ви ж розумієте, що в Москві прийшли демократичні сили, притягнуть до відповідальності дуже багатьох із вас. Тому ми пропонуємо проголосити державну незалежність України, відгородитися від Москви, ми - незалежна країна", - виголосив Ігор Юхновський в кінозалі, де зібралися члени фракції "Група 239".

"У незалежній Україні нам буде простіше домовитися, коли вами не будуть як маріонетками керувати з Москви", - додав Микола Поровський.

За словами політика, комуністи висунули свої вимоги: гарантувати, що не буде люстрації, переслідування комуністів і збережеться трудовий стаж. Усі вимоги прийняли, після чого пішли голосувати.

"Вставайте на коліна, Україна воскресла!"

"Коли ми проголосили незалежність, біля Верховної Ради стояла маніфестація, тисяч 10-12 людей, які скандували "Незалежність!", - пригадує політик. 

Маніфестація із величезним синьо-жовтим прапором пройшла від Софійської площі і по вулиці Грушевського (тоді - Кірова) піднялася до Верховної Ради. Депутати "Народної Ради" вийшли до людей.

Микола Поровський так згадує той момент: "Дмитро Павличко крикнув: "Люди, вставайте на коліна, моліться, щойно Україна воскресла! Ми проголосили Акт державної незалежності!" Хтось плакав, хтось підносив до неба руки, хтось молився. Це було таке величезне піднесення".

А далі цей прапор понесли під купол Верховної Ради, зі сльозами на очах розповідає Поровський. Лівий передній край тримав В'ячеслав Чорновіл, інший край Іван Заєць, а одразу за ним - сам Поровський.  "У мене душа літала під небесами десь. Я і тепер без хвилювання не можу згадувати той момент", - каже він.

"Ми не усвідомлювали, яка велика сила проти нас"

На той час в Україні налічувалося близько 900 тисяч військових армії СРСР, з яких 60 тисяч були спецпризначенцями. За словами Поровського, це була "страшна титанічна сила, здатна перетерти на табірний порох мільйони" і яка "готова за наказом знищити всі паростки українського національного патріотичного державницького відродження". "Ми вірили у світле майбутнє, про те, що український народ весь зразу повстане і піде за нами, і що ніяка збройна сила, ніякий спротив нам не страшний, бо ми переможемо", - каже він.

Через кілька днів після проголошення незалежності України до Києва прилетіла делегація з Москви на чолі з віцепрезидентом РФ Олександром Руцьким. Вони намагалися нав'язати новий союзний договір, пропонували створити конфедерацію, пригадує Поровський. Тоді після заклику на радіо під стінами Верховної Ради зібралося майже 60 тисяч киян.

Поровський згадує цікавий момент, коли він попросив російського політика Анатолія Собчака виступити перед народом. Усе йшло добре рівно до того моменту, поки Собчак не сказав про відродження Радянського Союзу, каже він. "Тоді весь Майдан як гукне "Україна без Москви!", "Незалежність!"

Через три дні після цих подій на сесії Верховної Ради Радянського Союзу Собчак став до мікрофона і сказав: "Вся Україна за незалежність, я це бачив своїми очами".

"Я виконав обов'язок як громадянин"

У 2014 році, коли почалася російсько-українська війна, Поровському було 58 років, і він не підлягав мобілізації. Але офіцер запасу пішов оббивати пороги військкоматів. "Я стільки часу говорив про любов до України, про присвяту, самозречення в ім’я національної ідеї. Я мусив бути і тут", - каже він.  Спочатку він служив у 44-ій артилерійські бригаді, а потім - став заступником командира полку 3-го полку спецпризначення.

Та Поровський, який звільнився з лав ЗСУ у званні полковника, не вважає себе героєм. "Я вірю в українську національну ідею. Я приречений до ідеї української державності. Я виконав обов'язок як громадянин", - каже він.

Цьогоріч 24 серпня він, як завжди, прийде зі своїми побратимами-ветеранами на Майдан Незалежності. Тут він брав участь у трьох революціях: Революції на граніті, Помаранчевій революції і Революції Гідності. Звідси від вирушив на війну. Каже: "Там все починалося, туди і прийдемо".