Чому Дональд Трамп скасував зустріч з Володимиром Путіним у Будапешті? Це для мене найбільша загадка, пов'язана з причинами запровадження додаткових американських санкцій проти російських компаній "Роснефть" і "Лукойл".
Ігор Сечін під прицілом Трампа
Лише кілька днів тому все було, що називається, "на мазі": міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров і держсекретар США Марко Рубіо мали обговорити підготовчі аспекти імпровізованого саміту їхніх босів. Президент України Володимир Зеленський неохоче, але підтвердив готовність приїхати до Угорщини, а кишенькові пропагандисти Віктора Орбана протрубили про "дипломатичний тріумф" угорського прем'єра.
Буквально в одну мить все змінилося. Лавров і Рубіо поговорили безрезультатно, зустріч не перенесли, а її зовсім скасував президент США, Орбан навмисно "запізнився" на засідання Ради Європейського Союзу, щоб не голосувати за новий пакет санкцій ЄС проти Росії, але і не перешкоджати його ухваленню.
Замість обговорення за дружнім гуляшем долі України Путін змушений читати, наприклад, повідомлення з Індії про те, як до 21 листопада індійські НПЗ відмовляться від нафти одного з головних гаманців російського режиму - компанії "Роснефть" Ігоря Сечіна (це, нагадаю, колишній ЮКОС Михайла Ходорковського), а також - від нафти "Лукойлу".
Віртуальна реальність кремлівського правителя
Втім, ми не знаємо, чи читає російський диктатор ці новини. Можливо, навіть, радше за все, йому на стіл кладуть теки з іншою інформацією - що санкції нібито завдадуть незначної шкоди економіці Росії, індійці продовжать закупівлі нафти через посередників, а те, що вони не візьмуть, придбає Китай. Намір Євросоюзу відмовитися від російського скрапленого газу з 1 січня 2027 року теж, напевно, подається як незначний захід. Адже до цієї дати Україну обов'язково переможуть, і ЄС мимоволі доведеться мати справу з новою, ще більш потужною Росією.
Індійські НПЗ дійсно спробують розширити закупівлі у посередників. Але про це прекрасно знають у міністерстві фінансів США, яке стежить за виконанням санкційного режиму. Голова КНР Сі Цзіньпін цілком може розпорядитися купити у Росії більше нафти (зрозуміло, з великою знижкою). Чи компенсує це збитки від санкцій - питання для окремої дискусії. Що особисто у мене питань не викликає, так це система ухвалення рішень у російській верхівці.
Путін у ролі Бурбонів
За чверть століття путінського правління навколо першої особи сформувався своєрідний двір, майже як у пізніх Бурбонів у Франції. Його кадровий склад багато років не змінюється. Його завдання просте - подовжити своє власне існування. Для цього лідера потрібно переконати, що під його керівництвом все робиться правильно і йде добре. До того ж, Путін, очевидно, впевнений у винятковій значущості своєї історичної місії - відродження російської величі. Сперечатися з цим небезпечно і безглуздо. Можна лише голосно і проникливо погоджуватися. Тому царедворці роблять те, що робили їхні попередники при інших дворах. Вони підносять Путіну нібито правду - але не всю. Нібито аналіз - але пригладжений. Нібито рекомендації, а насправді - погано замасковані лестощі. Агресія проти України зробила цю тенденцію остаточною і незворотною.
Путін вважає себе набагато більш досвідченим і прозорливим політиком, ніж Трамп, а також Стармер, Макрон, Моді і навіть незамінний "друг Сі". Він переконаний: американський президент так хоче отримати Нобелівську премію миру, а його прихильники так люблять Росію за прихильність до "традиційних цінностей", що Білий дім можна ще довго годувати сумішшю фальшивих обіцянок і погрозливих натяків. Тому Кремль навідріз відмовився припинити вогонь до початку анонсованої будапештської зустрічі. До того ж, за повідомленнями низки ЗМІ, Лавров повторив Рубіо вимогу Путіна "усунути першопричини конфлікту", тобто, фактично, змінити владу в Україні і поставити її під політичний контроль Москви.
Що робити тим, хто "розуміє Путіна"?
Цей розрахунок не виправдався, як і плани взяти Київ за три дні. По-перше, виборці республіканців можуть не особливо любити Україну і Зеленського, але і до Росії ніяких особливо дружніх почуттів вони не мають. По-друге, Трамп дійсно мріє про Нобелівську премію миру. Однак це не означає, що він готовий нескінченно терпіти брехню Москви, та ще й упереміш із погрозами ядерної війни. "Будапештський ультиматум" Путіна, схоже, вивів Трампа з себе - і ввів у дію санкції.
Їхнє політичне значення може виявитися серйознішим за економічне. "Путіним невдоволений особисто Трамп" - ось який висновок зроблять Моді, Орбан та інші, хто "розуміє Путіна і Росію". А добрі відносини з нинішнім президентом Сполучених Штатів, в тому числі особисті, для них, як і для багатьох інших глав держав і урядів у світі, - абсолютний пріоритет. Дистанціювання від Москви стане найближчим часом ключовим елементом дипломатії для багатьох із тих, хто ще вчора був готовий підіграти Кремлю.
Чи може Трамп змінити гнів на милість? Можливо. Але для цього потрібно або Путіну змінити самого себе і погодитися на умови американців, або кремлівському двору відчути реальну загрозу своєму існуванню.
Цей коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.