Наприкінці червня з російського полону повернули двох священників Української греко-католицької церкви (УГКЦ) Івана Левицького й Богдана Гелету. Вони залишилися в Бердянську після його окупації Росією на початку 2022 року, де служили у греко-католицькій і римо-католицькій громадах. Восени 2022 року представники окупаційної влади арештували священників. Причиною стала зброя, нібито знайдена у церковному подвір'ї, розповідає Євген Захаров, директор громадської організації "Харківська правозахисна група", яка документує воєнні злочини, серед яких і переслідування священнослужителів.

"Довго не було відомо, чи вони живі", - каже про Левицького і Гелету Захаров. Зрештою, священників звільнили в рамках обміну полоненими разом із військовими та іншими цивільними, які перебували за ґратами в Росії і яких Україна вважає заручниками Москви, зокрема й заступником голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріманом Джелялем.

Суди і депортації

Водночас у червні в так само окупованому 2022 року Мелітополі розпочався суд над священником УПЦ із Токмака отцем Костянтином Максимовим. "Він також є волонтером і їздив у гуманітарні місії, - розповідає директор "ХПГ" Євген Захаров. - Під час однієї з таких місій в 2023 році його заарештували і звинуватили у шпигунстві, що видається повною маячнею".

За інформацією норвезької правозахисної організації "Форум 18", у матеріалах кримінальної справи, порушеної окупаційною владою, йдеться, що Максимов “за допомогою інтернет-месенджера передав співробітнику української служби безпеки інформацію з координатами розміщення технічних засобів протиповітряної оборони Росії, розташованих на території міста і району”.

Перед російськими судами постали також двоє священників ПЦУ із окупованої Донеччини - отець Христофор Хрімлі з Кам'янки і отець Андрій Чуй із Донецька. Як стверджує архієрей ПЦУ, митрополит Донецький і Маріупольський Сергій Горобцов, судили їх незаконно. За його словами, священники відмовилися співпрацювати з окупаційною владою, через що восени 2023 року були заарештовані та звинувачені у проукраїнській діяльності. На початку цього року представники РФ депортували до Грузії спочатку Хрімлі, а згодом і Чуя. "Ми забрали їх звідти, і зараз вони служать на території Києво-Печерської лаври в Києві, у Феодосіївському монастирі", - додає Горобцов. 

Евакуація

Сам митрополит Сергій Горобцов був вимушений евакуюватись із окупації двічі. У 2014 році, коли проросійські бойовики захопили його єпархію і частину церков у Донецьку, Горобцов виїхав до Маріуполя. А навесні 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення, евакуювався до Дніпра. Там і також на Донеччині він продовжує службу і волонтерську діяльність.

Про ситуацію в окупованому Маріуполі він дізнається від вірян, які там залишилися. "Частина наших храмів зачинена, більшість - захоплена, і священики Московського патріархату намагаються там служити. Але люди туди не йдуть, тож ці парафії напівпорожні", - переповідає Горобцов. За його інформацією, на окупованій території його епархії не залишилося жодного українського священика.

Із окупованої частини Херсонщини також виїхали майже всі священники ПЦУ, розповідає глава Херсонської єпархії ПЦУ, єпископ Херсонський та Таврійський Никодим. Він і сам виїхав із Олешок влітку 2022 року, після наполегливих пропозицій перейти до Московського патріархату і допитів, а також через потоп, спричинений підривом греблі Каховської ГЕС. Никодим евакуювався до Києва, але згодом переїхав до деокупованого Україною Херсона і продовжив там службу.

За його інформацією, на окупованій частині Херсонщини залишився лише один український священник. "Він позиціонує себе як служителя незалежної церкви і приховує свої зв’язки з ПЦУ. Інший наш священник вже двічі був "на підвалі", окупанти заборонили йому служити і погрожували розправою, - розповідає єпископ. - Мої парафіяни в Олешках по неділях приходять до церкви, прибирають її, поливають квіти, читають псалми". - розповів єпископ Никодим.

Читайте також: Як і чому діти з окупації вступають до українських університетів

Полон і умисні вбивства

За інформацією "Харківської правозахисної групи", під час повномасштабного вторгнення безвісти зникли 20 священнослужителів на окупованих територіях. Шістьох із них уже звільнили. "Як з'ясувалося, усіх їх катували, вимагали, аби вони визнали, що працюють на СБУ", - додає директор "ХПГ" Євген Захаров. Серед звільнених із полону - клірик Одеської єпархії ПЦУ та настоятель Свято-Троїцької парафії в Одесі Василь Вирозуб. Він був затриманий у дорозі на острів Зміїний, куди вирушив на другий день повномасштабного вторгнення на борту пошуково-рятувального судна "Сапфір". Місією екіпажу був порятунок цивільних доглядачів маяків на острові Зміїний і повернення тіл української прикордонної залоги, яка вважалася загиблою.

Росіяни обшукали судно і допитали екіпаж, пообіцявши звільнити його "після завершення СВО". Затримані перебували спочатку в Севастополі, а згодом, разом із іншими бранцями, у Шебекіно та Старому Осколі Бєлгородської області. "Вони били і катували нас просто тому, що могли, просто для розваги. Я був свідком того, як чоловікам відрізали геніталії, як рубали голови. Це було пекло на землі", - розповідає Вирозуб.

Загалом клірик пробув у російському полоні понад два місяці та був звільнений під час обміну на початку травня 2022 року. Він згадує, що під час допитів йому ставили одне й те саме питання: у якому відділі СБУ він працює. Натомість священник стверджує, що ніяк з українськими спецслужбами не пов'язаний.

"Харківській правозахисній групі" також відомо про чотири випадки умисного вбивства священнослужителів ПЦУ. Про один із випадків розповідає норвезька правозахисна організація "Форум 18". За її інформацією, у лютому цього року представники військ РФ затримали отця Степана Подольчака у селі Каланчак на окупованій частині Херсонщини. "Його забрали босого, з мішком на голові, наполягаючи на тому, що везуть на допит. Його побите тіло - можливо, з кульовим пораненням у голову, - було знайдено на вулиці села 15 лютого", - розповідають правозахисники у своєму матеріалі.

Читайте також: "Нас називали ждунами". Як живуть на окупованому Півдні

Церковні будівлі

Наразі українські церкви не правлять служби на окупованих РФ територіях, каже Захаров. Перш за все, через те, що не мають для цього приміщень. Росіяни або віддають їх Московському патріархату, аби забирають під власні потреби. До прикладу, у храмі ПЦУ в Новоазовському районі Донеччини росіяни влаштували морг для своїх загиблих бійців, розповідає митрополит Донецький і Маріупольський Сергій Горобцов. А в Будинку милосердя в Тельманівському районі - військову базу.

"У Волновасі у нас був храм Святого Миколая Чудотворця, побудований із дерева, - продовжує Горобцов. - Коли туди зайшли росіяни, вони спочатку винесли українські ікони і рушники, потім облили це все соляркою і спалили. А з підствольних гранатометів розстріляли купола".

"ХПГ" задокументувала 400 зруйнованих церков. "Найбільше страждають церкви УПЦ МП, бо на півдні і сході їх найбільше, - додає Захаров. - Руйнування церковних споруд - воєнний злочин, прописаний у Римському статуті".

Читайте також: Рік після анексії: що розповідають жителі окупованих РФ територій України

Небезпека для вірян

Відвідування церков на окупованих територія є небезпечним і для самих вірян. Правозахисна організація "Форум 18" наводить історію протестантки, яка від початку цього року перебуває під арештом окупаційної влади у Запорізькій області. "Її переслідують за висловлювання, які вона нібито зробила на молитовному зібранні в одному з будинків в окупованому Мелітополі в липні 2023 року", - розповідають правозахисники у своєму матеріалі. Слідчий комітет РФ порушив проти жінки кримінальну справу за статтею про "публічне розповсюдження під виглядом правдоподібних заяв свідомо неправдивих даних про застосування Збройних сил Російської Федерації".

У селі в окупованій частині Херсонської області залишається священник храму ПЦУ, який попросив не вказувати його ім'я з міркувань безпеки. Від початку окупації він пережив вісім обшуків, заборону правити службу в своєму храмі і на тиждень був ув'язнений в російській катівні. "Одного разу їх приїхало 40 душ на чотирьох автобусах. Іншим разом приїжджали з міношукачами, шукали в мене зброю і вибухівку, - розповідає священник. - На допитах весь час вимагали перейти в Московський патріархат, а я категорично відмовлявся. Вони тоді мене питали, хто в мене в Україні куратор. Я показував їм пальцем на небо і казав, що мій куратор там".

Крім того, представники окупаційної влади чинили тиск на мусульманське духовенство, зазначає директор "ХПГ" Євген Захаров. "Утискали громади мечетей, які відмовлялися приєднуватися до підконтрольних Росії ісламських структур, - додає правозахисник. - Загалом можна сказати, що переслідування церков, незалежно від виду парафії, є характерним елементом окупаційної політики російської влади".