Як живеться у Німеччині біженцям з України - дослідження
Ральф Бозен
17 липня 2023 р.
Як живеться біженцям з України в Німеччині? Які їхні надії? Як вони інтегрувалися? Відповіді на ці та інші питання пропонує нове дослідження. Подробиці - у DW.
Реклама
Дедалі більше біженців з України хочуть на довше залишитися у Німеччині. Це головний результат другого етапу дослідження "Біженці з України в Німеччині". Хоча поки що невідомо, чи буде продовжено право на проживання, обмежене наразі березнем 2024 року, майже половина біженців (44 відсотки) мають намір залишитися довше - "тобто принаймні ще на кілька років або навіть назавжди", як йдеться у дослідженні. Порівняно з першим опитуванням, проведеним наприкінці літа 2022 року, це на п'ять відсотків більше.
71 відсоток не планує залишатися в Німеччині назавжди. З них 38 відсотків хочуть повернутися в Україну після завершення війни. Ще 30 відсотків хочуть підтримувати тісні контакти з Німеччиною і бути тут хоча б частину часу.
Ці дані були отримані Інститутом соціальних досліджень Infas. Замовниками довгострокового дослідницького проєкту виступили німецький Інститут ринку праці та професійних досліджень (IAB), Федеральний інститут досліджень народонаселення (BiB), Дослідницький центр Федерального відомства у справах міграції та біженців (BAMF-FZ) та Соціально-економічна група (SOEP) при Німецькому інституті економічних досліджень (DIW Berlin).
У першому дослідженні торік близько 11 тисяч біженців випадкової вибірки у віці від 18 до 70 років надали інформацію про свою ситуацію з житлом у Німеччині. З метою порівняння вчені опитали 7 тисяч із них і для другого опитування, яке проводилося зі середини січня до початку березня цього року. В обох випадках трохи більше 80 відсотків становили жінки, серед них багато матерів з неповнолітніми дітьми. Середній вік становив майже 40 років.
Крім продовження війни в Україні, важливу роль у бажанні залишитися в Німеччині відіграє сімейна ситуація. "Біженці, партнери яких живуть за кордоном, рідше, ніж самотні люди, бажають залишитися в Німеччині назавжди", - сказав під час презентації результатів другого опитування Маркус Грабка (Markus Grabka) зі соціально-економічної групи (SOEP) Німецького інституту економічних досліджень (DIW Berlin).
Ситуація з житлом також відіграє роль у планах на майбутнє. "Особи, які забезпечені окремим житлом, мають вищий намір залишитися назавжди, ніж люди, що проживають у готелях чи пансіонатах", - пояснює Грабка. 79 відсотків біженців зараз проживають у приватних помешканнях, порівняно з 74 відсотками наприкінці літа торік.
Дослідники помітили прогрес у вивченні німецької мови. Троє з чотирьох українських біженців відвідали або вже закінчили один або кілька курсів німецької мови. Найчастіше це інтеграційний курс. "Це означає зростання на 25 відсотків порівняно з кінцем літа 2022 року", - каже Ніна Ротер (Nina Rother) з Федерального відомства у справах міграції та біженців (BAMF-FZ) у Нюрнберзі.
У результаті зростання відвідуваності курсів частка біженців, які не володіють німецькою мовою, скоротилася вдвічі - зі 41 до 18 відсотків. "З іншого боку, ще є куди рости. Тому що частка біженців, які добре чи дуже добре знають німецьку мову, подвоїлася, але залишається на рівні восьми відсотків, а це досить мало", - констатує Ротер.
Знання мови та рівень інтеграції багато в чому визначають шанси на ринку праці. Проте рівень зайнятості українських біженців порівняно з кінцем літа 2022 року лише незначно зріс: цієї весни 18 відсотків осіб віком від 18 до 64 років були зайняті, наприкінці літа 2022 року - 17 відсотків. Оскільки під час другого опитування близько двох третин опитаних все ще відвідували курси німецької мови, вони були лише обмеженою мірою або ж взагалі не представлені на ринку праці. Більше двох третин безробітних сказали, що хотіли б зайнятися пошуком роботи негайно або протягом наступного року.
"Зокрема жінки-біженки з маленькими дітьми мають дуже низький рівень зайнятості - три відсотки", - зазначила Юлія Косякова з Інституту досліджень ринку праці та професійної підготовки (IAB) у Нюрнберзі. "Зазвичай вони проживають у Німеччині без партнера. Водночас рівень зайнятості чоловіків з маленькими дітьми значно вищий і становить 23 відсотки, більшість з них живе у Німеччині з партнеркою".
Під час другого опитування вперше стала доступною інформація про доходи домогосподарств біженців. "На початку 2023 року середній чистий дохід домогосподарства українських біженців становив трохи менше 850 євро на місяць", - каже Косякова. Для порівняння: за даними Федерального статистичного відомства, середній чистий дохід приватного домогосподарства в Німеччині у 2021 році становив близько 3800 євро на місяць.
Значна частка біженців - це діти та молодь: майже кожен другий українець прибув до Німеччини хоча б з однією неповнолітньою дитиною. Незважаючи на те, що майже всі діти шкільного віку відвідують загальноосвітню або професійно-технічну школу, згідно з дослідженням, не так багато батьків користуються послугами дитсадків. Хоча їхня кількість зростає якщо використання зростає: щонайменше кожна друга дитина віком до шести років зараз відвідує дитсадок.
"Для великої групи українських біженців у Німеччині важливо, щоби було достатньо місць у дитячих садочках", - наголошує Андреас Етте (Andreas Ette) з Федерального інституту досліджень народонаселення у Вісбадені. "Це важливо для того, щоб батьки могли відвідувати мовні курси та влаштовуватися на роботу, а діти вивчали мову, мали структуровані будні та знаходили друзів".
З початку російської загарбницької війни 24 лютого 2022 року понад мільйон українців знайшли притулок у Німеччині. Але прийняти та інтегрувати стільки людей за такий короткий час - виклик величезний. У цьому сенсі чотири науково-дослідні інститути, які брали участь у дослідженні, вважають, що результати допоможуть при ухваленні рішень політикам, владі та адміністраціям на всіх рівнях.
Хоча експерт від DIW Грабка говорить про "обнадійливі проміжні висновки" і каже, що залучення біженців до суспільного життя "останнім часом досягло значного прогресу", авторам дослідження теж зрозуміло, що інтеграція біженців це не легкий автоматичний процес, а складний виклик.
Дослідники мають кілька пропозицій для можновладців: насамперед оперативно продовжити право на проживання біженців після березня 2024 року або знайти рівну альтернативу. "Інвестиції в соціальну активність та працевлаштування одночасно вимагають довгострокового планування та правової визначеності, а також і надійних перспектив на право проживання. Це важливо як для біженців, так і для німецького суспільства", - резюмують дослідники.
Історії українок, які втекли до Німеччини від війни
В умовах війни вони ухвалили складне рішення - залишити свою батьківщину. Деякі з них виїжджали без найменшого уявлення, де шукати притулку. DW поговорила з українськими жінками, які тепер живуть у Німеччині.
Фото: DW
Олександра поїхала з Києва 23 березня. Зараз живе у Бергіш-Гладбаху: "Я хочу додому, але поки не можна. Іноді хочеться все кинути та поїхати до Києва, навіть якщо там бомблять. Тут важко - чужі люди. Я все одно повернуся, коли дозволять. Ми повинні зберегти якнайбільше українських життів, щоб потім відбудувати країну. Ця думка допомагає мені впоратися з ситуацією".
Фото: DW
Її спогади: "15 березня я вирішила, що треба їхати. Поруч підірвали метро. Я прокинулася від того, що стіни трясуться. О 7-й ранку я вийшла і додому більше не поверталася. 23 березня сіла на потяг до Львова. Ночувала у подруги. 26 березня Львів бомбили. Я сиділа в підвалі й думала: "Боже, дай дожити до завтра". У Львові дізналася, що волонтер возить до Богуміна. З Чехії поїхала до Німеччини".
Фото: DW
Олександра народилася у Кіровограді. 19 років жила у Києві. "Я мешкала у хорошому місці, в гарній квартирі, у будинку на Подолі, у старому місті, в історичному центрі. Працювала в IT-компанії", - розповідає вона. На фото: будинок у Києві на проспекті Лобановського, неподалік від бомбосховища, де під час обстрілів перебувала Олександра.
Фото: privat
Про перші дні війни, проведені у підвалі, вона згадує так: "На третій день їжа почала закінчуватися. У мене не було сил навіть гумку для волосся зав'язати. У підвалі був туалет і умивальник, можна було помити посуд, але душ прийняти не можна. У підвалі весь час сидиш, усе затікає". На фото: Олександра на підземному паркмайданчику в Києві.
Фото: Privat
"У Німеччині всі допомагають. Волонтери дали одяг, є гуманітарна допомога, їжа, щомісячна соціальна допомога. Для мене головна проблема - незнання німецької мови. У всіх відомствах без німецької важко. Якби я знала мову, я вже працювала б. У мене лише українська, російська, англійська. Незрозуміло, чи я надовго тут", - каже жінка в інтерв'ю DW.
Фото: DW
Олена виїхала з дітьми з Київської області 10 березня. Нині живе у Кельні: "Я народилася на Донеччині. Авдіївка - моя батьківщина. Ми прожили під обстрілами вісім місяців у 2014-2015 роках. І тут... 24 лютого. Боже, я ніколи б не повірила, що війна... Одну війну закінчили б. Я була в шоці, просто не могла повірити". У селищі Клавдієво-Тарасове Олена жила з 2015 року.
Фото: DW
Про перші два тижні: "У самому селищі російських військових не було. Але поруч Буча, Макарів, Бородянка… Там уже обстріли були страшні. З усіх боків були російські чи українські військові, і вони через нас перестрілювалися. Я вирішила, що краще зберу валізи і поїду. Залишитися - усім ризикувати. Не тільки життям, а й здоров'ям - своїм і дітей. Можуть скалічити, можуть зґвалтувати".
Фото: DW
Олену з дітьми вивезла незнайома сімейна пара своєю машиною. "Чули, що можуть бути російські блокпости: якщо не сподобається машина, може початися обстріл. Стан - груда нервів. Не знала, як посадити дітей. Всередині на задньому сидінні поставили рюкзаки, хоча розуміли, що від куль це не врятує. Виїхали, дякувати Богу, тихо. На дорогах лежали трупи в українській військовій формі".
Фото: DW
"Я перейшла кордон біля Перемишля. Нас відвезли до табору для біженців. У Польщі приймали дуже добре. У таборі були волонтери з різних країн. Звичайні люди на своїх машинах. Знайшла перекладача, він познайомив мене з хлопцями з Німеччини. Пауль і Тім - з Кельна. Я вирішила їхати до Німеччини. На фото: черги за гуманітарною допомогою в Київській області.
Фото: privat
Олена вважає, що їй дуже пощастило. "Раніше ніколи не була тут, але це була єдина країна, куди я хотіла. Пауль і Тім допомогли мені знайти житло. Тут я почуваюся добре і спокійно. Думаю, що ми залишимося в Німеччині. Діти пішли до німецької школи, вивчають мову, я також. Ми уже двічі тікали від війни, хочу, щоб мої діти виросли у спокійній обстановці", - каже жінка в інтерв'ю DW.
Фото: DW
Тетяна поїхала з Харкова 5 березня. Нині живе у Бонні. В Україні вона провела з дитиною три тижні під обстрілами. "Моя 10-річна донька була дуже налякана, часто плакала і весь час питала: "Мамо, я ж тут не помру?" Виїздити було страшно, але дивитись на дитину в такому стані сил більше не було", - розповідає жінка.
Фото: DW
Про свій від'їзд: "До Львова ми дісталися за п'ять днів, звідти - до Польщі. Польські прикордонники ласкаво посміхалися нам, постійно говорили, що ми тепер у безпеці, допомагали нести сумки. Волонтери зустріли нас із іграшками для дітей, гарячою їжею та цілими мішками предметів першої необхідності, пояснювали маршрути до Німеччини". На фото: донька Тетяни у бомбосховищі.
Фото: privat
З Польщі Тетяна з дочкою вирушили до Німеччини: "Ми поїхали з великою валізою та кількома сумками. У Берліні на вокзалі ми ненадовго зайшли в магазин і залишили валізу на платформі. Коли повернулися, її вже не було. У Бонн ми прибули 11 березня. Нас з донькою безкоштовно поселили у невеликій кімнаті в готелі".
Фото: DW
Тетяна вдячна Німеччині та іншим європейським країнам за допомогу: "Хоча я перебуваю в безпеці, серце моє залишилося у Харкові, з рідними та близькими мені людьми. Щовечора я читаю новини про те, що знову бомбардували, що знову когось поранили і є убиті. Щоранку обдзвонюю тих, хто залишився, у сподіванні, що дадуть відповідь, скажуть, що з ними все добре".
Фото: DW
Під час зйомок донька Тетяни ховалась під ковдрою. "Моя дочка займається з психологом, у неї психологічна травма. Вона запитує, чи не нападе Росія на Німеччину. Нещодавно ми йшли вулицею і почули петарди. Вона притулилася до мене і кричала, що треба ховатися. Мої аргументи на неї не діють. Коли вона залишається в номері одна, то нерідко ховається у ванній", - розповідає жінка.
Фото: privat
Інна розповідає, що до Німеччини вона з Ксенією приїхала до знайомих, які запропонували тимчасово зупинитися у них. Діти навчаються зараз у своїх українських школах у режимі онлайн. Жінки вдячні усім, хто надавав їм допомогу житлом та речами, каже Інна.
Фото: DW
Ксенія та Інна виїхали з Одеси. "Ми живемо у незнанні, не маємо гадки, що далі буде. Ми чудово розуміємо, що нам доведеться відновлювати свою країну. Зрозуміло, що довгий час не буде роботи, постраждала економіка, до цього всі українці готові. Але ж якби якісь терміни були, а так виходить, що ніхто не розуміє, що далі робити, це найскладніше", - кажуть вони.
Фото: DW
В інтерв'ю DW Ксенія згадує: "24 лютого пролетіло над нашим будинком. Швидше за все, збивали ракети. Ми досі боїмося цих звуків. Діти можуть їх забути, але ми ніколи не забудемо. У місті почалася паніка. У магазинах люди змітали усе, на заправках - черги. Я зателефонувала кумі. Ми побігли купувати продукти, памперси. Спали всі у нас вдома в коридорі на підлозі. На машині виїхали до Придністров'я".
Фото: privat
У Придністров'ї Ксенія та її кума Інна прожили два тижні. "Через те, що Придністров'я надто проросійське, чоловіки сказали нам їхати звідти, - каже Інна. - Дорогою зламалася машина, ночували в Румунії, Угорщині, Австрії. У Відні волонтери на вокзалі допомогли з безкоштовними квитками. З Відня ми вже потягом їхали до Німеччини". На фото: сумки, з якими Інна та її син приїхали до Німеччини.
Фото: DW
Інна (на фото) хоче повернутися до Одеси. Ксенія додає: "Страшно, хочеться додому, ми тут гості, а їхати не можна, чоловік категорично не дозволяє. Я була кілька разів на межі, коли хотілося просто повернутися, незважаючи на війну. Я ніколи не виїжджала зі свого міста. Якби чоловік був зі мною, я б, можливо, по-іншому почувалася. Він удома, патрулює нашу вулицю".