Чи постачатиме Вашингтон надалі зброю Києву? Чи стане нова американська адміністрація підштовхувати президента України Володимира Зеленського до припинення вогню та переговорів? Зрештою, чи відкриють Україні дорогу до НАТО?

З цими питаннями DW звернулася до Еллісон Макманус, директорки з національної безпеки та міжнародної політики близького до Демократичної партії США Центру за американський прогрес, підполковника у відставці Джеймса Карафано, який є віцепрезидентом Інституту міжнародних досліджень фонду "Спадщина" - організації, що підтримує кандидата від Республіканської партії, та експертки-американістки Рейчел Таузендфройнд із Німецького товариства зовнішньої політики (DGAP).

Еллісон Макманус: "Камала Гарріс продовжить політику Байдена"

"Якщо президенткою оберуть Камалу Гарріс, то її політика щодо України, як кажуть, якщо дивитися з висоти пташиного польоту, буде продовженням лінії адміністрації Джо Байдена. Багато залежить і від того, яким буде оновлений склад обох палат Конгресу після майбутніх - одночасно з президентськими - проміжних виборів до Сенату та Палати представників. Адже ми пам'ятаємо, як колись крайні праві республіканці активно противилися схваленню пакетів фінансової допомоги (Україні. - Ред.), яку прагнула надати нинішня адміністрація.

Я не чекаю, що Гарріс раптово дасть згоду Україні на удари американською зброєю по об'єктах углибині російської території. Скорше, зміни в позиції Білого дому за демократів матимуть поступовий, еволюційний характер.

Щодо вступу України до НАТО, то це, на мою думку, теж питання на перспективу, можливо, років на десять. На останніх двох самітах Альянсу ми спостерігали пом'якшення позиції країн-учасниць, вони стали більш відкритими до ідеї членства України. Однак сильного бажання союзників називати конкретні терміни поки що не помітно. Вступ України до НАТО, безумовно, залишиться на порядку денному, продовжиться обговорення критеріїв цього, але загалом нинішня політика Байдена збережеться і за Гарріс.

Якщо говорити про можливість переговорів про припинення вогню та війни, то це залежатиме насамперед від стану справ на українсько-російському фронті. Не думаю, що адміністрація Камали Гарріс буде зацікавлена ​​у довгій війні на виснаження. Така війна, зрештою, поставить у невигідне становище самих українців. Однак, знову ж таки, ніхто не може сказати, яким буде стан справ на полі бою, скажімо, через шість місяців, чи вдасться схвалити великий пакет допомоги Україні. На можливість переговорів (про припинення вогню. - Ред.) радше впливатимуть ці фактори, а не ті чи інші кроки Білого дому.

Щодо санкцій, то адміністрація Байдена сподівалася вплинути на зв'язку Китай-Іран-Росія, щоб спричинити Москві незручності, демотивувати її та її союзників. За іронією долі, це призвело до непередбачених наслідків - зміцнення співпраці Росії з Китаєм, і, як ми тепер знаємо, Іраном. Збитків російській економіці завдано, але не таких масштабних, як передбачалося.

Вважаю, у разі обрання Гарріс її адміністрація продовжить використовувати санкції. Але також, мабуть, доведеться глянути на санкції по-новому, у ширшому контексті. Адже не лише противники Сполучених Штатів, а й союзники, як-от Індія та Об'єднані Арабські Емірати, продовжують вести справи з Росією. Адміністрація Байдена не дуже хотіла тиснути на них. Можливо, ймовірна майбутня адміністрація Камали Гарріс намагатиметься зробити щось щодо Китаю. Адже тенденції останнього часу - посилення промислового потенціалу Америки, інвестиції в американську робочу силу, перехід до "зеленої" економіки - збережуться. Отже, тут ідеться як про конкуренцію з Китаєм, так і про співпрацю з Пекіном в окремих сферах - наприклад, у боротьбі зі зміною клімату".

Читайте також: Наскільки реалістичний "план перемоги" Зеленського?

Джеймс Карафано: "П'ять років тому Путін принизив Трампа. Він цього не забув"

"Війна в Україні не входить навіть до першої десятки тем передвиборної кампанії. На погляд Дональда Трампа, президент має забезпечувати життєво важливі національні інтереси Сполучених Штатів. Чи відповідає цим інтересам контроль Росії над Україною? Звичайно, ні. Тож президент Трамп не кине НАТО напризволяще і не штовхне Україну під путінський автобус. Нагадаю: у 2018 році на саміті у Гельсінкі Путін відмахнувся від Трампа, принизив його. Трамп цього не забув. За нього політика щодо Москви була дуже жорсткою. Саме його адміністрація почала постачати Україні зброю.

Сьогодні Трамп має дві причини діяти. По-перше, йому не подобається, коли гинуть невинні люди. По-друге, у сильній та незалежній Україні однозначно зацікавлені Захід, Сполучені Штати та НАТО.

Трамп, якщо стане президентом, звернеться до Путіна із закликом: "Негайно зупиніться. Припиніть вогонь". Якщо той не погодиться, Америка зніме будь-які обмеження на військову допомогу та іншу підтримку українців. Трамп не робить одну і ту саму пропозицію двічі. Це його стиль і у бізнесі, і у політиці.

І тоді Путіну стане набагато гірше, ніж зараз. А йому вже сьогодні погано. НАТО перебуває у набагато кращій формі, ніж за часів "холодної війни". Вступ до НАТО Швеції та Фінляндії, активне переозброєння та модернізація армій Польщі та Румунії, зрештою, наявність біля кордонів Росії великої української армії - все це принципово та надовго погіршило військово-стратегічне становище Росії.

Ні Трамп, ні будь-хто інший на Заході не поставить Києву умов на кшталт відмови від суверенітету над її територіями (захопленими Росією. - Ред.). Його пропозиції будуть цілком прийнятними для українців. Більше того, я переконаний, що Трамп, його представники вже обговорювали їх із представниками України.

Нинішня ситуація насправді не унікальна. Після Другої світової війни у ​​ній перебувала Західна Німеччина. У 1945 році ми, американці, уявити не могли, що наша піхотна бригада затримається в Західному Берліні на 40 з гаком років. У таких ситуаціях потрібно працювати на перспективу, створювати умови для захисту основних інтересів. А вони прості: Україна має бути вільною, незалежною та здатною себе захистити.

Щодо членства України в НАТО, то навіть якщо американський президент скаже: "Я - за!", це принципово нічого не змінить. Згоди щодо цього серед союзників зараз немає. До речі, якщо згадати, як вступила у 1955 році до Альянсу Західна Німеччина, то схожі умови можуть за кілька років бути застосовані до України. Тоді на території Федеративної Республіки не точилися бойові дії. Крім того, вона обіцяла союзникам не воювати за повернення східнонімецьких земель. Якщо ж зараз, у розпал боїв, прийняти в Альянс Україну, то союзники все одно не вступлять у війну з Росією. А це означатиме кінець п'ятої статті Північноатлантичного договору - про колективну оборону. Це нікому не потрібно, і ніхто в НАТО на це не піде.

А поки що Україна за допомогою всього Заходу має ставати вільною країною, із сильною армією. Люди мають почати повертатися додому, економіка має почати зростати. А за цим будуть і членство в Альянсі, і, можливо, в Європейському Союзі".

Читайте також: Конфлікт Ізраїлю та Ірану: наскільки великим є ризик ескалації?

Рейчел Таузендфройнд: "В Америці втома від цієї війни посилюватиметься"

"Протягом пів року після інавгурації в січні адміністрація Трампа, як неодноразово говорив і сам Трамп, негайно дуже сильно натисне на Україну і вимагатиме від неї переговорів про припинення вогню. Вважаю, республіканці будуть готові підштовхнути Київ прийняти навіть невигідні умови, аби досягти хоча б якоїсь угоди. Я також думаю, що вони будуть менш відкриті до ідеї майбутнього вступу України до НАТО, тож гарантії безпеки, які США могли б запропонувати Києву за цих обставин, були б слабшими.

Адміністрація Гарріс не діятиме так само швидко. Вона радше ніби підштовхуватиме Україну до переговорів. Однак втома від війни посилюватиметься. Тож якогось різкого збільшення підтримки України на тривалий термін за демократів не буде. Так, Київ, імовірно, отримає додаткові можливості для поступового просування у напрямку Європейського Союзу та НАТО. Адміністрація Гарріс продемонструє більшу відкритість ідеї певних американських гарантій безпеки для України. Але схожість між політикою двох партій у довгостроковій перспективі, безперечно, є. Не варто за п'ять років чекати тако самого рівня підтримки України Сполученими Штатами, як зараз, навіть якщо переможе Демократична партія.

Мені неприємно це говорити, але думаю, що адміністрація Трампа безперечно, а адміністрація Гарріс радше за все погодиться з думкою, що Україна у найближчій історичній перспективі не зможе повернути собі захоплені Росією землі. Втім, цьому здатна перешкодити різка зміна динаміки війни протягом першого року роботи нової адміністрації. Тож один сценарій, за якого європейці, американці та деякі інші постачальники військової допомоги зроблять свого роду останній ривок, сподіваючись, що Україна зможе відвоювати частину своєї території, є. Це здатне змінити і підходи до війни в Америці, але взагалі, вважаю, ми наразимося на дедалі вищий рівень втоми американської громадськості від цієї війни, не кажучи вже про те, що ситуація на Близькому Сході виглядає тривожною. Тож у середньостроковій перспективі навіть за адміністрації на чолі з демократами Україні, ймовірно, доведеться піти на угоду про припинення вогню та, можливо, втрату частини території”.