Є опери, які можна просто слухати. "Музика для живих" Гії Канчелі в постановці російського режисера Максима Діденка, який через свою антивоєнну позицію у 2022 році покинув Росію, - це те, що потрібно дивитися. Уже з самого початку режисер виводить глядачів із зони комфорту - сцена здригається від вибуху. Вогонь, клуби диму, на підлозі лежать десятки дитячих тіл - школярі. У тиші продовжує горіти червона бомба, що вперлася носом у купу уламків. Опера "Музика для живих" - це емоційна історія, побудована на асоціаціях і гротеску, про жахи війни та про те, що може залишитися у спадок дітям там, де не припиняються збройні конфлікти й панує насильство.

Видіння кінця людства

Звук снаряда, який наближається і вибухає поряд, кілька разів стрясає глядачів цієї незвичайної постановки. Артистів на сцені засипає уламками. У стінах з'являються пролом і тріщини. Санітари мовчки забирають на ношах чергову вбиту дитину. Декорації нагадують розбомблений театр у Маріуполі. Раптово з'являються і зникають групи військових: вони забирають дітей на службу, диктують свої порядки, лякають і розстрілюють людей… Глядач з самого початку, ще до звучання першої ноти, поринає в будні страшної війни.

Пронизливо реалістично виглядають дерев'яні труни в напівтемряві сцени. Одягнуті у траур жінки з білими ліліями. Розумієш, що це похорон дітей, тих, які щойно вижили завдяки нерозірваній бомбі, але були силоміць переодягнені у військову форму дивною, зламаною істотою у вигляді суворої директорки - чи-то символу влади, чи самої смерті. На закриті віка трун пухкенький малюк у військовій формі, схиляючись на одне коліно, старанно розкладає подушечки з орденами. Шок і сльози на сцені та у глядацькому залі.

Бути… чи вбивати

Інший пласт у постановці Максима Діденка - сприйняття війни в суспільстві. Режисер доповнює елементи реальності гротескними персонажами та сценами. У якийсь момент глядач стає свідком пропагандистського заходу в бадьорому радянському стилі - з прапорцями, плакатами, акробатичною пірамідою. Щоразу на сцені з'являються маленькі люди-скелетики з гострими вушками, які услужливо нишкають у різні боки.

У другому акті глядачі змушені спостерігати за моторошним танцем смерті над пораненим у лікарні. Сцена про сімейство білих зайців у червоних штанах на підтяжках, які живуть на сонячній галявині, оформлена у стилі радянських мультфільмів "Піф-паф! Ой-ой-ой!" та "Крадене сонце".

Раптово з'являється крокодил, який вбиває батька родини й викрадає зайченя. Та інші зайці оживляють пораненого і беруть до рук зброю - зубатого лиходія упіймали й покарали, а дитинка повертається до батьків цілою й неушкодженою. Казка з щасливим кінцем. Але вибух знову повертає у реальність.

Ще однією особливістю нинішньої постановки "Музики для живих" стало включення в неї інтермеццо у стилі італійської опери під назвою "Кохання та обов'язок", в якому пародійно викривається порожнеча національного пафосу. Калейдоскоп костюмів і знайомих мелодій: "Франція" та "Італія" вшановують свої нації, але при цьому кожен правитель оголошує іншу державу своїм ворогом.

Персонажі в яскравих костюмах і вершник на білому коні у білосніжній військовій формі й трикутному капелюсі, що приєднався до них, з пафосною легкістю співають на різні лади шекспірівську фразу "to be, or not to be". Часом це звучить як російське "убить, убить", а в шансоні французькою мовою сакральне "бути чи не бути" обігрується як наївно-кокетливе рандеву зі смертю.

Гротескна шоу-вистава триває доти, доки всіх її учасників зрештою не застрелять. При цьому звичні для театру межі розмиваються. Останній постріл робить диригент справжнього, Бетховенського оркестру, який виконує оперу - він несподівано з'являється з оркестрової ями і стріляє.

Бачити серцем

Знову вибух. Замість сюрреалістичних видінь у рожевому пір'ї з'являється великий клубок, який ворушиться. З його наближенням стає зрозуміло, що це покалічені люди, які звиваються від болю. Але всі ті, хто щойно бурхливо співпереживав театральним пристрастям, відвертаються від них. І виявивши, що страшний образ поранених тіл і душ не зникає і все ще перебуває серед них, починають гнати його геть з усією злістю та люттю. Поруч залишається лише одна людина - дідусь, який осліпнув під час першого сценічного вибуху. Саме він, що бачить серцем, є ланцюгом між світами живих і мертвих, між асоціаціями, викликаними яскравими сценічними образами, і реальними почуттями - передусім смутком і безвихіддю.

Антиутопія завершується сценою загибелі цивілізації - у стінах зруйнованого театру буйно розростаються рослини яскраво-зеленого кольору - природа забирає своє. І в цей момент відбувається один з найбільш емоційних моментів - діти співають молитву. Вони виходять із темряви, обережно несучи в руках горщики з пророслою травою, що світяться, - вогники надії на відродження зруйнованого світу - і сідають одне біля одного. "На початку була пісня, і пісня була божественна. І був Бог, і був Бог піснею", - співають ніжні дитячі голоси. Дитячий та юнацький хор Боннської опери під керівництвом Єкатерини Клевіц (Ekaterina Klewitz), зворушливо виконуючи хорові твори, та примарна, глибоко резонуюча музика Гії Канчелі у виконанні Бетховенського оркестру під керівництвом Даніеля Йоганнеса Майра (Daniel Johannes Mayr) у поєднанні з режисурою Максима Діденка та виразними сценографічними рішеннями Галі Солодовникової та Олега Михайлова створюють світ, який не передати словами, що справляє глибоке душевне враження на глядача.

"Музика для живих" не виконувалась чверть століття

Оперу з початковою назвою "Нехай буде музика" ("Da Ars Musika") створив у середині 1980-х років грузинський композитор Гія Канчелі, відомий своєю музикою до фільмів, зокрема "Міміно" і "Кін-дза-дза", у співпраці з лібретистом Робертом Стуруа та диригентом Джансугом Кахідзе. Її прем'єра відбулася у 1984 році в Театрі опери та балету імені Паліашвілі у Тбілісі. Другу редакцію опери під її сьогоднішньою назвою "Музика для живих" представили в 1999 році у німецькому Веймарі. Однак з того часу цей твір більше не з'являвся в репертуарі театрів.

Відродження опери в постановці режисера Максима Діденка та її прем'єра в Оперному театрі Бонна 15 червня 2025 року відбулись завдяки проєкту Focus'33, відзначеному різними нагородами.

"В нашому театрі завжди існував інтерес до розкриття скарбів оперного репертуару, які не увійшли в канон або були виключені з репертуару. В рамках Focus'33 ставляться і демонструються, зокрема, твори, які виконувались лише один або два рази за всю історію, а потім зникли", - пояснила концепцію в розмові з DW драматургиня Боннської опери Поліна Зандлер (Polina Sandler). - Ще одна мета цієї роботи - дослідження й відродження опер, які колись були дуже популярними, їх грали тисячу разів, а потім раптом про них надовго забули. Ми намагаємося з'ясувати, чому якісь твори продовжують жити, а якісь опиняються на поличці. У назві проєкту є підзаголовок - "Дослідницька подорож до причин зникнення і збереження творів". Часто це пов'язано з історичними й політичними обставинами. Всі постановки в рамках цього проєкту ми супроводжуємо науково-освітніми лекціями та дискусіями з глядачами, виставками, оригінальними програмними буклетами".

Режисер змістив акценти

Цього разу одночасно з показом "Музики для живих" театр проводить лекції за участю Натії Деканосідзе, спеціалістки з творчості композитора Гії Канчелі. Вона розповідає глядачам історію виникнення опери, і зокрема про те, що Канчелі і Стуруа свідомо уникали у своєму творі оперної механіки, речитативів та арій у класичному сенсі, а також чіткої сюжетної лінії. Замість цього вони зупинилися на вільній послідовності сцен, в яких музика, зображення та рух стали рівноправними засобами вираження, а лібрето складали звуки, склади та слова, що практично не мають змісту й покликані стерти межу між мовою та звуком. Свого часу навіть постало питання про те, чи можна вважати цю постановку оперою. Можливо, така жанрова своєрідність і стала однією з причин, чому цей твір забули на 26 років?

Порівнюючи у розмові з DW класичний варіант і нову постановку опери, Натія Деканосідзе зазначила, що з оригінального лібрето випала ціла низка мотивів та персонажів. "В опері - це видно навіть із назви - важлива тема музики. Це була божественна сила музики. Воєнна тема була просто тлом, війна - це один із проявів зла в оригінальному лібрето. Максим Діденко змістив плани місцями, - пояснює експертка. - Війна стала найважливішою. Завдяки тому, що було прибрано окремі персонажі, він досяг лінії, яка розвивається наскрізно. Деякі символічні фігури стали реальними. Все вписується в логіку тієї конкретної війни, яку переживає режисер". Натія Деканосідзе назвала нинішню постановку "феєрверком режисерських прийомів", які можуть не всім сподобатися, але, на її думку, вони пішли на користь драматургії, і завдяки їм важка двогодинна опера про війну переглядається на одному диханні.

Більшість глядачів виходять із зали приголомшені, дехто зі сльозами на очах. "Це дуже масштабна й видовищна постановка. І дуже важка, - поділилася своїми враженнями одна з глядачок Ірина. - Вона викликає багато асоціацій, але, як сказано в кінці опери, кожен все одно думає про своє. Для мене це картина, яка мало втішає - смерть, на жаль, перемагає музику, світ зруйновано, і оптимізму, який, імовірно, Канчелі закладав у цю музику, після перегляду не залишається. Постановка абсолютно геніальна, про неї треба ще довго думати і по сценах розбирати, але загальне враження, на жаль, трагічне. І особливо мене вразили діти, які з вражаючим артистизмом передають безвихідь своїми янгольськими голосами".

Дослідницький проєкт Focus'33 Оперного театру Бонна стартував у театральному сезоні 2013-2014 років. Тоді одним із центральних напрямів роботи були твори музичного театру першої третини ХХ століття. З 2021 року проєкт почав поповнюватися операми, які зникли з репертуару після 1933 і 1945 років або були створені у цей період і представлені пізніше. Так, наприклад, у минулому сезоні було показано опери "Колумбус" Вернера Еґка (Werner Egk) та "Мойсей і Аарон" Арнольда Шенберґа (Arnold Schönberg) в постановці Лоренцо Фіорони - журнал Opernwelt, присвячений світу опери, назвав останню "Спектаклем року 2024". Проєкт отримує фінансову підтримку міністерства культури та науки федеральної землі Північний Рейн-Вестфалія.