У ці дні на початку року триває прегарний час, коли частина християнського світу вже відсвяткувала Різдво й переживає подальші свята різдвяного циклу, а друга частина віруючих із трепетом очікує зустрічі з новонародженим. В Україні є і одні, і другі: хтось уже увійшов у радість Різдва і перебуває в ній, а хтось завершує передріздвяний піст і ще тільки передчуває різдвяну радість. Це чекання благословенне і прекрасне: нам не перешкоджають святкувати Різдво, цей день - до того ж за обома календарями: григоріанським та юліанським - є вихідним, а часи, коли совєтська ідеологія всім і всюди нав'язувала переконання, що Бога немає, і святкувати релігійні свята було заборонено, на щастя, потроху забуваються. Тож ми справді щасливі. Можемо вірити і почуватися у нашій вірі вільними. Ба більше, маємо фактично привілей щороку святкувати день Божого народження, заново переживати таїнственну історію Різдва.

Читайте також: Святкування Різдва в Україні: сім питань, навколо яких точаться дискусії

Маленька модель людства

Якби ми жили в час, коли Христос з'явився на світ, то навряд чи мали би радість Його привітати. Про народження Ісуса знали зовсім небагато людей. Його чекали Марія з Йосифом, про нього, вочевидь, було відомо їхнім родичам, друзям і знайомим із Назарету. Про нього знали й три царі-мудреці, які чекали приходу Месії і стежили за часом, коли має народитися Син Божий, і, дочекавшись знаків, які провіщали, що цей час уже близько, вирушили в неблизьку дорогу, щоб Йому поклонитися. Про Христове народження ангели сповістили зовсім простих людей - пастухів, і ті теж поспішили привітати новонароджене дитя. Про народження Христа стало відомо й Іродові, але його реакція на цю несподівану для нього новину була далека від радості й дуже жорстока: цар Юдеї розпорядився вбити в околиці всіх немовлят віком до двох років.

Ось такою різною була реакція на прихід Божого Сина у світ. Хтось прийняв Його із любов'ю і пошаною, віддавши Христові належну честь, а хтось запалав люттю і забажав Його знищити. Поміж тих, хто удостоївся ласки першими зустрітися з Христом, були і бідні люди, пастухи, чиїх імен не знаємо, і багаті мудреці чи царі, вельможні й шановані у своїх землях. У цьому є певний символізм, бо вже тоді, в день Різдва, до Бога, що прийняв тіло людини, прийшли і багаті, і бідні; про Нього почули і добрі люди, і жорсткі серцем. Тож хоч тих, хто безпосередньо був біля Христа - фізично чи думками - в день Його народження, було не надто багато, через цих людей Бог немовби об'явив Себе всьому людству. Покликав бідних і багатих, дозволив говорити про себе богобоязним і тим, хто з різних міркувань вбачає в Богові мало не загрозу для себе, своїх ідей чи переконань.

Читайте також: Богдана Матіяш: Туга за лагідністю

Минуло понад два тисячоліття від дня Різдва, а ми всі, хто чує про нього, нітрохи не змінилися. Нині цього дня також чекають прості люди і світові знаменитості, ті, хто вірить, і ті, хто не вірить, але все одно живе у світі, який рахує відлік часу від Різдва Христового і який був би зовсім інакшим, якби Христос ніколи не народжувався. Цікаво, якою сьогодні була би Європа, якби не мала християнського спадку? Яким був би світ, якби в ньому ніколи не прозвучала Христова проповідь любові та Його слова про прощення? Зрештою, якби не було Христової відкупної жертви, завдяки якій нам легше прийняти свої життєві страждання і болі, пережити розмаїті втрати і, зрештою, мати надію на те, що все, що з нами відбувається впродовж життя, - це не кінець.

Велич таїнства

У ці дні, наближаючись до Різдва, я багато згадую. Згадую дитинство, коли і шосте, і сьоме січня були робочими днями. Мама приходила додому з роботи коло четвертої, і ми разом із нею готували кутю, щоб за декілька годин сісти до Святої Вечері. Кликали сусідів, яким могли довіряти, щоб вони розділили разом із нами різдвяну радість. Ставили на столі миску для тих, хто вже відійшов до вічності. Багато колядували, вивчивши чимало колядок із магнітофонних бобін у записах української діаспори, а також зі співаника з нотами, що його тато переписав вручну, позичивши у надійних друзів. Згадую період, коли Різдво святкувалося в Києві напівпідпільно, і думаю, що в кожен час може знайтися свій ірод, якому не подобається ні Різдво, ні Господь Бог. І усвідомлюю, які ми по-справжньому щасливі, що сьогодні ніхто не перешкоджає нам святкувати. Наскільки ми обдаровані самою можливістю зустрічі з новонародженим і водночас предвічним, хоч і не можемо осягнути розумом уповні, як це можливо. Це справжній привілей - бути покликаним і прийти, щоб віч-на-віч зустрітися з таїнством.

Читайте також: Що святкують у Європі в день православного Різдва?

Хочу розділити свою радість також із тими, хто читатиме цей текст. Нехай у це Різдво нам усім вдасться зустрітися з винуватцем торжества. Нехай свято починається із Христа. І нехай ні в кого не буде спокуси заперечити чи заборонити релігійний зміст цього свята. Можливо, комусь складно зрозуміти, навіщо Бог жив між людей і народився як людина. Ми можемо запитувати, можемо старатися зрозуміти - це частина нашого шляху. Можемо, зрештою, скористатися нагодою і ввімкнути святкову трансляцію Літургії з котрогось храму, послухати величні тексти і спробувати відчути серцем, що ж відбулося тоді - понад дві тисячі років тому у Вифлеємі юдейському. А ще - можемо ділитися радістю з тими, хто поруч із нами. Тож радіймо і святкуймо!

Христос рождається! Славімо Його!

"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.