Збройним силам України у ході контрнаступу не вдалося помітно просунутися вперед і вийти, як очікувалося, до Мелітополя й Азовського моря. Про це йдеться у великому аналітичному матеріалі газети The Washington Post, опублікованому на початку тижня. Серед причин невдач газета називає в тому числі розбіжності й суперечності при плануванні операції та термінів її початку між керівництвом ЗСУ та західними союзниками України, включно зі США.

Прокоментувати наведені у статті висновки DW попросила колишнього офіцера британської військової розвідки з досвідом служби на Балканах, в Іраку та Афганістані, військового експерта з університету Портсмута на півдні Англії Френка Ледвіджа.

DW: Пане Ледвідж, на сторінках преси, зокрема у The Washington Post, та й на інших майданчиках, тривають запеклі дискусії про те, що не так пішло у контрнаступі Збройних сил України. Якою є ваша оцінка  ситуації та що має тепер змінитися?

Френк Ледвідж: Ретроспективний погляд є дуже корисним, але навряд чи зараз зможе допомогти. Ми спостерігаємо чимало перекладань відповідальності одне на одного, багато запитань на кшталт "а що сталося б, якби…", але всі вони так чи інакше зводяться до фактору таймінгу - часу початку контрнаступу.

Деякі оглядачі кажуть, що Київ зволікав в очікуванні отримання систем озброєнь, щоби досягти більшої визначеності. І наслідком цього й стало зволікання (з початком контрнаступу - Ред.). Інші кажуть, що контрнаступ не був достатньо сфокусованим, адже існували три головні напрямки удару, а мав би бути лише один. Ну і ще хтось каже, що слід було б виводити у бій досвідчені бригади замість щойно тренованих.

Читайте також: Зеленський про контрнаступ: Ми не досягли бажаних результатів

Хай там як, ймовірно, що йдеться про сукупне поєднання усіх цих факторів. В одному я не сумніваюся: гадаю, що багато західних коментаторів видавали бажане за дійсне, було забагато оптимістичних заяв від західних оглядачів та політиків. Все це чинило неймовірний тиск на українців.

На мою ж думку, з огляду на російську оборону, слід було б погодитися з тим, що цей контрнаступ може відбуватися виключно за принципом "bite and hold" (успішна тактика, використана під час Першої світової війни.- Ред.), а не очікувати низки швидких здобутків, які ми бачили торік. Але це вже сталося і давайте краще будемо дивитися вперед.

Що ж, якщо дивитися вперед, то чи варто очікувати, що постачання нових типів озброєнь змінить ситуацію на полі бою?

Я надзвичайно скептично ставлюся до розмов про "срібну кулю" чи "зброю, здатну змінити правила гри". Ми вже чули про таке десятки разів, починаючи від переносних зенітно-ракетних комплексів Javelin, реактивних систем залпового вогню HIMARS, ракет Patriot, балістичних ракет ATACMS, крилатих ракет, касетних бомб, інших боєприпасів тощо. І особливо це стосується літаків F-16 про які надалі сурмлять саме як про "зброю, здатну змінити правила гри". Такого не існує!

Українці здійснили дивовижну роботу із комбінування усієї отриманої ними техніки і вони продовжать це робити й надалі. Але у війні на виснаження, якою і є ця війна, нав'язана Україні, є два ключові елементи. Перший - стабільність збереження постачання техніки і найголовніше боєприпасів. Це стосується, зокрема, і FVP-дронів, важливість яких є дуже великою, а також і збільшення постачання електронних засобів боротьби і боєприпасів. Другий - українцям допоможе те, щоби на них не тиснули, а дали час на перегрупування та перепланування роботи штабів. Це найважливіші питання.

Деякі оглядачі відзначають також надзвичайно міцні лінії оборони, вибудовані російською армією. Як українцям ефективно пробитися через них?

Гадаю тут нам варто бути реалістами - українцям не вдасться прорватися через ці лінії оборони в найближчому майбутньому. У росіян було багато місяців на їхнє зведення, і вони їх надзвичайно добре підготували. Як доволі точно, мені здається, вказав хтось з аналітиків, "росіяни вчаться повільно, але масштабно". Історія це підтверджує. І оборонні "лінії Суровікіна" про які ви говорите, є дуже сильними. Тож без того, щоби мати повну перевагу в повітрі, перевагу в артилерії та перевагу в кількості військових з розрахунку 3 до 1, чого українці ніколи не матимуть, точно не в наступні 5 років, на мою думку, здійснити такий прорив буде неможливо.

Читайте також: Що буде, якщо Росія переможе у війні проти України? Сценарій у Die Zeit

Тож найкраще, на що українці можуть сподіватися упродовж року, - це утримувати вже займані позиції. Гадаю, що, якщо їм це вдасться, це вже буде дуже великим досягненням.