Під час саміту зустрічі представників Європейського Союзу та Китайської Народної Республіки на саміті 12-13 липня в Пекіні важливу роль відіграє питання визнання КНР країною з ринковою економікою. Впродовж от уже тривалого часу Пекін домагається від Брюсселя надання такого статусу. В Євросоюзі ж знову нема спільної точки зору на цю проблему. Чому ж взагалі постає це питання?

11 грудня 2001 року Китайська Народна Республіка вступила до Світової організації торгівлі (СОТ). Той факт, що така велика світова економіка як китайська підпорядкувалась правилам СОТ, можна назвати справжнім успіхом світової торгівлі. Але для самої КНР та її партнерів це було від самого початку "двосічним мечем". Різке зниження імпортних мит поставило китайські підприємства під загрозу. Інші ж країни почали побоюватись бути перевантаженими товарами з позначкою "Зроблено в Китаї". Тому, для уникнення можливих торговельних суперечок, під час переговорів про вступ до СОТ було встановлено особливі регулювання та перехідні терміни.

Одне з таких регулювань (пункт 15 договору про вступ) передбачає, що КНР упродовж 15 років не матиме змоги отримати статусу країни з ринковою економікою. Перевагою при цьому слугувала можливість торгівельним партнерам легше порушувати антидемпінгові процедури проти китайських підприємств та встановлювати у вищому обсязі обмеження на китайські товари.

Єврокомісія та Європарламент розійшлись в думках

У кінці грудня перехідний період закінчується. КНР наполягає на тому, щоб до того часу її визнали країною з ринковою економікою. Китай не бачить при цьому потреби в додаткових дискусіях - цей статус він має набути автоматично. Єврокоміся також притримується подібної думки. Але Європарламент досі не може визначитися в цьому питанні. В травні парламентарі вирішили затримати рішення щодо надання Китаю статусу країни з ринковою економікою, і тим самим не спрощувати торговельні умови. Причиною слугувало загострення так званого сталевого конфлікту.

Європейські виробники закидають Китаю, що той продає сталеву продукцію на світовому ринку за демпінговими цінами, і таким чином під загрозою опинилась велика кількість робочих місць у Європі.

Дешеві сталеві вироби з позначкою "Зроблено в Китаї" справді чинять тиск на чорну металургію ЄС. Після того як внутрішній попит більше не зростає в таких же обсягах як і раніше, китайські сталеві концерни також боряться за виживання. Вони намагаються збути надлишкове виробництво сталі на світовий ринок. Уряд Пекіну планує взяти під контроль проблему перевиробництва, але не зацікавлений у тому, щоб занадто суворо притісняти вітчизняну промисловість.

Дилема для Єврокомісії

Зараз Єврокомісія постала перед дилемою: яке б рішення не було ухвалене, одна із сторін - Європарламент чи КНР - буде ображеною. Незважаючи на те, що вотум парламентарів не є обов'язковим, у напруженій атмосфері після референдуму про вихід Великобританії з ЄС Єврокомісія двічі обдумає перш ніж проігнорувати рішення євродепутатів. Окрім того, якщо Китаю надаватимуть шляхом присвоєння статусу країни з ринковою економікою спрощені умови торгівлі, Єврокомісія все ж потребуватиме згоди Європарламенту.

З іншої сторони, відмовивши Китаю, ЄС ризикує бути покараним Піднебесною. "Європі потрібно двічі подумати, перш ніж прийняти остаточне рішення щодо надання Китаю статусу країни з ринковою економікою", - застерегла після резолюції Європарламенту державна китайська агенція Xinhua.

Загроза торгівельної війни

Внаслідок такої суперечки сильно постраждати може німецька автоіндустрія. Досі вона заробляла немало грошей на китайському ринку. З китайської сторони застерігають: так не буде надалі. При цьому вже починають говорити навіть про справжню торговельну війну. Але від загострення торговельного конфлікту постраждає й сам Китай, оскільки ЄС є основним торгівельним партнером КНР.

Як це часто буває в політиці, сторони конфлікту врешті-решт можуть знайти якесь компромісне рішення. Але часу в них на це не так вже й багато.