Жертви сексуального насильства в Україні часто не готові подавати до правоохоронних органів заяву про злочин, каже керівниця правозахисної організації "Ла Страда - Україна" Катерина Черепаха. Разом з психологинями центру вона допомагає потерпілим жінкам, які звертаються анонімно або особисто, не витримуючи бути сам на сам з травматичним досвідом. За словами Черепахи, її організація нині допомагає 18 жертвам, які повідомили, що зазнали сексуального насильства з боку російських військових, які вдерлися в Україну.

Це - вершина айсберга, зазначила правозахисниця під час міжнародної онлайн-дискусії, проведеної німецьким фондом Генріха Белля у четвер, 23 червня. За словами Черепахи, в умовах війни в Україні чимало жертв стали біженками, залишивши окуповані Росією території. "Українки, які були зґвалтовані в окупації і згодом втекли до Польщі, якщо завагітніли, не можуть зробити там аборт. Залишається лише їхати назад в Україну", - каже вона.

Злочини, за які складно покарати

Жанетте Беме (Janette Böhme) з організації medica mondiale зазначає, що з масовими випадками сексуального насильства як способу ведення війни і терору проти мирного наслення вперше стикнулася під час війни чверть століття тому, коли до цих злочинів проти мусульманок у Боснії вдавалися серби. "Зґвалтування - це воєнні злочини, порушення міжнародного гуманітарного права. Для нападників це спосіб зламати опір цивільного населення, утримувати контроль над людьми через пригнічення", - каже правозахисниця. Вона нарікає, що ЗМІ і політики у таких випадках багато говорять про необхідність знайти і покарати злочинців, але замало уваги приділяють жертвам. "У Боснії жінки, які зазнали зґвалтувань під час війни, і досі переживають на собі стигматизацію", - критикує Беме.  

Александра Кейтер з американської організації Center for Justice and Accountability наголошує, що зґвалтування визначені Римським статутом як воєнні злочини. Але, за її словами, досі не було прецеденту, щоб хтось був засуджений у Гаазі за ці діяння. "Нам потрібні докази, щоб притягнути винних до відповідальності, - каже правозахисниця - Ми не зможемо змусити жертв говорити про злочини, якщо їм нема кому допомогти впоратися з тим, що сталося".

Потрібна довгострокова підтримка

Катерина Черепаха підтверджує це спостереження. На її переконання, свідчень про ці злочини у правоохоронних органів України могло би бути значно більше, якби було би більше психологічної і соціальної підтримки жертв. "Чимало зґвалтувань відбувалися на очах у дітей, у чужих людей. Варто більше робити, щоби допомогти жінкам справлятися з цією травмою", - закликає представниця "Ла Страда - Україна". За її словами, разом з громадськими організаціями держава має побудувати інфраструктуру підтримки жертв насильства, зокрема психологічної. "Це довгострокова ситуація, яка потребує довогострокової допомоги", - зазначає правозахисниця.

З нею погоджується Жанетте Беме: "Наслідки є нищівними для жертв. Потрібна довгострокова допомога, особливо після війни. 70 відсотків жертв сексуального насильства під час опитування відповіли навіть 25 років потому, що продовжують відчувати наслідки у своєму житті", - зазначає німецька правозахисниця.