У перервах між боями з російською армією полк Кастуся Калиновського (ПКК) - найбільше формування білоруських добровольців у складі Збройних сил України - провів у Києві свою першу політичну конференцію "Шлях да волі". Перед делегатами стояло амбітне завдання - "затвердити концепцію стратегії звільнення Білорусі". Трьома місяцями раніше на форумі "Нова Білорусь" представники полку критикували демсили і тепер готувались приміряти на себе роль координаторів "національно-визвольного руху".

До оргкомітету конференції добровольці покликали і представників демократичних рухів - зокрема офіс Світлани Тихановської, Координаційну раду та Об'єднаний перехідний кабінет. Однак ключова роль ПКК була очевидною - без протекції їхніх кураторів з Головного управління розвідки (ГУР) міноборони України більшість делегатів взагалі навряд чи перетнули б український кордон.

ГУР наполягла і на екстраординарній навіть за київськими мірками конспірації форуму: учасників реєстрували через анонімний бот, забороняли брати з собою сумки та телефони та не повідомляли точну адресу до самого початку заходу. Втім, менш ніж за годину кореспондент DW безпомилково впізнав потрібну будівлю завдяки натовпу курців біля входу з бейджами на біло-червоно-білих стрічках.

Читайте також: Чи є для добровольців із Білорусі місце в Україні після служби? 

Військовий символізм

Обговорення стратегії звільнення розпочалося здалеку, але символічно - з презентації форми та відзнак майбутніх Збройних сил демократичної Білорусі. "Символізм для нас дуже важливий, адже вже зараз стоїть потреба у створенні визвольної армії", - пояснював один із авторів концепту, який побажав зберегти анонімність - як втім, і половина учасників форуму, які відзначили свої бейджі червоними маркерами.

Амбіцій стати кістяком такої визвольної армії полк Калиновського не приховує, хоч і залишається формально частиною ЗСУ. Адже готовність змінювати владу в Білорусі, зокрема, силовим шляхом - чи не головна ідея, що об'єднує його бійців різних політичних поглядів. Загалом військових серед сотні з гаком учасників конференції було не менше третини. У кулуарах вони пояснювали кореспондентові DW: з позицій приїхали всі, кому було цікаво, та кого відпустили командири.

"Білорусь окупована Російською Федерацією , це необхідно визнати. І якщо вона не буде деокупована, то ми можемо зникнути не лише як країна, а й як нація. Для цього ми маємо використовувати всі можливості: політичні, санкційні, дипломатичні, але й силові теж", - переконував присутніх політичний представник руху "Супраців" Дмитро Щигельський перед тим, як перейти нарешті до розмови про стратегію. Запропонована ним концепція полягала у простій пропозиції: щоб сформувати достатній тиск на білоруський режим, опозиції потрібно об'єднуватися.

Читайте також: Навіщо білоруська влада хоче повернутися до кріпацтва

З позиції сили

За обговоренням важливості об'єднання учасники конференції провели дві години конференції. "Ми зараз у дуже розслабленому стані перебуваємо. Через три роки після протестів ми, здається, втратили розуміння того, з ким боремося і хто нам протистоїть", - розповідав голова місії демократичної Білорусі у Києві Геннадій Манько.

З ним частково погодився політолог Павло Усов, який по відеозв'язку представляв рух "Вільна Білорусь". "Якщо справи й надалі так підуть, то не буде кому боротися з режимом, - оцінював він внутрішні конфлікти білоруської опозиції. - Ми повинні створювати політичні сили - кількісні та якісні - готові до вирішення реальних політичних завдань, припустимо, через п'ять років. І через п'ять років опозиція має залишатися скоординованою".

При цьому, за його словами, опозиція навряд чи досягне підтримки білоруського народу обіцянками майбутньої громадянської війни та збройного повалення режиму Лукашенка.

"З режимом Лукашенка доведеться вести переговори, але, напевно, не з ним самим, - погоджувався речник Координаційної ради Андрій Єгоров. - Можливо, це буде круглий стіл між окремими представниками влади та демократичними силами. Посередником буде Україна і, можливо, там буде навіть представник РФ".

Зал відповів на такі ідеї гучним ремствуванням та окремими гнівними репліками військових-добровольців - багатьом білорусам, які вже другий рік воюють проти кремлівської агресії, такий формат переговорів здавався неприйнятним.

Читайте також:  Без роботи і контрабанди: як живуть прикордонні з Білоруссю села

Роль України

Ролі України у майбутній демократизації Білорусі було присвячено окрему панель. Полк Кастуся Калиновського у своїх тезах наполягав - саме Київ, а не Брюссель чи Вашингтон має стати пріоритетним стратегічним партнером національно-визвольного руху.

"Для такого партнерства білоруська опозиція має не лише об'єднатися, вона має представляти певну силу у прямому розумінні цього слова, - пояснював у кулуарах кореспондентові DW член міжфракційного об'єднання "За демократичну Білорусь" в українському парламенті Богдан Яременко (фракція "Слуга народу"). - Полк Калиновського представляє реальну силу, яка зараз реально захищає українську свободу на фронті. А ось решта, здається, намагається втягнути нас у свої розбірки".

До обговорення українсько-білоруських відносин по відеозв'язку приєдналася й Світлана Тихановська. Її фізична відсутність на конференції, як і інших лідерів опозиційного руху, була однією з тем обговорень у кулуарах. Звертаючись до присутніх з екрану, Тихановська вкотре пояснила, що чекає на формальне запрошення від українського уряду та МЗС.

"Ми повністю підтримуємо Україну, незалежно від того, як складатимуться наші відносини з офіційним Києвом - тому що це відповідає нашим інтересам", - запевняла Тихановська.

Читайте також: Як ''виховують'' працею засуджених у Білорусі

Як приватні особи

За спільними розмовами про важливість об'єднання, механізми облаштування майбутнього Білорусі та майбутні відносини з Україною учасники конференції мало говорили про поточні важливі проблеми. "Скажіть, а ви могли б стати хрещеними батьками для сотень білоруських політв'язнів , які сидять у в'язницях, у тому числі й за підтримку України, за антивоєнну позицію?" - звернулася до Богдана Яременка із зали Ганна Кравченко, член Координаційної ради.

"Ми готові, але не можемо добитися від вас навіть повних та точних списків політв'язнів, щоб говорити на цю тему, наприклад, у ПАРЄ", - відповів український депутат.

"Це не зовсім так", - пояснювала Кравченко кореспондентові DW вже в кулуарах, - Списки є, але йде дискусія, кого ж вважати політв'язнями". Від України білоруська опозиція в цьому напрямку очікує більш рішучих кроків, ніж просто розмов з європейськими депутатами, визнала вона.  "Багато людей заарештовано в Білорусі за реальну боротьбу проти російської агресії - наприклад "рейкові партизани". Київ міг би порушити питання про їх обмін на військовополонених - тих же білоруських найманців із ПВК "Вагнер".

У залі конференції тим часом намагалися підписати підсумковий меморандум - у загальних фразах він проголошував об'єднання тих, хто зібрався в національно-визвольний рух. Однак виявилося, що офіційні представники офісу Тихановської та об'єднаного кабінету не мають права візувати його без консультацій. Після ще більш бурхливого обговорення Геннадій Манько та представник офісу тіхановської Володимир Лебедько таки поставили свої підписи, але як приватні особи.