У березні 2024 року президент США Джо Байден застеріг прем'єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньяху від наземної операції в Рафаху в Секторі Гази. "Не повинно загинути ще 30 тисяч палестинців. Це "червона лінія", - заявив Байден в інтерв'ю американській телекомпанії MSNBC.

У лютому 2023 року верховний представник ЄС із зовнішньої політики та політики безпеки Жозеп Боррель пригрозив Китаю: якщо Пекін постачатиме Москві зброю для агресивної війни Росії в Україні, то це означатиме для ЄС перетин "червоної лінії". Незадовго до початку повномасштабної війни Росії проти України президент РФ Володимир Путін подібним чином охарактеризував можливий вступ України до НАТО. А для глави китайської держави Сі Цзіньпіна публічно сформульована межа терпимості - це офіційне проголошення незалежності Тайваню.

Біньямін Нетаньяху одного разу особливо наочно зобразив "червоні лінії" Ізраїлю в ядерній суперечці з Іраном. У вересні 2012 року ізраїльський прем'єр-міністр попередив Генасамблею ООН, що Тегеран перебуває на межі створення ядерної бомби, - і показав графік, на якому червоним фломастером намалював поріг, який не має бути перейдено за жодних обставин.

Тривожний сигнал для наявного світового ладу

Останніми роками заяви про "червоні лінії"в міжнародній політиці значно почастішали. Згідно з аналізом, проведеним американським сайтом Smart Politics, до Барака Обами тільки два президенти США публічно говорили про це. Сам Обама потім використовував цей стилістичний прийом ще одинадцять разів - добре відоме його попередження правителю Сирії Башару Асаду про неприпустимість використання отруйного газу під час громадянської війни в Сирії.

Для дослідниці міжнародних конфліктів Анне Гольпер (Anne Holper) з Європейського університету Віадріна у Франкфурті-на-Одері заяви про "червоні лінії", які лунають дедалі частіше, - це насамперед віддзеркалення того факту, що геополітичний баланс сил дедалі сильніше зміщується. На думку Гольпер, таким чином держави-гегемони сигналізують: "У цьому питанні ми досягли межі, яку не можна переступати, щоб зберегти нашу систему цінностей".

Застосування отруйного газу в Сирії, можлива ядерна бомба в руках Тегерана або російське вторгнення в Україну - все це порушення табу, які потрясли світовий лад до самих його основ. "Кожного разу, коли спостерігається виклик світовому ладу, який вважався стабільним, обурення досягає межі - і проводиться "червона лінія", - зазначає експертка. - Саме тоді ви відчуваєте, що вам кинуто виклик, і змушені надіслати сигнал із максимальним загрозливим ефектом, перед лицем якого інша сторона не наважиться зробити ані кроку далі".

Політика стримування та її побічні ефекти

Часто за кресленням "червоних ліній" іде погроза серйозними наслідками. Однак зазвичай їх не конкретизують. "Взагалі-то основною метою завжди є стримування", - каже Анне Гольпер. І почасти це завжди політичний блеф: ви не хочете вдаватися до серйозних санкцій, але до них треба вдаватися, якщо попередження не почули.

Джо Байден залишив відкритим питання про те, як саме США можуть відреагувати на ізраїльський наземний наступ у Рафаху; він лише пригрозив "скоротити військову допомогу" Ізраїлю. Через деякий час Вашингтон пом'якшив риторику - ймовірно, щоб уникнути необхідності діяти. "США не вважають, що дії Ізраїлю в Рафаху є "великою наземною операцією", яка перетинає "червону лінію" для президента Джо Байдена", - заявили в Білому домі.

На думку Анне Гольпер, проведення "червоних ліній" - це "парадоксальний інструмент: ви не хочете заходити так далеко, але ваш опонент, перетинаючи лінію, змушує вас це зробити". Однак якщо ви залишите виклик без наслідків, "то втратите авторитет і владу, що зрештою може бути набагато серйознішим за результати порушення вказаної вами межі": погроза, яку не виконують, сприймається як слабкість.

"Нас поставлять перед фактом - новим світовим ладом"

Але чому в такому разі "червоні лінії" продовжують креслити знову і знову? Тому що баланс сил у світі нині зазнає фундаментальних змін, і, як наслідок, уже не існує засобу, який в умовах ескалації однозначно сприймався б усіма залученими сторонами як "тільки так і не далі". Кинутий Росією, Китаєм та деякими країнами Глобального Півдня виклик примушує засумніватися в наявному світовому ладі та наново протестувати межі можливого, пояснює Анне Гольпер. Зі свого боку, держави, які прагнуть зберегти наявний світовий лад, хочуть запобігти "порушенню кордонів": "Вони знають, що якщо одна людина зробить це, то потім багато хто наслідуватиме її приклад. І тоді в якийсь момент вони поставлять нас перед фактом - цим самим новим ладом і новими правилами, які самі і встановлять".

На думку дослідниці міжнародних конфліктів, не варто публічно заявляти про "червоні лінії", щоб використовувати їх як механізм стримування. Адже зазвичай неможливо сформулювати й донести таке послання без того, щоб унеможливити ймовірність опинитися втягнутими в небажану ескалацію у майбутньому. "Краще триматися від подібних заяв подалі", - радить Анне Гольпер.

"Червоні лінії" краще окреслювати непублічно

Про "червоні лінії" не потрібно публічно заявляти для того, щоб провести чітку межу і сказати: "Це наші правила, і ми їх відстоюватимемо, - продовжує експертка. - Повага до ваших правил і кордонів залежить від важелів, які ви маєте у своєму розпорядженні в кожному конкретному випадку". Крім того, набагато розумніше обговорювати "червоні лінії" у внутрішньому спілкуванні, наприклад, між союзними державами або збройними силами, погоджуючи, коли і як варто діяти, але не повідомляти про це публічно.

А ззовні Анне Гольпер радить підтримувати якомога рівнішу комунікацію, щоб не допустити ескалації. На прикладі війни в Україні вона пояснює: "Було б краще, якби всі союзники по НАТО та ЄС об'єдналися і виступили єдиним фронтом, щоб Росії стало зрозуміло: "Ми не можемо з ними воювати і внести розкол в їхні лави.... Вони єдині у захисті своїх цінностей", - вважає вона.

Читайте також: Чому США передають Україні зброю з обмеженнями - і як це впливає на перебіг війни