Це виглядало, як дипломатичний ляпас. Невдовзі після того як Росія наприкінці лютого вторглася в Україну, американські чиновники, як припускають, намагалися організувати телефонну розмову між президентом США Джо Байденом і фактичним правителем Саудівської Аравії Мохаммедом бін Салманом.

Але саудівський кронпринц, якого часто поза очі іменують просто MBS, очевидно, відмовився відповідати на дзвінок. Однак невдовзі після цього MBS провів розмову з президентом Росії Володимиром Путіним. А наступного місяця він переговорив ще й з китайським лідером Сі Цзіньпіном.

Згодом Білий дім заперечив, що дзвінки Байдена залишилися без відповіді. Але це вже і не так важливо, адже цей імовірний інцидент цілком вписується у загальну картину явного похолодання у відносинах між США та деякими з їхніх найближчих союзників-нафтовиробників на Близькому Сході.

У недавньому минулому Байден називав Саудівську Аравію "державою-вигнанцем", коментуючи імовірно організоване Ер-Ріядом вбивство саудівського дисидента Джамаля Хашоггі в 2018 році у Туреччині, а також жахливу ситуацію із правами людини в королівстві.

Читайте також: Вашингтонський експерт про MLRS для України: Це повністю змінило б хід боїв

Надії на відновлення союзницьких відносин

Та через війну Росії в Україні США знову потребують підтримки Саудівської Аравії та її сусідів. США та ЄС воліли б, щоби їхні партнери на Близькому Сході видобували більше нафти задля зниження глобальних цін на неї, підтримували резолюції ООН, які засуджують вторгнення Росії в Україну, та допомагали із дотриманням санкцій проти РФ.

Та самі близькосхідні країни проявляють пасивність. Багаті на нафту країни, такі як Саудівська Аравія та ОАЕ, здебільшого дотримуються лімітів видобутку, узгоджених раніше з групою ОПЕК+, до якої входить Росія. Розкішні яхти, приватні літаки та активи російських олігархів в ОАЕ та інших країнах регіону почуваються у безпеці. Це стосується й інших союзників  США у регіоні - Іраку, Йорданії та Ізраїлю, які теж не стали голосувати проти Росії у Раді Безпеки ООН.

Тож чому США, які протягом десятиліть є головним гравцем на Близькому Сході, не можуть переконати "дружні" країни стати на свій бік?

Після закінчення Другої світової війни пріоритетом США у регіоні стала енергетична безпека, а не військова міць. Тим не менш, США "залишаються головним гарантом безпеки та найбільшим експортером зброї в регіоні", зазначається у квітневому звіті Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR). Сполучені Штати досі мають великі військові бази на Близькому Сході, і там дислокується від 45 до 60 тисяч військових. Це найбільша кількість у порівнянні з іншими глобальними гравцями, зазначає ECFR.

З 2019 року США почали нарощувати внутрішній видобуток нафти та її експорт, а імпорт знижувався, близькосхідні виробники теж почали відігравати для США меншу роль. "Я б сказав, що за останні 20 років, хоча США і не вийшли з регіону, пріоритети все ж змінилися", - коментує колишній радник уряду США з питань зовнішньої політики та старший науковий співробітник Фонду Карнегі за міжнародний мир Аарон Д. Міллер.

Читайте також: G7 закликала експортерів нафти і газу збільшити поставки на тлі війни в Україні

Китай проявляє ініціативу

Близький Схід - і надалі дуже важливий регіон, але не настільки, як у минулому, сказав Міллер у розмові з DW. "Немає сумніву, що наші партнери у регіоні почали відчувати, що їхні основні благодійники та покровителі приділяють їм менше уваги, - пояснив він. - Це призвело до ситуації, коли ключові держави - зокрема Саудівська Аравія та Емірати - взяли курс на встановлення контактів з іншими країнами".

Наприклад, Китай є найбільшим у світі імпортером нафти, і в 2020 році 47 відсотків його імпорту надходило з Близького Сходу. Піднебесна зміцнює там свої позиції, в тому числі допомагає Саудівській Аравії розробками балістичних ракет, скуповує іракські нафтовидобувні потужності та інвестує в інфраструктуру Іраку. "Це суверенні країни, чиї інтереси часто не збігаються з нашими, і ми там не єдині гравці, - каже керівник програм оборони та безпеки у Вашингтонському Інституті Близького Сходу (MEI) Білаль Сааб. - У них є інші варіанти. Можливо, вони не такі хороші, як США, але вони є".

Проте, оскільки поки не схоже, що війна в Україні скоро завершиться, а глобальна економічна ситуація погіршується (частково через високі ціни на нафту), США намагаються повернути собі позиції, які вони здали іншим, тим же Китаю та Росії.

Делегація високого рівня на чолі з віцепрезиденткою США Камалою Харріс в середині травня відвідала ОАЕ і зустрілася з лідером Еміратів Мохаммедом бін Заїдом Аль Нахаяном після смерті його зведеного брата.

Днями американські ЗМІ повідомили, що сам президент США Байден відвідає Саудівську Аравію в середині липня для зустрічей з фактичним лідером Саудівської Аравії Мохаммедом бін Салманом, чого Байден раніше, судячи з усього, уникав.

Читайте також: Байден застеріг Китай від підтримки Росії у війні в Україні

У пошуках взаємної вигоди

"Якби ми хотіли зайняти жорстку позицію, то, мабуть, могли б", - каже Міллер, який пропрацював у Держдепартаменті США більше двох десятиліть, консультуючи не одну владу з питань близькосхідної політики. "Але за моїми спостереженнями наших відносин з країнами Близького Сходу протягом 40 років, то ми рідко, якщо взагалі, чинимо тиск на країну, коли йдеться про питання (її власних. - Ред.) життєво важливих національних інтересів".

Натомість, потрібен "розумний, адаптивний підхід до союзницьких відносин", стверджує Міллер. І це саме те, що, на його думку, зараз і відбувається.

Сааб вважає, що візит чільної американської делегації до ОАЕ теж можна вважати прогресом. Крім того, є ще багато сфер, де США можуть продемонструвати взаємовигоду від співпраці, додав він. "Однією з цих сфер є комплексна протиповітряна та протиракетна оборона", - каже Сааб, автор нещодавно опублікованої книги "Відбудова арабської оборони: співробітництво США в галузі безпеки на Близькому Сході". Це те, чого потребують такі країни як Саудівська Аравія та ОАЕ через ракетні атаки з Ємену. У 2019 році обстріли з Ємену стали причиною припинення майже половини всього видобутку саудівської нафти. "Але якщо вони підуть шляхом придбання або, можливо, розробки балістичних ракет за допомогою китайців, то ми можемо й відмовитися допомагати з комплексною протиракетною обороною", - припустив Сааб.

Читайте також: Саудівська Аравія готова покрити можливий дефіцит нафти з РФ - FT

Недооцінений потенціал Євросоюзу

Експерт з Близького Сходу та старший науковий співробітник ECFR Х'ю Ловатт у розмові з DW зазначив, що і ЄС має відігравати більшу роль у регіоні. "У ЄС, схоже, задоволені тим, що переклали на адміністрацію США більшу частину важкої роботи", - каже він. Але насправді європейцям є що запропонувати, зокрема в таких галузях як підтримка сталого розвитку, гуманітарна допомога, прямі іноземні інвестиції, торгівля та безпека.

"Хоча роль Китаю та Росії часто перебільшені, європейський внесок часто недооцінюють, в тому числі й самі європейці", - вважає Ловатт. Існує потреба "передати чітке відчуття того, що Захід залишається відданим цьому регіону і що ця відданість виходить за межі нинішньої кон'юнктурної заклопотаності вузькими інтересами", - розмірковує він.

Читайте також: Українська криза та геополітичні амбіції ЄС

Сааб каже, що воліє побачити "перезавантаження" відносин США з важливими близькосхідними партнерами. Попередня модель, яку можна спрощено назвати "нафта в обмін на безпеку", більше не актуальна. "Нам потрібне оновлене партнерство на нових умовах, де кожна сторона має зобов'язання та відповідальність та є чутливою до інтересів колективної та регіональної безпеки, - пропонує він. - І я, безумовно, хотів би, щоби ці країни знову були в нашому таборі, адже вони відіграють важливу роль у стратегічному змаганні з Китаєм та Росією".

"Було б чудово мати ці країни у довгому списку тих, хто готовий протистояти Росії за допомогою санкцій. Але це, певно, нереально", - вважає колишній радник США з питань зовнішньої політики Міллер. Він виступає за більш прагматичний підхід: "Я думаю, коли все це якось закінчиться, то у світі затвердиться модель "холодної війни 2.0", але така, у якій багато країн світу не захочуть обирати ту чи іншу сторону".