1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Чи є у Лаврі "русский мир"?

Дмитро Каневський
24 листопада 2022 р.

Про новий виток скандалів та звинувачень в колабораціонізмі УПЦ (МП), а також про міфологеми довкола Києво-Печерської Лаври DW розмовляла з українським істориком і релігієзнавцем Назаром Кісем.

Велику лаврську дзвіницю досі прикрашають золоті двоголови орли
Велику лаврську дзвіницю досі прикрашають золоті двоголови орлиФото: picture alliance/NurPhoto

У Службі безпеки України оголосили про завершення обшуків у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі та інших храмах Української православної церкви (МП). У СБУ їх називають "контррозвідувальними заходами", аби не допустити "використання храмів як осередків "русского мира". Серед знахідок правоохоронців - друкована проросійська пропаганда, готівка та пів сотні підозрілих осіб.

Читайте також: Що відомо про обшуки СБУ в Українській православній церкві

Про те, як Києво-Печерська Лавра з роками ставала головним центром проросійських імперських настроїв, в інтерв'ю DW розповів кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту українознавства імені Івана Крип'якевича НАН України Назар Кісь.

DW: Пане Кісь, довкола УПЦ (МП) знову скандал: обшуки, затримання, вилучення проросійських агітматеріалів... І у самому центрі цього скандалу - Києво-Печерська Лавра - один із головних символів київського православ'я. Як Ви оцінюєте цю ситуацію? Чи стало недавнє відео зі співами імперсько-православних пісень у Лаврі останньою краплею, яка переповнила чашу терпіння держави?

Назар Кісь: Я не думаю, що це таємниця, що вони співають і чим там займаються. Ми бачили і ще одне відео з поліського села, де батюшка розказував, що діти учасників "наїздів" на Лавру потерпатимуть від хвороб. Цей процес ішов давно і дуже запізнився.

Назар КісьФото: privat

У травні цього року, як відомо, в УПЦ (МП) публічно оголосили про свою самостійність, а днями заявили про відновлення в Києві мироваріння. Та все ж, скільки ще російського там лишилося після цих показових кроків?

Це "секрет Полішинеля". На це питання відповів речник Кремля Дмитро Пєсков, який сказав, що атака на Лавру - це атака на російську православну церкву. Насправді - це РПЦ і її філія в Україні. Ми маємо структуру "плоть від плоті" від російської церкви. Вона зробила вигляд, що вийшла (з РПЦ. - Ред.)

Ми бачимо там російських "казачків", риторику духовенства. Це величезна міфологія. Десятиліттями там говорять, що цар Микола ІІ є безвинно вбитий, розказують про Олександра Невського як про святого…Неможливо взяти і вийти з того, чим ти є сам. Сумніваюся, що в них розірвані зв'язки. І заява про мироваріння була для того, щоби зняти до себе претензії. Регулярно з'являється інформація, що вони возять в (РФ. - Ред.) якусь готівку необліковану.

Якщо Ви згадали про міфи, то Лавра тут посідає, напевно, центральне місце. Сотнями років туди не заростала стежка паломників. Цей монастирський комплекс став символом Києва та України. Але чи так було завжди? На якому історичному етапі Лавра стала тим символом, який нам знайомий сьогодні?

Насправді всі сучасні ідеологічні конструкції - це продукт достатньо нової епохи. У XIX столітті відбувався процес національного "пригадування і вигадування", знаходження міфів, символів. Це період, коли різні національні проєкти бажали бачити у Києві підтвердження своєї "богообраності", адже "Київ - це другий Єрусалим" з Лаврою. Коли ми говоримо про Київ як про центр православ'я, то слід розуміти, що на нього претендують і українська, і російська церкви.

Ми не будемо відкидати те, що російський наратив будується на тому, що християнство на Русь прийшло з Києва. Але ще за часів Богдана Хмельницького, ХVII століття, такого потужного міфу не існувало. Це продукт останніх двохсот років, коли суспільство почало жити тими міфами, якими живе сьогодні.

Президент РФ Путін покладає квіти на могилу Петра Столипіна у Києво-Печерській Лаврі, липень 2013 рокуФото: picture alliance / ASSOCIATED PRESS

А у який період Лавра, де поховані такі діячі, як прем'єр Столипін, Іскра і Кочубей, які донесли на гетьмана Мазепу, стає також головним осередком російського монархізму, чорносотенства?

Перетворення Лаври відбулося в період, коли в Російській імперії замислилися над об'єднавчою ідеєю і вигадали тезу про "Православ'я, самодержавність і народність". Ми зараз дивимося на Київ чи на Львів і думаємо, що вони повільно, методично росли з князівських часів. Насправді ж ці міста мають певні точки піка свого розвитку. Старий Київ, яким зараз пишаються, - це остання третина XIX - початок ХХ століття, коли за наслідками Кримської війни (1853-1856. - Ред.) прийшло звільнення селян, реформи й індустріалізація, у Київ переїжджали росіяни, і в місті з'явилися свої символи. Вони обрали собі Лавру, де поховані засновник Москви Юрій Долгорукий, Ілля Муромець тощо. Це міфи другої половини ХIX століття.

Ченці у Києво-Печерській Лаврі, 1918 рік

Довкола Лаври і її печер існує безліч міфічних історій: зокрема, про цілющі властивості повітря крипт і мощів святих, часом навіть фантастичних байок, як-то про рідкісну ікону, зроблену частково зі шкіри монахів, яку нібито демонстрували майбутньому прусському кайзерові Вільгельму ІІ. Всіх історій і не перелічити. Все ж, наскільки коректно стверджувати, що розкручування цих міфів, чудес і сакральності було частиною того, що нині називають цілеспрямованою пропагандою "русского мира", "м'якою силою" Москви?

Насправді це не унікально для РПЦ. Всі християнські святині побудовані навколо реліквій. Всюди, куди йдуть паломники, є святині. А якщо їх навіть немає, то їх бажано вигадати або привезти. Згадати хоча б дебати про те, скільки є голів Івана Хрестителя, його долонь, Туринську плащаницю тощо. В минулі століття такі паломницькі маршрути викликали лояльність, люди знали, де центр їхньої віри. За відсутності телебачення, радіо, газет це був один з небагатьох способів прокомунікувати якусь спільну ідеологію в межах великої території.

Разом з тим ми бачимо, що і в XIX столітті РПЦ працювала за своїми лекалами - час, коли не всі люди вміють читати, - і вони залишили для себе це паломництво за підтримки держави. Це архаїчна схема, але вона ефективно працює на певну категорію населення. Може, їм теж показують ці дивні ікони, може, нині вже перероблені.

"М'яка сила" в цьому випадку дієва і діє на людей некритичних. В усіх відео, які ми бачили, мене здивувало те, що вони лякають дитячими хворобами всіх, хто сумнівається в їхній правоті чудити дичину. Владика Павло Лебідь (скандальний намісник Лаври. - Ред.) або у Запоріжжі був ще такий персонаж, на Поліссі, Буковині... Цільова аудиторія цієї "м'якої сили" сприймає такі погрози серйозно.

На початку 2000-х років, коли активізувалися дискусії про необхідність об'єднання українського православ'я, припускали, що саме вже злиття трьох тоді церков - УПЦ МП, УПЦ КП та УАПЦ - вирішить й ідеологічні розбіжності. Однак, бачимо, що і нині вони залишаються. В якій же площині лежить вирішення цієї проблеми?

Підходи держави й суспільства залишилися радянськими: з верхівкою церкви можна поговорити, в них є важелі впливу на суспільство, можна домовитися з верхівкою, і як верхівка скаже, так парафіяни і проголосують. Якщо цього не позбутися, то ми так і житимемо з різними церквами і періодично бачитимемо те саме.

Протести біля Лаври після відмови священника УПЦ (МП) відспівати хрещеного в УПЦ (КП) малюка, січень 2018 рокуФото: picture-alliance/Zumapress/S. Glovny

Проросійський елемент не зникне, адже це інструмент впливу на суспільство. Ми бачимо, що ідейна прив'язаність УПЦ (МП) до проросійських політичних сил працювала завжди, і справа тут не в мові, адже на Поліссі чи у Почаєві на Тернопільщині не говорять російською. Мають змінитися підходи суспільства, бо нині хочуть і церкву мати, і керувати нею, ніби це якийсь ЖЕК чи комунальне підприємство, з яким можна домовитися. Ми не в СРСР, і держава не може приставити сексота до кожної парафії для нагляду і не має цього робити.

Бачте, той же владика Павло Лебідь жалівся, що після одного з обшуків в Лаврі "вкрали ящик горілки", а ми його називаємо священнослужителем. При слові "переслідування" ми згадуємо Рим або державне переслідування церкви в СРСР. Але тут ми маємо звичайну людину з аксесуарами і гардеробом, яка під виглядом священнослужителя займається чимось іншим. Це звичайна світська проблема колабораціонізму.

Пропустити розділ Топтема

Топтема

Пропустити розділ Більше публікацій DW

Більше публікацій DW