Біженці з України в Німеччині: чи вистачить місця кожному?
Данило Білик
7 вересня 2022 р.
Більшість німецьких земель опинилась на межі можливостей з надання прихистку утікачам від війни з України. Хоч приймати новоприбулих ніхто не відмовляється, їм уже радять відразу їхати у маленькі міста та села.
Тимчасове розміщення біженців з України в Баварії (архівне фото)Фото: Wolfgang Maria Weber/IMAGO
Реклама
Німеччина належить до країн, які з 24 лютого 2022 року прийняли найбільшу кількість біженців з України. Лише офіційно німецькі органи влади зафіксували прибуття з України понад 980 тисяч людей. Фактично ця цифра може бути вищою, адже українці не потребують візи для в'їзду в ЄС та можуть вільно пересуватися Шенгенською зоною протягом 90 днів, не реєструючись у жодних офіційних органах. Водночас відомо, що 890 тисяч українських громадян уже попросили в Німеччині тимчасового захисту за нормами міграційного законодавства, створеними спеціально для українців.
Останніми днями розголосу набула новина про те, що 12 з 16 федеральних земель Німеччини начебто більше не можуть приймати біженців з України. Інформацію поширили видання групи RND, посилаючись на міністерство внутрішніх справ країни.
Землі все одно приймають біженців з України
Таке повідомлення створює враження, начебто більшість земель ФРН тепер взагалі не приймають українців. Утім, це не так. Ідеться про призупинений прийом біженців за так званою системою первинного розподілу. Цю систему застосовують стосовно шукачів притулку, які прибувають до країни в умовному пункті А, але не мають конкретної цілі та місця, де зупинитися. Після зупинки в таборах для біженців чи іншому тимчасовому житлі їх можуть перерозподілити до іншої федеральної землі, яка, згідно з системою розподілу, має для них місце. Але зробити це можуть лише тоді, якщо земля, до якої прибув біженець, вже досягла своєї квоти.
Особливо багато українських біженців прибули до Німеччини на початку війниФото: Matthias Balk/dpa/picture alliance
Тобто призупинений прийом через систему первинного розподілу означає лише, що ці землі не готові приймати біженців з інших земель, але не означає, що вони не готові приймати тих, хто приїхав до них безпосередньо, пояснили DW у Федеральній службі міграції та біженців (BAMF). Річ у тому, що у Німеччині вже давно існує спеціальний ключ, за яким щороку розраховують квоти на прийом біженців різними федеральними землями. В його основі лежить населення та економічна ситуація у тій чи іншій землі. Лише якщо земля, до якої прибув українських біженець, вже вичерпала свою квоту цього року, вона може ініціювати його перерозподіл в іншу землю. Координація між землями відбувається за допомогою різних баз даних, допомагає їм у цьому федеральне міністерство внутрішніх справ у Берліні.
Обмежений перерозподіл біженців між землями
Станом на 6 вересня кількість земель, які призупинили прийом біженців за системою первинного розподілу, зменшилася з 12 до 11, повідомили в BAMF. Водночас у МВС Німеччини на запит DW пояснили, що такі тимчасові заходи не є чимось незвичним і мали місце й до початку війни Росії в Україні. Зокрема, призупиняють прийом біженців із інших земель зазвичай прикордонні регіони, куди, власне, і прибуває більшість українців, тож їм зазвичай вистачає й тих, хто приїжджає до них безпосередньо і просить там про тимчасовий захист. Крім того, частково такі заходи пов'язані зі спалахами коронавірусу в закладах, де розміщують новоприбулих біженців.
Загалом прийом біженців у Німеччині перебуває в компетенції земельної влади, а тому федеральних уряд не має тут особливих важелів впливу, окрім як допомагати землям координувати свої дії, виділяти фінансову допомогу або ж надавати приміщення для прийому біженців. У МВС Німеччини кажуть, що від початку російської війни в Україні надали в користування земель 318 об'єктів нерухомості, які перебувають на балансі федерального уряду, для розміщення у них біженців. Намагаються розширити свої можливості з прийому біженців і самі землі. Приміром, найбільш густонаселена земля країни Північний Рейн-Вестфалія уже прийняла найбільшу кількість українців - понад 207 тисяч. У понеділок у профільному міністерстві землі повідомили про плани збільшити кількість ліжкомісць для тимчасового розміщення українських біженців з 3400 до 4500.
Реклама
Що змінюється для українських біженців у Німеччині?
У Федеральній службі міграції та біженців запевняють, що біженцям з України не варто перейматися через новини щодо призупинення розподілу шукачів прихистку між землями. Усіх, хто приїжджає до країни, спершу все одно зобов'язана прийняти та земля, де біженець звернувся по допомогу. Та навіть якщо у цієї землі немає можливості прийняти людину на довгостроковий термін, завжди можливі винятки, пояснюють у службі. Передусім ідеться про випадки, коли в людини є рідні у тому чи іншому регіоні країни.
У Бонні кажуть, що можливості міста з прийому нових українців вичерпаніФото: Ying Tang/NurPhoto/imago images
Приміром, у Бонні на заході Німеччини ще у червні повідомили, що можливості приймати нових людей з України у місті вичерпані. Усіх біженців, які прибувають до міста, спершу направляють до первинного центру прийому шукачів притулку в Бохумі, повідомили DW у пресслужбі міської адміністрації. При цьому там так само наголосили, що для тих, хто має родичів у Бонні, роблять винятки. Ці люди й надалі можуть реєструвати своє місце проживання в місті та подавати заяву на тимчасовий захист. Те саме стосується і біженців, які самостійно знайшли собі житло в Бонні.
На межі власних можливостей
Загалом у BAMF визнають: можливості прийому біженців у Німеччині вичерпані майже повсюдно. І йдеться не лише про тих, хто втікає від війни в Україні. До ФРН так само, як і раніше, продовжують прибувати шукачі притулку з Близького Сходу та африканських країн, які потрапляють у Німеччину передусім через так званий "балканський маршрут". "Федеральні землі вже й так активно працюють над тим, аби розмістити всіх у людських умовах", - сказав у розмові з DW речник служби.
Українським біженцям у BAMF радять оминати великі міста та агломерації в Німеччині та намагатися знайти прихисток у менших містечках і селах. У цьому разі вищі шанси як на швидку реєстрацію і оформлення - у разі потреби - соціальної допомоги, а також і на успішний пошук доступного житла. Іще одна порада від служби - користуватися можливістю та брати участь в інтеграційних курсах, на які має право кожен українець, який отримав у країні тимчасовий захист. Днями в BAMF привітали 100-тисячну українку, яка почала відвідувати такий курс, що включає як вивчення мови, так і культури і побуту в країні.
Історії українок, які втекли до Німеччини від війни
В умовах війни вони ухвалили складне рішення - залишити свою батьківщину. Деякі з них виїжджали без найменшого уявлення, де шукати притулку. DW поговорила з українськими жінками, які тепер живуть у Німеччині.
Фото: DW
Олександра поїхала з Києва 23 березня. Зараз живе у Бергіш-Гладбаху: "Я хочу додому, але поки не можна. Іноді хочеться все кинути та поїхати до Києва, навіть якщо там бомблять. Тут важко - чужі люди. Я все одно повернуся, коли дозволять. Ми повинні зберегти якнайбільше українських життів, щоб потім відбудувати країну. Ця думка допомагає мені впоратися з ситуацією".
Фото: DW
Її спогади: "15 березня я вирішила, що треба їхати. Поруч підірвали метро. Я прокинулася від того, що стіни трясуться. О 7-й ранку я вийшла і додому більше не поверталася. 23 березня сіла на потяг до Львова. Ночувала у подруги. 26 березня Львів бомбили. Я сиділа в підвалі й думала: "Боже, дай дожити до завтра". У Львові дізналася, що волонтер возить до Богуміна. З Чехії поїхала до Німеччини".
Фото: DW
Олександра народилася у Кіровограді. 19 років жила у Києві. "Я мешкала у хорошому місці, в гарній квартирі, у будинку на Подолі, у старому місті, в історичному центрі. Працювала в IT-компанії", - розповідає вона. На фото: будинок у Києві на проспекті Лобановського, неподалік від бомбосховища, де під час обстрілів перебувала Олександра.
Фото: privat
Про перші дні війни, проведені у підвалі, вона згадує так: "На третій день їжа почала закінчуватися. У мене не було сил навіть гумку для волосся зав'язати. У підвалі був туалет і умивальник, можна було помити посуд, але душ прийняти не можна. У підвалі весь час сидиш, усе затікає". На фото: Олександра на підземному паркмайданчику в Києві.
Фото: Privat
"У Німеччині всі допомагають. Волонтери дали одяг, є гуманітарна допомога, їжа, щомісячна соціальна допомога. Для мене головна проблема - незнання німецької мови. У всіх відомствах без німецької важко. Якби я знала мову, я вже працювала б. У мене лише українська, російська, англійська. Незрозуміло, чи я надовго тут", - каже жінка в інтерв'ю DW.
Фото: DW
Олена виїхала з дітьми з Київської області 10 березня. Нині живе у Кельні: "Я народилася на Донеччині. Авдіївка - моя батьківщина. Ми прожили під обстрілами вісім місяців у 2014-2015 роках. І тут... 24 лютого. Боже, я ніколи б не повірила, що війна... Одну війну закінчили б. Я була в шоці, просто не могла повірити". У селищі Клавдієво-Тарасове Олена жила з 2015 року.
Фото: DW
Про перші два тижні: "У самому селищі російських військових не було. Але поруч Буча, Макарів, Бородянка… Там уже обстріли були страшні. З усіх боків були російські чи українські військові, і вони через нас перестрілювалися. Я вирішила, що краще зберу валізи і поїду. Залишитися - усім ризикувати. Не тільки життям, а й здоров'ям - своїм і дітей. Можуть скалічити, можуть зґвалтувати".
Фото: DW
Олену з дітьми вивезла незнайома сімейна пара своєю машиною. "Чули, що можуть бути російські блокпости: якщо не сподобається машина, може початися обстріл. Стан - груда нервів. Не знала, як посадити дітей. Всередині на задньому сидінні поставили рюкзаки, хоча розуміли, що від куль це не врятує. Виїхали, дякувати Богу, тихо. На дорогах лежали трупи в українській військовій формі".
Фото: DW
"Я перейшла кордон біля Перемишля. Нас відвезли до табору для біженців. У Польщі приймали дуже добре. У таборі були волонтери з різних країн. Звичайні люди на своїх машинах. Знайшла перекладача, він познайомив мене з хлопцями з Німеччини. Пауль і Тім - з Кельна. Я вирішила їхати до Німеччини. На фото: черги за гуманітарною допомогою в Київській області.
Фото: privat
Олена вважає, що їй дуже пощастило. "Раніше ніколи не була тут, але це була єдина країна, куди я хотіла. Пауль і Тім допомогли мені знайти житло. Тут я почуваюся добре і спокійно. Думаю, що ми залишимося в Німеччині. Діти пішли до німецької школи, вивчають мову, я також. Ми уже двічі тікали від війни, хочу, щоб мої діти виросли у спокійній обстановці", - каже жінка в інтерв'ю DW.
Фото: DW
Тетяна поїхала з Харкова 5 березня. Нині живе у Бонні. В Україні вона провела з дитиною три тижні під обстрілами. "Моя 10-річна донька була дуже налякана, часто плакала і весь час питала: "Мамо, я ж тут не помру?" Виїздити було страшно, але дивитись на дитину в такому стані сил більше не було", - розповідає жінка.
Фото: DW
Про свій від'їзд: "До Львова ми дісталися за п'ять днів, звідти - до Польщі. Польські прикордонники ласкаво посміхалися нам, постійно говорили, що ми тепер у безпеці, допомагали нести сумки. Волонтери зустріли нас із іграшками для дітей, гарячою їжею та цілими мішками предметів першої необхідності, пояснювали маршрути до Німеччини". На фото: донька Тетяни у бомбосховищі.
Фото: privat
З Польщі Тетяна з дочкою вирушили до Німеччини: "Ми поїхали з великою валізою та кількома сумками. У Берліні на вокзалі ми ненадовго зайшли в магазин і залишили валізу на платформі. Коли повернулися, її вже не було. У Бонн ми прибули 11 березня. Нас з донькою безкоштовно поселили у невеликій кімнаті в готелі".
Фото: DW
Тетяна вдячна Німеччині та іншим європейським країнам за допомогу: "Хоча я перебуваю в безпеці, серце моє залишилося у Харкові, з рідними та близькими мені людьми. Щовечора я читаю новини про те, що знову бомбардували, що знову когось поранили і є убиті. Щоранку обдзвонюю тих, хто залишився, у сподіванні, що дадуть відповідь, скажуть, що з ними все добре".
Фото: DW
Під час зйомок донька Тетяни ховалась під ковдрою. "Моя дочка займається з психологом, у неї психологічна травма. Вона запитує, чи не нападе Росія на Німеччину. Нещодавно ми йшли вулицею і почули петарди. Вона притулилася до мене і кричала, що треба ховатися. Мої аргументи на неї не діють. Коли вона залишається в номері одна, то нерідко ховається у ванній", - розповідає жінка.
Фото: privat
Інна розповідає, що до Німеччини вона з Ксенією приїхала до знайомих, які запропонували тимчасово зупинитися у них. Діти навчаються зараз у своїх українських школах у режимі онлайн. Жінки вдячні усім, хто надавав їм допомогу житлом та речами, каже Інна.
Фото: DW
Ксенія та Інна виїхали з Одеси. "Ми живемо у незнанні, не маємо гадки, що далі буде. Ми чудово розуміємо, що нам доведеться відновлювати свою країну. Зрозуміло, що довгий час не буде роботи, постраждала економіка, до цього всі українці готові. Але ж якби якісь терміни були, а так виходить, що ніхто не розуміє, що далі робити, це найскладніше", - кажуть вони.
Фото: DW
В інтерв'ю DW Ксенія згадує: "24 лютого пролетіло над нашим будинком. Швидше за все, збивали ракети. Ми досі боїмося цих звуків. Діти можуть їх забути, але ми ніколи не забудемо. У місті почалася паніка. У магазинах люди змітали усе, на заправках - черги. Я зателефонувала кумі. Ми побігли купувати продукти, памперси. Спали всі у нас вдома в коридорі на підлозі. На машині виїхали до Придністров'я".
Фото: privat
У Придністров'ї Ксенія та її кума Інна прожили два тижні. "Через те, що Придністров'я надто проросійське, чоловіки сказали нам їхати звідти, - каже Інна. - Дорогою зламалася машина, ночували в Румунії, Угорщині, Австрії. У Відні волонтери на вокзалі допомогли з безкоштовними квитками. З Відня ми вже потягом їхали до Німеччини". На фото: сумки, з якими Інна та її син приїхали до Німеччини.
Фото: DW
Інна (на фото) хоче повернутися до Одеси. Ксенія додає: "Страшно, хочеться додому, ми тут гості, а їхати не можна, чоловік категорично не дозволяє. Я була кілька разів на межі, коли хотілося просто повернутися, незважаючи на війну. Я ніколи не виїжджала зі свого міста. Якби чоловік був зі мною, я б, можливо, по-іншому почувалася. Він удома, патрулює нашу вулицю".
