Чи бути мирним перемовинам між Україною і Росією вже на цьому етапі війни поки що незрозуміло. Але дискусії про необхідність посилення дипломатичних зусиль, аби нарешті покласти край цій війні, спалахнули з новою силою - принаймні в Німеччині. Поштовхом для таких дискусій слугувало інтерв'ю канцлера ФРН Олафа Шольца другому каналу німецького телебачення ZDF. Глава уряду Німеччини, зокрема, заявив, що "зараз саме час обговорити вихід з цієї ситуації війни та те, як можна швидше досягти миру". Прокоментувати ситуацію DW попросила експерта Інституту дослідження миру та конфліктів імені Лейбніца Йонаса Дрідґера (Jonas Driedger).

DW: Пане Дрідґер, чи готові Україна та Росія на цьому етапі війни до мирних переговорів?

Йонас Дрідґер: Наразі і Росія, і Україна все ще сподіваються, що зможуть відстояти свої інтереси на полі бою. Сторони прагнуть досягти миру, здобувши перемогу над супротивником. Саме бажання миру через перемогу з’являється, якщо багато людей полягло у війні, а компромісне рішення вкрай непопулярне серед їхнього населення. 

Війна і внутрішньополітичні чинники в Росії та Україні

Інший аспект полягає в тому, що існують внутрішньополітичні чинники, які дуже відрізняються в Росії та Україні. Російський режим протягом 10 років пропагує серед власного населення тези про те, що Крим належить Росії, а в Києві правлять фашисти, які хочуть знищити російськомовне населення на сході України. Російський режим все більше і більше покладається на цей пропагандистський наратив, щоб залишитися при владі. Це означає, що якщо режим зараз кардинально змінить дискурс, що, мовляв, все не так і ми готові піти на поступки і звільнити території, то він суперечитиме сам собі. Я думаю, що дуже малоймовірно, що ми побачимо якісь далекосяжні компроміси з боку Росії. 

Україна ж - це демократія в стані війни. Переважна більшість українців все ще не хочуть жертвувати власною територією на користь Росії і дуже стурбовані, що якщо Київ піде на поступки, то це лише зміцнить позиції Росії і допоможе завоювати більше територій. Варто лише глянути на розвиток подій з 2014 по 2021 рік. Ми часто бачили, що під час мінських перемовин російська сторона продовжувала отримувати все нові і нові переваги. 

Роль Заходу і гарантії безпеки для України

Як з російського, так українського боку можна почути закид, що Захід намагається примусово посадити дві країни за стіл переговорів. Чи так це і яка роль Заходу в цьому процесі?

Захід може взяти на себе багато ролей, і, зрештою, вже відіграє багато з них. По-перше, він підтримує Україну, що дуже важливо в економічному, військовому і дипломатичному плані. По-друге, Захід є посередником. Цікаво, що коли Росія висуває вимоги, вона, як правило, звертається з ними безпосередньо до Вашингтону, а не обов'язково до Києва, Берліна чи Парижа і вже точно не до Брюсселя. Інша функція Заходу це економічні санкції проти Росії. Вони є всеосяжними і завдають великої шкоди російській економіці. Ще одна роль Заходу це функція потенційного гаранта безпеки для України. Під час стамбульських перемовин на ранній стадії повномасштабного вторгнення, важливою вимогою з російського боку було те, щоб Україна не стала членом НАТО, українська ж сторона вимагала для себе гарантій безпеки. Проблема Заходу ж полягає в тому, що якщо вони дадуть далекосяжні гарантії безпеки, то в разі потенційного загострення конфлікту у майбутньому, вони можуть бути втягнуті безпосередньо у бойові дії. І це, зрозуміло, непокоїть Захід. 

Подібні гарантії безпеки також частина формули миру Володимира Зеленського. Поки що нічого з цього плану втілити не вдалося. Чи може Україна й надалі опиратися на цю формулу миру чи врешті-решт Києву доведеться піти на компроміси?

Зауважу, що план Зеленського з 10 пунктів це не стільки стратегія миру, скільки, перш за все, список вимог. Сторони конфлікту часто починають з того, що кажуть - ось що ми хочемо і вимагаємо. До речі, і російська сторона діє так само. Слід також зазначити, що вимоги Москви зросли від початку війни. Тепер вона ще вимагає, аби Україна вийшла з так званих "російських територій". Тепер під цим розуміється також Курщина, але це стосується й чотирьох українських областей, які Росія навіть ще повністю не окупувала. І це, звичайно, є величезною блокадою для перемовин.  

Однак за винятком ситуацій, коли мир приходить внаслідок перемоги однієї сторони - що є радше історичною рідкістю - ситуація складається так, що жодна зі сторін не отримує всього, що вимагає. А оскільки Україна є слабшою воюючою стороною у прямому порівнянні (з РФ. - Ред.), вкрай малоймовірно, що всі ці 10 пунктів коли-небудь будуть виконані. Це означає, що і Україні, і Заходу необхідно визначитися, які саме пункти з цього плану найважливіші. 

Територіальне питання й потенційні мирні переговори

Які саме пункти ви вважаєте ключовими?

Звичайно, мир є дуже важливим аспектом. Інший ключовий пункт - гарантії безпеки. Не думаю, що Україна бажає знову опинитися у ситуації беззахисності перед Росією. Тому я б сказав, що гарантії безпеки і припинення безпосередніх бойових дій - це найважливіші пункти для України. Для Росії ж центральним залишається питання членства України в НАТО, і це не просто пропаганда, а одна з воєнних цілей РФ. І тут виникає запитання, як можна надати Україні гарантії безпеки без її вступу в НАТО у найближчому майбутньому. Це могло б створити простір для перемовин.

Однак саме територіальне питання постійно нависає над процесом. Території, які Росія анексувала, український уряд і український народ хочуть собі повернути. І вони абсолютно мають на це право, згідно з міжнародним правом. Один зі сценаріїв, який ми (Інститут дослідження миру та конфліктів ім. Лейбніца. - Ред.) запропонували в "Мирній доповіді 2024", полягає в тому, щоб спробувати спочатку відкласти це територіальне питання й натомість зосередитися на більш нагальних питаннях для досягнення миру, як то швидкий вступ України в НАТО та/чи гарантії безпеки для України. 

Чи не означає це, що для подальшого мирного врегулювання війну доведеться "заморожувати" з усіма ризиками, які несе з собою такий крок, або принаймні спробувати досягнути домовленості про припинення вогню?

Бойові дії, ймовірно, не припиняться без якихось поступок. Іноді трапляється, що без переговорів обидві сторони вирішують, що подальший наступ їм не вигідний і тому зупиняються, але при цьому не хочуть підписувати якусь угоду про припинення вогню. Ви вказали на небезпеку "замороженого" конфлікту, який тлітиме й матиме негативний вплив на політику України і Заходу. Це справді реальна небезпека. Є певні кроки, які можна випробувати. Але й при цьому виникає питання, чи є припинення бойових дій достатньо важливим для Києва, Заходу, але також Росії у порівнянні з іншими проблемами, які можуть виникнути? Наприклад, з тим, що ми матимемо новий, більший за розмірами "заморожений" конфлікт, де територіальні питання залишаються не вирішеними.