Імовірно, єдиною людиною, здатною на даний момент впливати на Володимира Путіна, є його самоназваний друг Сі Цзіньпінь. Його вплив базується передовсім на економічній залежності Росії від другої економіки світу в умовах постійного посилення західних санкцій. Поки Захід "закручує гайки", Пекін навпаки - поглиблює економічну співпрацю з Москвою.

Спільна мета: зламати домінування Заходу

"Власне, брутальна загарбницька війна Росії проти України - не в інтересах Китаю", - зазначив у розмові з DW Геннінг Гоф, головний редактор часопису Internationale Politik Quarterly. Війна заважає економічному відновленню Китаю після трьох років його політики "нульового ковіду". "З огляду на розвиток подій на фронті в Україні Пекін ризикує опинитися на боці тих, хто програв", - констатує Гоф. Проте КНР намагається "витягти свої економічні вигоди від війни та її наслідків", наприклад, тим, що купує у Росії дешевші газ і нафту. Водночас Китай може збільшити експорт до Росії. Це важливо для Пекіна, враховуючи що його відносини із Заходом стають дедалі складнішими. Адже США звинувачують китайські компанії в обході західних санкцій. З Китаю до Росії надходять товари подвійного призначення, які можуть використовуватися для ведення війни.

Наслідком цього є дедалі більша залежність Росії від Китаю. Вже нині Пекін має такий вплив на Москву, як ніхто інший. Сі міг би умовити Путіна розпочати мирні переговори з Україною, якби захотів. Але поки що Пекін вказав російському президенту лише на одну "червону лінію": Китай вважає неприпустимим застосування ядерної зброї.

Але Пекін має до Росії і стратегічний інтерес. Він потребує Москви як партнера у питанні зміни світового порядку, аби покласти край домінуванню Заходу. Тому з точки зору КНР, Росія не має програти цю війну. Для Сі було би поганим варіантом і падіння путінської системи, тому що це стало б ударом по авторитарній системі правління, якій надає перевагу і сам Сі.

Слабкість Росії - на користь Китаю

На міжнародній арені Китай намагається виступати "посередником-миротворцем" у питанні війни в Україні. Але мирний план, який Пекін представив на Мюнхенській безпековій конференції в лютому цього року, провалився на Заході. Він був надто нечітким і, головне, в ньому не було вимоги виведення російських військ з України, що є неодмінною умовою для Києва та західних союзників.

Візит Сі до Москви у китайських ЗМІ супроводжувався великою кількістю мирної риторики, хоча китайський лідер публічно взагалі не згадав про війну. А Путін робив вигляд, ніби він - головний миротворець: "Росія відкрита для розв'язання конфлікту політично-дипломатичними засобами", - написав він у гостьовій статті у китайській газеті "Женьмінь жибао" перед візитом Сі.

У своїй статті Путін наполягав на тому, що Київ має визнати російську анексію Криму у 2014 році та інших українських регіонів у 2022 році як "нову геополітичну реальність". При цьому в тексті не було жодного слова з його звичної риторики про те, що Україна нібито взагалі не є справжньою державою, буцімто нею правлять "нацисти" і що її потрібно приєднати до Росії.

Чого ж взагалі можна очікувати від Китаю, якщо йдеться про спроби досягти миру? На даний момент небагато, вважає Вольфґанґ Ішинґер (Wolfgang Ischinger), колишній глава Мюнхенської конференції з безпеки. В одному з інтерв'ю DW Ішинґер сказав: "Через взаємно напружену атмосферу між США та КНР у Пекіна немає стимулу обмежувати свою близькість до Росії". Якщо війна триватиме ще довше і Росія ще послабшає у військовому, економічному та політичному плані, вона стане ще більш залежною від Китаю. "З погляду Китаю це було б непоганим розвитком подій", - резюмував Ішинґер.

Пекін, Київ та Москва не прагнуть швидких переговорів

Зараз Пекін не чинить тиску на міжнародній арені заради швидкого встановлення миру в Україні. Щодо Москви та Києва, то їхні позиції у війні на виснаження не змінилися - обидві сторони, як і раніше, впевнені в тому, що можуть перемогти військовим шляхом. Тиск з метою якнайшвидшого укладання перемир'я радше можна було би очікувати з боку західних союзників України. Адже їхнє населення зіткнулося з економічними наслідками війни - з різким подорожчанням енергоносіїв, інфляцією та з тим, що в держбюджетах поменшало грошей.

Крім того, зокрема, у жителів Німеччини зростає страх виявитися втягнутими у війну. У нещодавно оприлюднених результатах соцопитування, проведеного страховою компанією R+V, 63 відсотки опитаних побоюються, що Німеччина не здатна до оборони у разі війни. Водночас, 55 відсотків респондентів бояться, що Німеччина може виявитися стороною військового конфлікту. Це на 13 відсотків більше, ніж 2022 року.

Політично ризикований вислів Байдена

У США, які є найважливішим союзником України, готовність продовжувати щедру допомогу Києву і серед населення, і серед республіканців у Конгресі, зважаючи на все, знижується - якщо немає швидкої можливості досягти миру. Для президента Джо Байдена, який під час візиту до Києва заявив, що США підтримуватимуть Україну "доти, доки буде необхідно", у довгостроковій перспективі це може становити ризик.

Американський політолог Стівен Уолт у статті для журналу Foreign Policy написав, що Байден тим самим прив'язав своє політичне майбутнє до результату війни в Україні: "З огляду на обіцянки Байдена все, що буде менше, ніж абсолютна перемога, виглядатиме як поразка". У випадку, якщо Китай ще сильніше підтримуватиме Росію, Байдену ймовірно доведеться вводити додаткові санкції щодо КНР, що, своєю чергою, зашкодить відновленню американської економіки. І потім, пише Уолт, претенденти на посаду президента від республіканців потиратимуть руки і сподіватимуться на свою перемогу на президентських виборах у США у 2024 році.

Ідея американо-китайської ініціативи походить від Європи

Як для Вашингтона, так і для Пекіна війна в Україні - лише частина великого протистояння між ними та між двома системами, автократичною та демократичною. І в цій дедалі більшій конфронтації, вважає Геннінг Гофф, "Німеччина та Європа мають сильніше себе позиціонувати і шукати співробітництва з американцями щодо значно більшої кількості питань". Європейцям, каже експерт,  "терміново необхідний великий європейський договір з питань військової безпеки, що дозволило б Америці сфокусуватися на Тихоокеанському регіоні".

США як найважливіший союзник має найбільший вплив на Україну, а Китай - єдиний, хто може вплинути на РФ. Чимало політиків з різних куточків світу пов'язують із цим певні надії. На одному із самітів ЄС Ксав'є Беттель, прем'єр-міністр Люксембургу, закликав Джо Байдена разом із Сі Цзіньпіном розробити мирний план щодо України. "З цим погодилися б інші країни", - сказав Беттель. Схоже, що багато хто у ЄС покладається саме на такий сценарій - щоб дві найбільші світові держави знайшли розв'язання проблеми Росії та України.