У ЄС раптом заговорили про власну ядерну парасольку. Чи потрібна вона в той час, коли світоустрій радикально перебудовується, а право сильнішого замінює міжнародне право? На нещодавній Мюнхенській конференції з безпеки відбулося надзвичайно відкрите обговорення цього питання.
Євросоюз, і Німеччина зокрема, повинні навчитися розмовляти мовою силової політики, заявив німецький канцлер Фрідріх Мерц (Friedrich Merz). ЄС не повинен дозволяти принижувати себе. Трансатлантичний альянс хоча поки й існує, але чи можна на нього покладатися в майбутньому - невідомо. Криза довкола Гренландії показала, наскільки крихка згуртованість у лавах НАТО в кризовій ситуації.
Москва і Вашингтон чинять тиск на Україну, вимагаючи укладення нав'язаного їй миру, і ведуть переговори про великі економічні угоди, які включають в себе відновлення роботи газогону "Північний потік-2". Все це відбувається без урахування думки Брюсселя і всупереч його інтересам.
Політика стримування - це більше, ніж просто військова міць
Силова політика - чи включає вона в себе також і створення власної ядерної парасольки? У стратегічній грі відповідь на таке питання, ймовірно, була б позитивною. Але ми не граємо в таку гру, а живемо в реальному світі, який стрімко змінюється. І чим відвертіше говорять про ядерну парасольку, тим більше занепокоєння і тривоги це викликає. Поява такої зброї означає нові ризики. І справа не тільки в технологіях, але і в довірі, політиці та боротьбі за лідерство в Європі.
Перш ніж ми почнемо обговорювати все це, потрібно прояснити кілька вихідних положень. По-перше, сам термін "ядерна парасолька" вводить в оману. Такий захист лише частково здатний перехопити й запобігти атаці із застосуванням ядерної зброї. "Парасолька" потрібна для того, щоб погрожувати іншій стороні аналогічною відповіддю в разі нападу, її мета - утримати опонента від вчинення чогось жахливого.
По-друге, ядерна зброя - це насамперед політичний інструмент, її ніколи не слід застосовувати. Завдання полягає в тому, щоб продемонструвати силу і провести "червоні лінії", чітко давши зрозуміти противнику, що їх не можна перетинати. Це працює лише тоді, коли противник вірить, що політики в ЄС у разі атаки на нього здатні відреагувати негайно й одностайно.
По-третє, ядерна зброя повинна залишатися під контролем. Головне тут - не стільки військовий потенціал, хоча він, без сумніву, є вкрай важливим, скільки політична керованість. Політики повинні керувати цією зброєю, а не вона - диктувати їм політику. Всім - як союзникам, так і противникам - потрібно чітко й переконливо пояснити, чому ця зброя потрібна Брюсселю.
Читайте також: "Орешник" у Білорусі: реальна загроза чи пропаганда?
Усі перераховані пункти повинні бути чітко визначені або уточнені до початку подальших дискусій про європейську ядерну парасольку. І ЄС необхідно зробити щодо цього належну роботу. Почати подібні роздуми варто з тієї обставини, яка їх власне і викликає. Так, безсумнівно, мова йде про запобігання застосуванню Росією ядерної зброї в Європі. Але безпосередньою причиною дискусії, що розгорілася, є той факт, що Євросоюз більше не хоче покладатися в питаннях безпеки виключно на США.
Та водночас Брюссель не хоче викликати тривогу у Вашингтоні. Тому також вкрай важливо переконливо пояснити Сполученим Штатам, чому ядерна парасолька потрібна Євросоюзу саме зараз. ЄС не хоче давати американцям привід насправді відмовитися від ядерного захисту Європи - як і не хоче створювати паралельні до наявних структури. Так що вже зараз обговорювати все це - ніби ходити по лезу ножа.
Читайте також: Ядерна зброя США: випробування без великого вибуху?
Ядерна парасолька ЄС: грандіозні плани, великі перешкоди
Але розвиньмо цю ідею далі. Очевидно, що (у разі реалізації планів з ядерною парасолькою. - Ред.) Франції та Великобританії доведеться розширити свою ядерну парасольку на весь континент. Всі інші варіанти стануть явним порушенням Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). При цьому Парижу й Лондону доведеться значно розширити свої арсенали, щоб у разі необхідності стати повноцінною заміною Вашингтону. Мова йде не стільки про ядерні боєголовки, скільки про тактичну гнучкість.
Читайте також: Ядерна зброя Франції для усієї Європи: що пропонує Макрон
Питання про майбутній розподіл командних повноважень у цьому випадку також залишається відкритим. Президент Франції Еммануель Макрон наполягає на тому, що останнє слово в ухваленні рішень - контроль над "червоною кнопкою" - має залишатися за Парижем. За лаштунками вже зараз абсолютно відкрито обговорюється питання фінансування. Французи розраховують на те, що партнери покриють їм частину витрат в ході можливого поширення ядерної парасольки на весь ЄС. Хто і скільки заплатить - абсолютно незрозуміло.
Плани виглядають амбітно, але й перешкоди на їхньому шляху також великі: геостратегічний баланс, система командування, технічна інфраструктура, інтеграція в чинні договори, час і гроші. Сумніви морального характеру також залишаються повністю невирішеними. Адже в ЄС давно існував консенсус, що ядерна зброя - це табу. Євросоюз тільки починає дискусію з цього приводу, тоді як у іншому світі вже повним ходом виникають і утверджуються нові реалії.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.
Читайте також: Кінець ядерному табу в Японії? Неядерна політика Токіо під питанням