На перший погляд, все доволі просто і зрозуміло: повстанці-туареги позують для переможного фото у пісках пустелі у Малі, а поряд з прапором їхнього угруповання MLNA майорить жовто-блакитний прапор України. Головний меседж: українці допомогли заманити у засідку і знищити багато солдатів малійської армії та російських найманців "Вагнера". Представник головного управління розвідки українського міноборони також зробив заяву у цьому контексті - у відповідь на що правляча в Малі військова хунтарозірвала дипломатичні відносини з Україною.

Утім, при більш прискіпливому погляді історія набуває інших, складних рис. Українське зовнішньополітичне відомство назвало "прикрим" крок перехідного уряду у Бамако про розрив дипвідносин "без ретельного вивчення фактів та обставин інциденту на півночі Малі, а також не надавши жодних доказів щодо причетності України до зазначеної події". 

Читайте також: Розрив дипвідносин з боку Малі: як реагують в Києві та які можуть бути наслідки

Та й експерти також сумніваються у цій версії: "Я не вірю, що Україна відіграла якусь роль, - зазначає Ульф Лессінґ (Ulf Laessing), голова сахельського офісу  німецького Фонду Конрада Аденауера. "Україна досить добре знає північ Малі, адже там перебували багато пілотів гелікоптерів у складі Багатопрофільної інтегрованої місії ООН зі стабілізації у Малі (MINUSMA). Однак я не уявляю, що Україна може додатково запропонувати повстанцям-туарегам, які знають свій регіон найкраще за всіх", - пояснив Лессінґ у розмові з DW.

Утім, підтверджений усіма сторонами провал російських найманців, які від імені військової хунти мали б покращувати безпекову ситуацію у кризовому Малі, і незрозуміла роль України у цьому, актуалізує питання: якою мірою Росія та Україна ведуть проксі-війни на африканській землі?

Кому які наративи вигідні? 

Український аналітик з питань безпеки Ілля Куса також вважає, що його країна не причетна до подій на півночі Малі. Експерт аналітичного центру "Український інститут майбутнього" звертає увагу на те, що цій версії великої ваги надали російські ЗМІ.  "Вони підхопили її та заговорили про причетність України, адже це бажаний наратив для Росії. Вони можуть використовувати його, щоб переконати африканські країни, що Україна є злом, а не конструктивним партнером", - пояснює Куса. Він вважає, що Росія також може використати цей аргумент для розширення своєї військової присутності в африканському регіоні Сахель. 

Ірина Філатова, російська дослідниця-історик з Кейптаунського університету в Південній Африці та почесна професорка Університету Квазулу-Натал, не поспішає доходити однозначних висновків з огляду на наявну інформацію. Однак, на її думку, Україна цілком може бути зацікавлена в тому, щоб її визнали стороною-учасницею: "Вона хоче показати африканським країнам, що Росія не всемогутня і може також програти".

Утім, Ульф Лессінґ у Бамако переконаний, що шкода для іміджу країни має більшу вагу: "Україна не має жодної користі, об'єднуючись з повстанцями-туарегами, яких неодноразово пов'язували з викраденнями, контрабандою і зв'язками з джихадистами". Туареги також вкрай непопулярні у столиці Малі - у минулому через викрадення людей з півдня країни і передачу їх у рабство, а останнім часом - через те, що їхній наступ на Тімбукту в 2012 році спровокував кризу, яка триває донині.

Читайте також: Полювання на "вагнерівців": чим займається українська розвідка в Африці

Київ і Москва у війні в Судані: на чиєму боці? 

В Африці за три тисячі кілометрів на схід від Малі вирує ще один кривавий конфлікт, який часто сприймається як маріонеткова війна: у Судані з квітня 2023 року одне одному протистоять регулярна армія і воєнізоване формування "Сили швидкого реагування" (RSF). Київ залишається вірним лідеру урядової армії генералу Абдель Фаттаху аль-Бурхану, який раніше надавав логістичну та дипломатичну підтримку Україні в обороні від Росії. Росія ж, з іншого боку, спершу стала на бік RSF, під чиїм захистом найманці "Вагнера" та інші російські гравці експлуатували прибуткові золоті копальні.

Втім, Росія ніколи не підтримує послідовно одну сторону в конфлікті, а завжди ту, яка найкраще відповідає її інтересам, пояснює Філатова: "Росія також підтримує центральний уряд, адже він контролює узбережжя, а РФ має намір створити там військову базу".

Той факт, що бойові дії в Судані тривають майже 16 місяців з незменшеною силою, пов'язаний також з постачанням зброї з інших держав, як-от з Об'єднаних Арабських Еміратів та Єгипту. Київський аналітик Ілля Куса не вважає Судан головним пріоритетом для України, однак наголошує: "Наша країна, безумовно, має інтерес скрізь, де присутня Росія. За логікою: де Росія, там і нам може бути цікаво". 

Противники - також далеко від українського фронту

Можливо, ця логіка також лежить в основі інциденту, який можна було побачити на відео, опублікованому Kyiv Post у лютому: у короткому ролику показані троє чоловіків, які стоять на колінах на землі з зав'язаними очима і зі зв'язаними руками, їх ймовірно допитують українські спецпризначенці. Один з ув'язнених стверджує, що він є найманцем "Вагнера" і перебуває в Судані з наказом повалити уряд. Тобто: українці та росіяни як вороги, але не на фронті в країні, яка зазнала агресії, а в далекому Судані? 

"Присутність обох сторін настільки нерівноцінна, що складно говорити про проксі-війну, - аналізує Ірина Філатова. - Очевидно, однак, що український спецназ і українська військова розвідка воюють з Росією там, де це можливо. Звісно, для України також важливо боротися з росіянами в Африці - але без мети геополітичної гегемонії, до якої прагне Росія".

Утім, засновник і голова правління Південноафриканського інституту досліджень безпеки Джаккі Сіллє таки вбачає ознаки проксі-війни в Африці, однак між Росією і Заходом у цілому: "У мене таке враження, що вони зіткнулися одне з одним в Африці". Він був би дуже здивований, якби такі країни, як Великобританія, Франція і США, не були там активні з порадами, розвідданими і, можливо, навіть даними про цілі для військових дій. "Ми бачимо лише верхівку айсберга", - написав Cіллє DW.