Столиця німецької землі Північний Рейн - Вестфалія Дюссельдорф має давні традиції у сфері класичної музики. Перша згадка оркестру з 12 осіб у Дюссельдорфі датована 1585 роком - з нагоди весілля герцога Юліха-Клеве-Берга Йоганна Вільгельма (Johann Wilhelm von Kleve) та Якоби Баденської (Jakobe von Baden).

Видатні музиканти з усієї Європи - зокрема, композитори Ґеорґ Фрідріх Гендель (Georg Friedrich Händel) та Арканджело Кореллі - приїжджали сюди, до тодішньої столиці Берзького графства за часів відомого покровителя мистецтв - курфюрста Йоганна Вільгельма (Johann Wilhelm, 1658-1716). Тоді ж наприкінці XVII століття в Дюссельдорфі звели оперний театр, де в сезоні 1695-1696 років відбулося понад 20 прем'єр барокових спектаклів.

Шуман і Мендельсон у Дюссельдорфі

Вже понад півтора сторіччя тому, якщо точно - у 1864 році, тут з'явився один з перших у Німеччині постійно діючих міських симфонічних оркестрів - Düsseldorfer Symphoniker, приблизно через 10 років після виникнення найстарішого такого німецького колективу в Аахені. До його першого складу увійшли оркестранти Дюссельдорфського музичного товариства, заснованого місцевими жителями у 1818 році.

У 1850-1854 роках посаду міського музичного директора у Дюссельдорфі обіймав Роберт Шуман (Robert Schumann). Саме тут після переїзду з Дрездена та відвідування розташованого в сусідньому Кельні знаменитого готичного собору, тоді все ще недобудованого, була написана знаменита Рейнська симфонія. Симфонія № 3 Роберта Шумана, як вважається, відображає життєрадісний характер цього регіону, відомого, зокрема, своїм веселим і барвистим карнавалом.

Раніше посаду музичного директора тут обіймав Фелікс Мендельсон (Felix Mendelssohn). За дуже короткий термін у 1833-1835 роках цей композитор дуже вплинув на культурне життя міста.

Зараз ім'ям Фелікса Мендельсона названо головний зал в дюссельдорфській філармонії - Тонхалле (Tonhalle), що вміщає понад 1800 людей. Камерні концерти проводяться тут у малому залі на 175 місць. З цією ж метою, а також для доповідей, вступних лекцій та зустрічей з музикантами іноді використовують ротонду під головним залом.

"Планетарій музики" на березі Рейну

У 2026 році будівлі Тонхалле виповнилося вже 100 років, проте як майданчик для концертів академічної музики цю імпозантну споруду з червоної цегли почали використовувати лише в середині 1970-х років. Свої нинішні вигляд та акустику Зал імені Фелікса Мендельсона у Тонхалле набув близько 20 років тому після суттєвої реконструкції та модернізації.

"Планетарій музики" (Planetarium der Musik) - так звучить альтернативна назва цього культурно-концертного комплексу, у якій міститься вказівка ​​на початкову функцію будівлі. Тутешній купол 30-метрової висоти справді призначався для того, щоб проєктувати різні астрономічні зображення.

Про цей період в історії Тонхалле зараз нагадує сучасна світлова інсталяція - мерехтливе нічне небо над глядацькими рядами, скульптури античних богів перед будівлею - Марса та Юпітера, Венери та Сатурна. У колишньому планетарії тепер регулярно сяють справжні зірки та цілі сузір'я - солісти, диригенти, тріо, квартети, оркестри.

Виставка "ҐеЗоЛей" 1926 року

Рейнський зал (Rheinhalle), як спочатку називався Тонхалле, був зведений у Дюссельдорфі для Великої виставки охорони здоров'я, соціального забезпечення та фізичної культури - "ҐеЗоЛей" (GeSoLei - Gesundheitspflege, soziale Fürsorge und Leibesübungen), яку у 1926 році за шість місяців відвідали близько 7,5 мільйона людей. За цим показником вона виявилася наймасовішою в історії Веймарської республіки (1918-1933).

Після закінчення Першої світової війни та епідемії іспанського грипу ця виставка мала стати уособленням нової епохи, сповненої надій, очікувань та оптимізму в Рейнській області та у всій Німеччині. Основною ідеєю виставки було відродження нації через пропаганду здорового способу життя, спорту та передової медицини.

Крім різних доповідей та виступів провідних експертів, відвідувачів очікував свого роду великий парк розваг, культури та відпочинку, який займавв більше половини території. Тут можна було вперше в Німеччині покататися на першому у світі автодромі, поплавати в басейні зі штучними хвилями, полоскотати нерви на американській гірці.

Пам'ятки цегляного експресіонізму

Спеціально для виставки біля Старого міста вздовж Рейну в Дюссельдорфі збудували цілий комплекс будівель, які планувалося використовувати після завершення цього заходу, зокрема знаменитий архітектурний ансамбль Почесний двір - Еренхоф (Ehrenhof) та Рейнську терасу (Rheinterrasse). Ці архітектурні пам'ятки в стилі цегляного експресіонізму збереглися до наших днів, перетворившись на важливі пам'ятки Дюссельдорфа.

У будівлях Еренхофа зараз знаходяться художній Музей Кунстпаласт - Палац мистецтв (Museum Kunstpalast) та виставковий Форум Північного Рейну - Вестфалії (NRW-Forum Düsseldorf), у якому проходять експозиції сучасної фотографії та цифрового мистецтва. У Палаці мистецтв - Кунстпаласті - до речі, є свій власний концертний зал майже на 800 місць, названий ім'ям Роберта Шумана - Robert-Schumann-Saal.

Дюссельдорфська філармонія Тонхалле знаходиться біля Еренхофа - вона розташована по центральній осі цього монументального ансамблю. Автором проєкту був архітектор Вільгельм Крайс (Wilhelm Kreis) - один із найзначиміших німецьких архітекторів першої половини XX століття. Зокрема, за проєктом Вільгельма Крайса під назвою "Сутінки богів", який переміг на конкурсі Німецького студентського союзу, по всій Німеччині було збудовано майже пів сотні так званих Веж Бісмарка - на честь "залізного канцлера" Отто фон Бісмарка (Otto von Bismarck).

Планетарій у тодішньому Рейнському залі вміщував близько чотирьох тисяч глядачів - три тисячі сидячих та тисяча стоячих місць. За шість місяців на сеанси було продано понад 400 тисяч квитків.

Після завершення виставки, як і задумувалося, було проведене перепланування, щоб використовувати будівлю для проведення різноманітних заходів, проте не симфонічних концертів.

Історія трьох залів

У місті тоді існував чудовий музичний зал Тонхалле на три тисячі місць, зведений у 1880-1892 роках на вулиці Флінгер Штрассе - вже другий у Дюссельдорфі. Перший Тонхалле відкрили на цьому ж місці у 1818 році. Він був знесений, щоб поступитися місцем більш репрезентативному і місткому.

У 1942 році зал був повністю зруйнований під час одного з бомбардувань Дюссельдорфа. Про цю будівлю тут нині  нагадує лише назва вулиці - Тонхалленштрасе (Tonhallenstraße). Згодом тут збудували універсальний магазин.

Нинішній, тобто вже третій зал Тонхалле, вірніше - комплекс, відчинив двері для любителів класичної музики лише наприкінці 1970-х років, коли під ці цілі був пристосований колишній планетарій.

Однак після першої перебудови тут не вдалося вирішити значні проблеми з акустикою під великим куполом - оркестранти на сцені просто не чули один одного. Ці проблеми усунули під час другої модернізації, завершеної у 2006 році, завдякигамбургпл використанню сталевої сітки та інших спеціальних елементів.

Портретна галерея

У фоє на колонах розміщені великі чорно-білі портрети людей, які посідають особливе місце в історії цього залу та музичних традицій міста. Серед них - диригенти Даніель Баренбойм та Адам Фішер, композиторка Софія Губайдуліна, піаністи Альфред Брендель (Alfred Brendel) та Ігор Левіт, британський актор Пітер Устінов. Він брав участь у виставах "Карнавалу тварин" Каміля Сен-Санса - зачитував власні спеціально написані іронічні та дотепні тексти.

Щороку в цьому комплексі зараз проходить близько 300 концертів - класичних і не лише, - які відвідують понад 300 тисяч людей.

А якщо ви хочете відвідати незвичайний планетарій у Німеччині, зробити це можна в Гамбурзі, де під ці цілі наприкінці 1920-х років перебудували цегляну водонапірну вежу.