Після виборчого успіху ультраправої "Альтернативи для Німеччини" (АдН) у Саксонії-Ангальт федеральний канцлер Фрідріх Мерц заявив, що він "глибоко шокований": "Із вчорашнім днем змінилося дещо не лише в Саксонії-Ангальт, а й у всій Німеччині". Лише через два тижні ще двоє земельних виборів також спричинили потрясіння. Якщо "Альтернатива для Німеччини" (АдН) стала найсильнішою силою і в Мекленбурзі-Передній Померанії, то в Берліні перше місце посіла Ліва партія.

Занепокоєння через посилення ультраправих та ультралівих партій

Троє останніх земельних виборів чітко демонструють, що партії на крайніх флангах політичного спектра в Німеччині стають дедалі сильнішими. Хоча ситуацію того часу не можна безпосередньо порівнювати із сьогоднішньою, через історичний досвід праві та ліві партії викликають у багатьох людей побоювання. У минулому столітті Німеччина вже мала досвід із право- та лівоекстремістськими партіями: у 1930-х нацисти втягнули Німеччину у Другу світову війну, а після війни в розділеній Німеччині тодішньою НДР з 1949 до 1989 року керувала Соціалістична єдина партія Німеччини (СЄПН).

Повернення до політики крайнощів для декого є лякаючим. У межах дослідження "What Worries the World" ("Що непокоїть світ. - Ред.) інститут вивчення громадської думки Ipsos щомісяця відстежує суспільні настрої, зокрема й у Німеччині. Майже п'ята частина (18 відсотків) респондентів заявили, що їх турбує зростання екстремізму. Для дослідження було опитано у березні та квітні цього року понад 1000 осіб віком від 16 до 74 років. Загалом люди в Німеччині занепокоєні тим, у якому напрямку розвивається їхня країна. Згідно з дослідженням Ipsos, 82 відсотки вважають, що вона рухається у хибному напрямку.

Які настрої панують у країні?

Існують різні способи оцінити суспільні настрої в країні. Один із них полягає в тому, щоб запитувати людей про їхні тривоги та страхи, але важливі емоції населення можна виявляти й іншими методами. До них належать кількісні та якісні опитування, а також аналіз цифрової поведінки й контенту, яким люди діляться в соціальних мережах, пояснює Керстін Паль (Kerstin Pahl) із Інституту досліджень освіти імені Макса Планка в Берліні. Настрої в країні також можна вимірювати за допомогою аналізу політичних проявів громадської думки поза виборами, зокрема публічних протестів і демонстрацій.

Для дослідників, таких як Паль, також цікаво спостерігати, як політичні теми набувають символічного характеру і можуть означати значно більше, ніж припускає їхній безпосередній конкретний або практичний зміст. Так, за словами Паль, "занедбану інфраструктуру можна розглядати не лише як наслідок незадовільного утримання", а й "як ознаку того, що про людей забули".

Афективна поляризація: коли політичний опонент стає ворогом

На перший погляд екстремістські партії отримують більшу частку голосів виборців, але за цим стоять дві форми суспільної поляризації: афективна, або групова поляризація, та ідеологічна поляризація.

"Афективна поляризація означає посилення ненависті до політичного опонента. Більшість досліджень вивчали це явище у США у контексті ставлення одне до одного прихильників демократів і республіканців, - каже в розмові з DW керівниця кафедри соціальної психології Трірського університету Єва Вальтер (Eva Walther). - Коли це відбувається на рівні партій, це стає проблемою".

Політики різних партій часто змушені працювати разом і шукати компроміси. Для цього їм не обов'язково подобатися одне одному, однак вони мають ставитися одне до одного з повагою, зазначає Вальтер. "Коли ця повага руйнується, це стає проблемою для демократії", - додає вона.

Ідеологічна поляризація: які проблеми насправді є найважливішими?

У разі ідеологічної поляризації суспільство розділяється на різні групи, які по-різному оцінюють, які саме проблеми є справді найнагальнішими. Так, багато людей у Німеччині, які політично стоять правіше від центру, вважають найбільшою проблемою міграцію, тоді як багато тих, хто позиціонує себе лівіше від політичного центру, розглядають кліматичну кризу як найнагальнішу проблему.

Коли одночасно виникають різні кризові ситуації, як це відбувається у випадку міграції та кліматичної кризи, дослідники говорять про "полікризу". Полікризи посилюють ідеологічну поляризацію та ускладнюють суспільствам пошук спільного шляху вперед. "Зараз ми маємо накладання криз, пов'язаних із кліматичною кризою, а також енергетичними та економічними проблемами", - пояснює Вальтер.

На думку тих, хто вважає кліматичну кризу найнагальнішою проблемою, використання викопного палива потрібно припинити якомога швидше. Однак для тих, кого насамперед турбує цінова доступність енергії, виняткове використання саме відновлюваних джерел енергії означає непотрібне зростання цін.

Люди хочуть, щоб їх сприймали серйозно

Переконаність у тому, що політики мають необхідну компетентність і готові братися за великі виклики та діяти, відіграє важливу роль у тому, наскільки люди довіряють демократії. Саме тому з кількома кризами, що накладаються одна на одну, так важко впоратися: незалежно від того, яку проблему політики вирішуватимуть першою, вони розчарують частину населення.

"У полікризах політикам важко діяти. Тоді люди менше довіряють тому, що політики здатні розв'язати їхні проблеми", - каже Вальтер. Проте правоекстремістські партії "задовольняють людей надто спрощеними відповідями", додає вона. Це призводить до того, що люди починають вірити, ніби екстремістські політики можуть розв'язати їхні проблеми, що своєю чергою веде до ще сильнішої поляризації.

Водночас, на думку Вальтер, підказку щодо того, як демократичні політики можуть діяти в такій дилемі, можна знайти в повсякденній клінічній практиці. "Коли людина приходить до лікаря з болем, важливо, щоб лікар визнав цей біль", - пояснює вона. Навіть якщо лікар не може негайно розв'язати проблему, важливо показати, що він серйозно ставиться до пацієнта та його болю. Те саме стосується й політичних питань. "Політики мають зробити потреби людей головним пріоритетом у своїй щоденній роботі, - наголошує Вальтер. - Люди хочуть, щоб їх помічали. Дуже важливо, щоб політики говорили людям, що їх почули та зрозуміли".

Незалежно від того, чи це лікар, який не сприймає свого пацієнта серйозно, чи політики, які не сприймають серйозно виборців, і пацієнт, і електорат висловлюватимуть своє невдоволення. Саме це ми й могли спостерігати під час останніх земельних виборів.