Необов'язково чхати чи кашляти, аби розповсюджувати у повітрі краплини, здатні переносити коронавірус SARS-CoV-2, - достатньо звичайної розмови. Цей висновок було підтверджено у США у ході експерименту з лазером, проведеного групою науковців Національного інституту здоров'я. Одним з науковців у цій команді є український фізик Валентин Стадницький.

При цьому вчені виявили, що краплини зберігаються у повітрі до восьми хвилин. Результати дослідження привернули увагу світових ЗМІ, ставши ще одним аргументом у суперечці про важливість використання захисних масок під час епідемії COVID-19. В інтерв'ю DW Стадницький розказав про хід цього експерименту та його враження від роботи у США.

DW: Дослідження команди, в якій Ви працювали, може дати розгадку швидкого поширення коронавірусу. Як вдалося отримати ці результати?

Валентин Стадницький: Усе почалося з ідеї доктора Адріаана Бакса, який прагнув візуалізувати краплини слини, які людина видихає під час говоріння і які занадто малі, аби побачити їх неозброєним оком. Він та доктор Філіп Анфінруд - його колега по Лабораторії хімічної фізики (LCP) при Національному інституті діабету та хвороб травлення і нирок, де я також працюю дослідником, - розмірковували над використанням лазерів для візуалізації цих краплин. Того п'ятничного вечора доктор Анфінруд пофарбував внутрішні стінки картонної коробки, вирізав у ній отвори і наступного ранку почав налаштовувати оптику в своїй лазерній лабораторії. Він взяв мене у команду, тому що я маю значний досвід роботи з лазерами. І ще до закінчення ранку ми мали сконструйований і готовий до роботи апарат. Втрьох ми провели решту вихідних, записуючи відео та інтерпретуючи отриманий матеріал.

Чи підтверджуються Ваші висновки іншими дослідженнями американських чи світових установ?

На момент нашої роботи нам не було відомо про будь-які опубліковані дослідження, які використовують лазерні технології, аби візуально продемонструвати краплини слини, що потрапляють у повітря під час говоріння, хоча група вчених у Японії публікувала щось подібне стосовно чхання. Авжеж, дані щодо розповсюдження цих крапель публікувалися і раніше - наприклад, в одній роботі 2019 року, яка засвідчила, що говоріння призводить до виділення більшої кількості крапель, ніж дихання, а голосне говоріння збільшує масштаби поширення (цих крапель. - Ред.)

Читайте також: Доведено на хом'яках: маски знижують ризик зараження коронавірусом

Яку маску носите Ви особисто?

Наша доповідь продемонструвала, що просте говоріння, навіть без чхання та кашляння, сприяє поширенню тисяч потенційно небезпечних крапель у повітрі, а використання простих масок, навіть не N95, значним чином упереджує це розповсюдження. Я особисто слідую рекомендаціям Центрів з контролю та профілактики захворювань США щодо того, які маски носити.

А загалом Ви боїтеся заразитися коронавірусом?

Це природньо для людини - боятися невідомого. Але страх не вирішує проблеми, лише впливає на наші судження та здатність рухатися вперед. Але ми можемо вивчити цю проблему та зрозуміти пов'язані з нею ризики. Це мій обов'язок як вченого - наполегливо досліджувати щось невідоме. Я використовую свій досвід та знання, набуті за роки роботи, аби робити аналіз можливих ризиків та переваг. Ризик зараження вірусом є, але я розумію важливість використання засобів індивідуального захисту та силу соціального дистанціювання. Із цим знанням я можу зменшити ризик та зосередитися на вирішенні інших проблем - на кшталт тих, що викладені у дослідженні.

Перед переїздом до США у 2011 році ви вчилися у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Яким був Ваш шлях до наукової роботи в Америці?

Моя мати була хіміком і писала дисертацію у Київському національному університеті, а батько інженером. Але прагнення моїх батьків були перекреслені крахом Радянського Союзу - матері довелося закинути своє захоплення та стати бухгалтером, аби прогодувати родину. Вона завжди жартувала, що її дисертацією став я, та заохочувала мене та брата реалізовувати наші амбіції. Для неї наша освіта була пріоритетом. Я ж захоплювався математикою і природничими науками, тому залишив школу із поглибленим вивченням мов і продовжив навчання у київському Природничо-науковому ліцеї номер 145. Я отримав дипломи бакалавра та магістра фізики з відзнакою Київського національного університету. Але під час двох останніх років навчання в університеті я почав думати про свої наступні кар'єрні кроки і вирішив логічним для себе продовжити навчання на докторській програмі. Я розглядав варіанти таких програм у Великобританії, Німеччині, Бельгії та Сполучених Штатах. Це було непростою справою - довелося писати безліч чорновиків для справді переконливих мотиваційних листів та здавати екзамен з англійської, аби переконати університети, що я є достойним кандидатом. Важка робота принесла плоди, і я отримав декілька запрошень на інтерв'ю з Європи та декілька запрошень на докторські програми в США. Таким чином я опинився в Університеті Пердью в Індіані.

Чим робота у США відрізняється від роботи в Україні, та що б Ви змінили в українській науці?

Моя наукова робота в США навчила мене не думати шаблонами - у цьому допомогла команда вчених з різних країн та наукових дисциплін. Коли я був студентом в Україні я завжди думав, що маю самостійно вирішувати кожну проблему, аби мати змогу робити добрі дослідження. Але зараз я розумію, що видатні наукові досягнення часто потребують залучення експертів з різних галузей у команду, що працює спільно. Мої докторські дослідження та наукова робота у Національному інституті здоров'я була б неможливою без співробітництва та взаємодії з вченими з інших царин науки. В Україні ж даються взнаки роки недофінансування. Але ми можемо запропонувати світу дуже розумних, талановитих та працелюбних людей, які мають серйозну наукову базу. Тому мені здається, що співробітництво з міжнародними науковими спільнотами та університетами є найкращим шляхом для наукової спільноти в Україні. Це дасть українським вченим доступ до найновішого обладнання та ресурсів, аби перевірити свої чудові ідеї як представників міжнародних команд, що працюють над масштабними науковими загадками, передовими технологіями, що можуть поліпшити якість людського життя.