Протягом довгих 28 років Берлінський мур розділяв місто на дві частини - Східний і Західний Берлін. Минуло понад 30 років з часів мирної революції в НДР і часу падіння цього символу "холодної війни" і поділу Німеччини, що возз'єдналася в 1990-му. Там, де раніше стояв мур, зараз прокладений 160-кілометровий історичний маршрут - Стежка вздовж Берлінського муру (Berliner Mauerweg).

Починати поїздку на велосипеді або піший тур можна в будь-якому місці й не обов'язково проходити весь маршрут повністю або за один раз. Можна вибрати якусь ділянку або пройти цю історичну стежку поетапно. Стартувати можна в центрі німецької столиці, де на вулиці Бернауерштрассе розташований меморіал і документаційний центр "Берлінський мур".

Майже шестикілометровий відрізок позначений тут такою подвійною лінією з кругляків, на якій на різних відстанях одне від одного розміщені металеві таблички "Берлінський мур 1961-1989" ("Berliner Mauer 1961-1989"). Вище напису знаходився Східний Берлін, нижче - Західний. Це допомагає орієнтуватися на місці.

Якщо від меморіалу на Бернауерштрассе пройти стежкою у бік нинішнього урядового району Мітте, маршрут проведе уздовж річки Шпрее повз Рейхстаг до Паризької площі і Бранденбурзьких воріт. За часів Берлінського муру ворота перебували між двома частинами міста, ставши символом розділу Берліна, а після падіння - символом возз'єднання Німеччини.

Потрапити з однієї частини міста в іншу за часів існування Берлінського муру можна було через вісім контрольно-пропускних пунктів. Найвідоміший з них - Чекпойнт Чарлі (КПП "Чарлі") на вулиці Фрідріхштрассе. Зараз тут можна побачити реконструкцію 2000 року. Через велику популярність цього місця атмосфера навколо більше нагадує туристичний "Діснейленд".

З боку НДР уздовж Берлінського муру було зведено понад триста дозорних веж, на яких цілодобово чергували солдати, готові відкрити вогонь на ураження. Стояти залишили лише три вежі. Вони перебувають під охороною у статусі історичних пам'яток. Одна з них, зведена з бетону в 1966 році, розташована близько Потсдамської площі і відкрита для відвідування.

Найдовша ділянка Берлінського муру, що збереглася, розташована в районі Фрідріхсгайн - знаменита Істсайдська галерея (East Side Gallery). Після відкриття кордону ці плити були розмальовані художниками, ставши історичною пам'яткою і постійною галереєю просто неба. Найвідомішим графіті тут є робота Дмитра Врубеля "Братський поцілунок".

Велика частина стежки - 110 кілометрів - пролягає вздовж зовнішнього міського кордону, що проходив між Західним Берліном і Бранденбургом. Особливою пам'яткою тут є Гліникський міст через Гафель в районі Потсдама, на якому за часів холодної війни здійснювали обміни агентів і політв'язнів. Одна з таких акцій 1962 року лягла в основу голівудського фільму "Міст шпигунів".

Історичний маршрут пролягає не тільки міськими районами, але й через приміські ліси, вздовж річок, лугами і полями. Ділянки, де Берлінський мур пролягав за межею міста, часто ставали місцем ризикованих спроб жителів НДР втекти на Захід - наприклад, перепливши через Гафель. Життю в цих місцях за часів існування муру присвячений музей у колишній дозорній вежі в Генніґсдорфі.

Деякі ділянки на колишньому кордоні засадили сакурами. Дерева були подаровані жителями Японії, які таким чином хотіли висловити радість у зв'язку з возз'єднанням Німеччини. Навесні помилуватися цвітінням можна, наприклад, в районі Панков біля мосту на вулиці Борнгольмерштрассе, де розташовувався перший КПП, відкритий в ніч падіння Берлінського муру 9 листопада 1989 року.

Небесний диск з Небри, на якому зображені Сонце, Місяць і зорі, свого часу став сенсаційною археологічною знахідкою. Цей артефакт й досі вважається унікальним у світі. Бронзовий диск за допомогою металошукача знайшли у 1999 році шукачі скарбів у містечку Небра у землі Саксонія-Ангальт. Його вік спершу оцінили в 3600 років, утім, нині дослідники припускають, що знахідка може бути молодшою.

"Венера з Голефельсу" була знайдена у 2008 році у печері поблизу міста Шельклінген на південному заході ФРН. Цій знахідці - від 35 до 40 тисяч років, що робить її найдревнішим зображенням людини, що збереглося до наших днів. Вважається, що цю шестисантиметрову фігурку носили як амулет.

У художньому музеї Гропіус-Бау у Берліні у 2019 році було виставлено для показу три з чотирьох відомих світові золотих капелюхів з Бронзового віку (близько 1000 року до нашої ери). Він слугував релігійним артефактом для жерців культу Сонця, поширеного в Центральній Європі у той період. Вважається, що ці капелюхи, вироблені з тонкого золотого листа, покривали головний убір з тканини.

Археологи знайшли тисячі предметів - включаючи ці олійні лампи, датовані першим століттям нашої ери - у глині на місці колишнього римського порту у Кельні. Того часу новозасноване римське поселення було важливим торговельним центром, де можна було легко знайти крам з Північної Африки, Помпеїв та Аквітанії. У Кельні у 2007 році також знайшли 1900-річний римський човен.

"Кельтська принцеса Дунаю" - саме під таким іменем стала відома жінка, захоронення якої було знайдене наприкінці 2010 року поряд з містом Гербертінген на півдні ФРН. У могилі були бронзові та золоті прикраси, які, як встановили вчені, були привезені здалеку. Ця знахідка стала ще одним доказом того, що вже у шостому столітті до нашої ери торгівля була добре розвинена у Європі.

Особливе захоронення римських часів було знайдено біля містечка Гальтерн у землі Північний Рейн - Вестфалія. Окрім решток чоловіка, у ньому було знайдено смертне ложе, вирізане з кісток. Його було привезено до Німеччини з Італії, щоб гарантувати римську розкіш покійному навіть після смерті. 1900-річне смертне ложе було реконструйоване з тисяч фрагментів.

Ручна сокира - знаряддя праці, яке людина за історію свого існування використовувала найдовше. В Африці цей інструмент предки сучасної людини застосовували вже близько двох мільйонів років тому. Але вік сокир, які знаходили на території Євразії, був значно скромнішим - близько 600 тисяч років. Кам'яній сокирі на цій фотографії, знайденій у Німеччині, лише близько 35 тисяч років.

Ця бронзова статуетка вершника була знайдена серед інших скульптур в історичному центрі Берліна у 2010 році. Її автор - німецький скульптор та художник Фріц Врампе (Fritz Wrampe). Його творчість була зарахована нацистами до так званого дегенеративного мистецтва. Вважалося, що ця скульптура втрачена назавжди. Вона була пошкоджена під час бомбардувань Берліна у часи Другої світової війни.

Наприкінці 1990-х років вздовж річки Толлензе у федеральній землі Мекленбург-Передня Померанія були знайдені тисячі людських кісток та зброї. Виявилося, що це місце є найдавнішим полем битви в Європі, яке коли-небудь було знайдено археологами. Кілька артефактів, яким близько 3300 років, виставлені у музеї в Берліні.

Наприкінці 2012 року у німецькому місті Віттенберг була знайдена ціла лабораторія з пробірками, ретортами та дистиляційними ємностями. Але ці артефакти були розбиті на приблизно 10 тисяч уламків. Однак, вони були відреставровані і вважаються на сьогодні предметами найдавнішої відомої лабораторії в Європі - вік артефактів становить близько 500 років.

Неймовірна знахідка була виявлена поблизу Боденського озера на півдні Німеччини: прикраса епохи Неоліту, зроблена на глиняній основі. Вона демонструє, що люди вже у 4000 році до нашої ери прикрашали свої помешкання. Дослідники вважають, що на цьому оберегу, покликаному захищати житло, зображені предки людей або боги.

Римські католики, які здійснили паломництво, у Середні віки носили на собі спеціальні відзнаки, і дехто з них був похований з цими артефактами. Такий знак, датований 13-14 століттям і виготовлений зі свинцевого сплаву, був знайдений у Гамбурзі. На ньому зображений Ісус, що сидить верхи на віслюку.

У 2005 році турист випадково знайшов у Верхній Лужиці скарб зі сріблом. Більшість монет і срібних прикрас, знайдені тут, були зламані власником близько 1150 року. Ці фрагменти походили з Богемії та Моравії, а також з Болгарії, Скандинавії та навіть Багдада.

Суд над головними нацистськими злочинцями розпочався в Нюрнберзі 20 листопада 1945 року. Підсудних обвинувачували за чотирма пунктами: змова з метою вчинення злочинів проти миру, розв'язання загарбницької війни, злочини проти людяності і воєнні злочини. Судовий процес тривав майже рік. Заслухали 280 свідків. Протоколи і докази становили 40 томів.

У Нюрнберзі судили 24 осіб, які представляли еліту "третього рейху". Мартіна Бормана, секретаря Гітлера, який загинув чи сховався, судили заочно. А на лаві підсудних опинилися, серед інших, друга людина в нацистській Німеччині Герман Ґерінґ (ліворуч), заступник "фюрера" в НСДАП Рудольф Гесс (у центрі), міністр закордонних справ "третього рейху" Йоахім фон Ріббентроп (праворуч).

Нюрнберг не випадково обрали для процесу над нацистськими злочинцями. У цьому місті відбувалися партійні з'їзди НСДАП за часів "третього рейху". Тут Гітлер влаштовував грандіозні пропагандистські шоу, в яких брали участь тисячі людей. Символічне значення Нюрнберга дозволило західним союзникам умовити радянську сторону влаштувати процес на підконтрольній американцям території.

Нюрнберг лежав у руїнах, але Палац правосуддя дивом зберігся. Було пошкоджено частину даху, вибито шибки, але все це швидко відремонтували. У величезній будівлі можна було розмістити всіх співробітників Міжнародного трибуналу - близько тисячі осіб. Важливо було й те, що Палац правосуддя був з'єднаний з в'язницею, де утримували обвинувачених, підземним переходом. Будівлю дуже серйозно охороняли.

До складу Міжнародного трибуналу входило вісім суддів - по два від СРСР, США, Великобританії і Франції. СРСР у трибуналі представляли генерал-майор юстиції Іона Нікітченко (в центрі), який брав участь у декількох судових процесах над "ворогами народу" в другій половині 1930-х років, і його заступник, підполковник Олександр Волчков. Вони були єдиними, хто сидів у військовій формі.

Головним обвинувачем від США на Нюрнбезькому процесі над головними нацистськими злочинцями був Роберт Джексон - генеральний прокурор, пізніше - член Верховного суду Сполучених Штатів Америки. Після Нюрнберга він прославився тим, що в 1954 році зіграв провідну роль у судовому процесі, в результаті якого в США скасували расову сегрегацію в школах.

У Нюрнберзі судили не тільки націонал-соціалістичних лідерів - як Ґерінґ - але й інші структури "третього рейху": СС, СА, СД і гестапо, керівний склад НСДАП, Імперський кабінет міністрів, генеральний штаб і Верховне командування вермахту. СА, кабінет міністрів, генштаб і командування вермахту з формально-правових причин злочинними організаціями визнані не були.

12 підсудних були засуджені в Нюрнберзі до страти через повішення (Борман - заочно). Герман Ґерінґ покінчив життя самогубством за півтори години до страти, якою керував сержант американської армії Джон Вудз (на фото) з двома помічниками. Першим повісили Ріббентропа.

Процес над головними нацистськими злочинцями був першим із 13 Нюрнберзьких процесів. Пізніше відбувалися суди над нацистськими суддями, лікарями концтаборів, айнзацгрупами, промисловцями "третього рейху" (на фото ліворуч - Альфред Крупп) та іншими. Загалом на них судили 185 обвинувачених, з яких 24 були засуджені до смертної кари, ще 20 - до довічного ув'язнення.

Так виглядає сьогодні зала номер 600 у Палаці правосуддя в Нюрнберзі, де відбувся судовий процес над головними нацистськими злочинцями. Зараз у Палаці правосуддя відкрито меморіальний музей історії Нюрнберзького процесу, частиною якого є ця зала засідань.