Війна РФ не лише привернула увагу світу до України, але й підштовхнула до переосмислення культурної спадщини, яку раніше на Заході вважали суто російською. Виставка "Український модернізм 1920-1930" у Музеї Людвіґа в Кельні, яка відкрилася для відвідувачів у суботу, 3 червня, унаочнює цей процес: Олександр Богомазов, брати Бурлюки, Олександра Екстер, Казимир Малевич - ці та інші художники в очах німецьких мистецтвознавців потрохи трансформуються з представників "російського авангарду" у митців, чиє життя і творчість були тісно пов'язані з Україною.

"Російський авангард" як культурне привласнення

Kyjiw чи Kiew - ще кілька років тому дискусія щодо німецького написання назви української столиці велася хіба що у вузьких колах лінгвістів і тоді ще не надто численної української громади в Німеччині. Тепер це питання піднімають у кельнському Музеї Людвіґа. "Під Малевичем написано ще "Kiew", ми змінимо це на "Kyjiv". Він так само був українцем. Він мав важливий період роботи професором у Київській мистецькій школі. Свої тексти він публікував, зокрема, в українських журналах. Усе це замовчували, тому він завжди вважався представником російського авангарду", - говорить у розмові з DW Юлія Бердіярова, яка залишила Україну в червні 2022 року і зараз працює кураторкою в Музеї Людвіґа у Кельні - одному з найвизначніших у Європі музеїв мистецтва XX-XXI століть.

Читайте також: У Дрездені відкрилася виставка сучасного українського мистецтва

Мистецтвознавиця, яка працювала в Одеському національному художньому музеї та Мистецькому Арсеналі в Києві, - одна з тих, хто надає дискусії щодо "російського авангарду" у фахових колах Німеччини новий - український - імпульс. "Ми намагаємося зрозуміти, як термін "російський авангард" став частиною системи культурного привласнення на території колишньої імперії та чому він отримав стільки влади. Як ця тема могла так довго перебувати поза увагою? Чому взагалі так довго поза увагою залишався імперіалістичний бекґраунд Радянського Союзу? Це все процеси, які триватимуть ще дуже довго", - пояснює 29-річна кураторка.

Український модернізм від Мадрида до Лондона

Виставка в Кельні - одна з перших таких у всій Європі. До квітня її презентували в Мадриді, а після Кельна покажуть у Брюсселі, Відні та Лондоні. Багато робіт на виставці було евакуйовано з українських музеїв під час війни, за кордоном їх демонструють уперше. Крім того, Музей Людвіґа вперше виставить деякі роботи українських модерністів із власних фондів. На виставці представлено роботи Олександра Богомазова, Казимира Малевича, Анатоля Петрицького, Олександра Архипенка, Володимира та Давида Бурлюків, Олександри Екстер, Василя Єрмилова, Михайла Бойчука і бойчукістів, яким присвячено окрему частину виставки, єврейської Культур-Ліги. У центрі уваги - міста Київ та Харків.

Імена й роботи цих митців донедавна були мало кому відомі навіть в Україні - художників репресувала радянська влада, а їхні роботи зберігалися у спецфонді, який дивом вдалося зберегти. Кілька років тому в Києві та Одесі відбулися виставки "Спецфонд. 1937-1939", на яких українці вперше змогли побачити багато робіт, що тепер доступні міжнародній публіці. "Це цікаво, але водночас надзвичайно сумно, що ми бачимо цю виставку в екзилі і лише тому, що нападницька війна, по суті, поставила Україну в центр нашої уваги. І нарешті ми повертаємося до цієї країни та її культури. І навіть ми у Музеї Людвіґа, де багато робіт "російського авангарду", не знали, як багато митців працювали в Києві, мали там свої ательє і так збагатили ці міста", - розповідає заступниця директора музею Ріта Керстінґ (Rita Kersting).

Читайте також: Іконі абстрактного мистецтва - 100 років: "Чорний квадрат" Казимира Малевича

Зміна погляду на українське мистецтво

Куратор виставки українського модернізму в Музеї Людвіґа Костянтин Акінша сам родом із Києва та ще до повномасштабної російської війни активно просував ідею проведення виставок, присвячених українському модернізму, у різних країнах Заходу. У розмові з DW він розповідає, що "пройшов усі кола пекла", ведучи перемовини з музеями, деякі з яких йому відмовляли через погрози припинити співпрацю з боку музеїв Москви. "Я дуже вдячний пану Путіну за те, що він став моїм піар-агентом, - говорить Акінша з огляду на інтерес до України на Заході через війну. - Дуже дорогою ціною, але все змінилося. Зараз у людей на Заході відкрилися очі".

Виставка в Музеї Людвіґа - яскрава ілюстрація зміни парадигми, яка, за словами Акінши, вже відбулася: "Принаймні що стосується модернізму". На запитання, чи стане "російський авангард", великим зібранням якого, зокрема, був відомий Музей Людвіґа, тепер українським, заступниця директора музею Ріта Керстінґ відповідає: "Це позначення хибне від самого початку, адже він, звісно, радянський. Крім того, ми тоді замовчуємо період української незалежності (у 1917-1920 роках. - Ред.) Узагалі ми не хочемо приписувати національність. Я думаю, що це не в інтересах митців. Та все одно важливо дивитися на Україну. І тому ми робимо цю виставку. Бо це абсолютно недостатньо висвітлено. Бо ми не знаємо, що відбувалося в Харкові та Києві, адже ми постійно дивилися на Москву".

Читайте також: "Київська Мадонна" тепер в одному з головних музеїв Берліна

Дар'я Кольцова - сучасний голос українського мистецтва

Нині ситуація змінилася - Музей Людвіґа не лише присвятив виставку митцям українського модернізму, але й запросив долучитися до неї сучасну мисткиню з України Дар'ю Кольцову. У її інсталяції зі скла та світла, виготовленій для виставки в Кельні, відлунюють елементи картин модерністів. "Я завжди відчувала, що цей шмат культурної дипломатії - його роблять художники, куратори, письменники, які виїжджають за кордон, але дуже важлива підтримка місцевих інституцій. І чим впливовіша інституція, тим краще для України. Музей Людвіґа - дуже впливова інституція", - зазначає вона й наголошує, що долучитися до виставки в Кельні для неї було великою честю.

Разом з іншими українськими мистецтвознавцями кураторка Юлія Бердіярова створює реєстр українських митців, чиї роботи зберігаються в музейних колекціях по всьому світу. Його мета - продемонструвати розмаїття українського культурного ландшафту та показати, як російська пропаганда довго позбавляла Україну місця у світовій історії мистецтва.