У Німеччині немає аналога американської Служби імміграції та митного контролю (ICE) - агентства, що входить до складу міністерства внутрішньої безпеки США і займається, зокрема, депортацією нелегальних мігрантів. Втім, ситуація могла б змінитися, якби баварське земельне відділення ультраправої партії "Альтернатива для Німеччини" (АдН) домоглося свого.

З його внутрішнім документом, автори якого, вочевидь, були натхненні діями ICE за президентства Дональда Трампа, цього тижня ознайомилася газета taz. У документі, зокрема, пропонується створити в структурі баварської поліції новий підрозділ під назвою "Група з питань притулку, розшуку та депортації (AFA)".

Наскільки ефективною вона буде - велике питання. За останні 10 років німецька влада здійснила низку реформ, спрямованих на спрощення процедури депортації мігрантів, у яких, використовуючи термінологію чиновників, "погані перспективи залишитися" у ФРН. Нині ці зусилля активізувалися, оскільки і канцлер Фрідріх Мерц (Friedrich Merz), і його попередник Олаф Шольц (Olaf Scholz) намагалися усунути юридичні перешкоди для висилки.

Ефект помітний у відповідній статистиці: за даними німецького МВС, з січня по листопад 2025 року з Німеччини депортували 21 311 осіб, що на 16 відсотків більше, ніж за той самий період попереднього року. З 2023 по 2024 рік також спостерігалося зростання цього показника на 22 відсотки. Крім того, понад 30 000 мігрантів у 2025 році добровільно залишили країну після отримання повідомлення, згідно з яким вони мали виїхати до визначеної дати.

Кого можуть депортувати з Німеччини?

Як правило, будь‑який мігрант без дозволу на проживання або будь‑який шукач притулку, чию заяву остаточно відхилено, зобов’язаний після цього залишити ФРН у встановлений строк (місяць для шукачів притулку). В іншому разі його депортують.

Однак існують винятки: деяким особам надається "тимчасове відтермінування висилки" (Duldung), якщо для їхньої депортації існують перешкоди. Серед таких перешкод: невизначеність щодо особи того, кого висилають; родинні зв'язки з іншою особою, що має такий самий статус; гуманітарні або медичні причини; наявність у мігранта роботи в Німеччині. Наразі близько 180 000 людей проживають у ФРН зі статусом Duldung.

Рішення про депортацію ухвалюють місцеві міграційні органи, які перевіряють наявність будь‑яких юридичних перешкод для висилки. Якщо таких не виявлено, призначається дата депортації, про яку саму особу не повідомляють. Якщо людина раніше намагалася уникнути вислання або якщо влада вважає, що вона може спробувати сховатися, її можуть взяти під варту до дати депортації.

Читайте також: Чи депортуватимуть сирійців з Німеччини? Про що сперечаються німецькі політики

"Висилки за своєю природою - це дуже забюрократизований і трудомісткий процес", - констатує Свенья Шураде (Svenja Schurade), дослідниця з Геттінгенського університету, яка бере участь у загальноєвропейському проєкті, спрямованому на вивчення наслідків депортації та політики повернення мігрантів на батьківщину.

"Частково це пов'язано з тим, що депортації подекуди обговорюються на рівні міжнародної дипломатії: на яких умовах країни приймуть назад своїх громадян? Для цього потрібні певні докази та дипломатичні відносини. А потім починається доволі громіздкий організаційний процес", - продовжує Шураде в інтерв'ю DW.

Як у Німеччині здійснюються депортації мігрантів?

Хоча рішення про депортацію ухвалюють місцеві міграційні органи, здійснюють її співробітники федеральної поліції. У деяких випадках для масових висилок орендують цілі літаки до конкретних країн, і поліція намагається організувати все так, щоб рейс був заповнений.

У 2024 році близько 7300 із 20 100 депортованих із Німеччини були відправлені додому чартерними рейсами. Це дорога процедура для держави: сам фрахт може обійтися в десятки тисяч євро, а на борту літака повинні бути кілька співробітників федеральної поліції, які супроводжують депортованих.

У багатьох випадках потенційних депортованих спочатку викликають до міграційних органів, де співробітник федеральної поліції повідомляє їм про майбутнє вислання. Потім їх супроводжують додому, щоб вони могли забрати свої речі, після чого відвозять прямо до аеропорту. Однак інколи поліція з'являється у помешканнях депортованих рано-вранці та затримує людей. Німецькі поліцейські, на відміну від співробітників американської ICE, носять форму і не використовують маски. Вони також повинні мати при собі службові посвідчення і на вимогу називати свої імена.

Читайте також: Як Мерц здійняв хвилю обурення через слова про мігрантів, міста і доньок

Є чимало історій, які свідчать про те, з яким стресом може бути пов'язана депортація. Один із колишніх керівників гуртожитку для біженців на умовах анонімності розповів DW про випадок, коли поліція прийшла о п'ятій ранку і відвезла чоловіка з інвалідністю прямо до аеропорту, залишивши його дружину - також з інвалідністю - без основного опікуна.

Офіційно депортованим дозволено здійснювати телефонні дзвінки перед висилкою, і в деяких випадках адвокати встигали втрутитися в останню хвилину, щоб її зупинити. Але також є повідомлення про випадки, коли у депортованих відбирали телефони.

Як німецька влада пришвидшує процедуру депортацій?

За останні 10 років уряд Німеччини ухвалив низку заходів для прискорення процедури висилки. Так, у 2015 році було розширено перелік підстав для затримання людини перед депортацією. Наступного року медичні підстави для звільнення від висилки були суттєво обмежені. Тепер виняток робиться лише для осіб із хронічними або загрозливими для життя захворюваннями.

У 2019 році до законодавства внесли зміни, які дозволяють превентивно брати під варту осіб, яких вважають схильними до втечі. При цьому розширили перелік умов, що підвищують ризик втечі. Крім того, передача інформації про заплановані депортації стала кримінальним злочином.

У 2022 році закон доповнили таким чином, що шукачів притулку, визнаних небезпечними, тепер можна превентивно ув'язнювати на термін до шести місяців. А у 2024‑му поліції надали право обшукувати інші кімнати в житловому приміщенні в пошуках осіб, яких мають депортувати.

Усе це, вважає Свенья Шураде з Геттінгенського університету, не завжди пришвидшує процес висилки. "Наше дослідження показує, що ухвалені заходи не зробили процес депортації ефективнішим. Те, до чого вони призвели, - це посилення соціальної ізоляції та загнання людей у ще більш уразливе становище", - підсумувала Шураде.