За перше півріччя 2024 року правоохоронці по всій Україні відкрили майже 29,8 тисячі нових кримінальних справ щодо втечі військовослужбовців: 18,6 тисячі за статтею про самовільне залишення військової частини і 11,2 тисячі за більш суворою - "Дезертирство", свідчить статистика Офісу генерального прокурора. Ця кількість вже перевищила показники за весь 2023 рік - тоді розпочали 24,1 тисячі нових розслідувань - і понад утричі більша за показник 2022 року (9,4 тисячі справ).

Загалом же, з початку 2022 року прокуратура нарахувала 63,2 тисячі таких кримінальних проваджень. Якщо порівняти їх кількість з оголошеною президентом Володимиром Зеленським чисельністю ЗСУ у 880 тисяч людей, можна зробити висновок: за час повномасштабної війни з війська втік чи не кожен 14-й військовослужбовець.

Проблеми обліку

Однак і ці дані далекі від фактичних масштабів проблеми, запевняють DW опитані офіцери - кадровики та юристи, знайомі з ситуацією щодо втечі військовослужбовців із власних частин. Одні стверджують, що кількість реальних випадків перевищує кількість кримінальних справ утричі, інші - навіть учетверо. "В квітні 2022 року боєць змився в СЗЧ (самовільне залишення частини. - Ред.) і до сьогоднішнього дня єрдр-ки (номер провадження в Єдиному реєстрі досудових розслідувань, формальна ознака порушення кримінальної справи. - Ред.) немає на нього. І таких без справи у мене в списку тільки по одній області було п'ять з дев'яти", - рахує кадровик 28-ї механізованої бригади ЗСУ з Одещини Віктор Лях.

Причина такої невідповідності - марудна процедура реєстрації злочинів у військовій сфері, які останні п'ять років розслідує цивільне Держбюро розслідувань, пояснює керуючий партнер столичного адвокатського об'єднання "Аліас" Олександр Горовий. Від початку повномасштабного вторгнення і до свого звільнення за віком у 2023 році він керував юридичною службою у 115-й механізованій бригаді та мав багатий досвід співпраці з ДБР. "Їхні офіси віддалені від лінії фронту на сотні кілометрів, а слідчі та оперативники навіть не мають права заходити до місць дислокації військових частин. На початку вторгнення вони взагалі нічого не реєстрували, перекидаючи заяви командирів між територіальними управліннями", - розповідає правник.

Згодом збір усієї первинної інформації про подібні злочини поклали на юристів військових частин - нині ті мають 30 днів на те, провести службове розслідування і переслати результати матеріали ДБР. Лише в такому разі правоохоронці зареєструють кримінальну справу. "Але це не точно. Треба все тримати на контролі: нагадувати слідчому, сваритись, скаржитись в главк", - ділиться досвідом Сергій Горбатюк, ексначальник управління спецрозслідувань "справ Майдану", а нині юрист 23-го окремого стрілецького батальйону.

Читайте також: Мобілізація в Україні: ухиляння без покарання

Чому тікають військові

Про втечу підлеглих командири також зобов'язані повідомляти Військову службу правопорядку (ВСП) - спеціальне правоохоронне формування в складі ЗСУ. Розголошувати кількість таких повідомлень і коментувати статистику прокуратури на запит DW там не схотіли, пославшись на секретність даних.

Однак причин для "скоєння військовослужбовцями СЗЧ" вистачає, визнають у службі. У письмовій відповіді DW її нещодавно призначений начальник, полковник Віталій Левченко, поруч із суто суб'єктивними факторами, як-то "бажання тимчасово ухилитися від виконання обов'язків для відпочинку" чи "низький морально-психологічний стан військовослужбовців, призваних за мобілізацією", вказує на загальновійськові проблеми. Передусім це "емоційне перевантаження та виснаження… пов'язане із довготривалим перебуванням у районі ведення бойових дій без ротації" та "недостатній рівень сприяння з боку командування у вирішенні сімейних та соціально-побутових проблем", зазначає військовий.

Цивільні юристи, що спеціалізуються на правовій допомозі військовим, додають: чимало кримінальних справ про залишення місця служби порушують за суто формальними підставами: затримка у відрядженні, помилка у виписці зі шпиталю чи навіть втрата зв'язку з бійцем "на нулі". "Як правило, ніхто з командирів не чекає пояснень від порушника, не з'ясовує обставини та не прагне вирішити питання повернення власними силами", - стверджувала адвокатка Марина Ліліченко у минулорічній доповіді правозахисного центру "Принцип". Трапляється навіть, що недобросовісні командири карають або шантажують "оголошенням в СЗЧ" тих військовослужбовців, з якими конфліктують чи просто ставляться упереджено, зазначалось у дослідженні.

Читайте також: "Армія тримається на дисципліні". Як карають військових в Україні

Злочини без покарання?

Такі погрози аж ніяк не назвати невинними - від моменту проголошення воєнного стану навіть кількагодинне запізнення в частину з відпустки без поважних причин можна кваліфікувати як тяжкий кримінальний злочин з покаранням у 5-10 років. І до нині закони лише суворішали. 

Вже в перше воєнне літо Рада позбавила підозрюваних у справах про порушення порядку несення служби права чекати на суд під домашнім арештом чи заставою - тільки за ґратами. Автор ініціативи - Сергій Власенко з "Батьківщини", колись завзятий адвокат експрем'єрки Юлії Тимошенко, аргументував таке обмеження свобод безапеляційно: "Військовий злочин, вчинений військовослужбовцем під час… воєнного стану, свідчить про максимальний ступінь суспільно-небезпечного діяння".

Попри це реальна практика покарання різнилась від частини до частини та від суду до суду, зазначали у тематичній доповіді на початку 2023 року аналітики київського "Центру оборонних стратегій". Так, на Чернігівщині мобілізованому солдату п'ятиденну "самоволку" оформили як адміністративний проступок, оштрафувавши на 2400 гривень. Тоді як інший солдат з Полтавщини лише за день відсутності заплатив штраф у 30 тисяч гривень і на додачу отримав кримінальну судимість, наводяться приклади в доповіді.

Вйськовослужбовців-утікачів засуджували і до ув'язнення. Однак найчастіше судді пом'якшували покарання чи взагалі звільняли від нього через щире каяття, складні сімейні обставини, проблеми зі здоров'ям - в Єдиному держреєстрі судових рішень можна знайти близько 700 подібних вердиктів за СЗЧ у 2022 році. Траплялось, що таке умовне позбавлення волі навіть ставало підставою для звільнення засудженого з лав ЗСУ - однак перетворитись на демобілізаційну відмичку "самоволка" не встигла.

Читайте також:"Я прийшов у військо вільною людиною, а став кріпаком". Як військові звільняються зі служби

Швидкі рішення для дисципліни

Терпець військового керівництва урвався дуже швидко: на початку грудня 2023 року тодішні головнокомандувач Валерій Залужний та міністр оборони Олексій Резніков у спільному листі просили Раду терміново заборонити суддям карати за військові злочини м'якіше, ніж передбачає Кримінальний кодекс. Вже за чотири робочі дні депутати схвалили ініціативу майже без заперечень.

Однак поза стінами парламенту вона викликала бурхливу дискусію. Армійці та юристи обізвали новий закон "кувалдою для ЗСУ". 34 тисячі громадян просили президента накласти вето.

Безкарна втеча з фронту одних військовослужбовців збільшує втрати серед тих, хто лишився, відповідав невдоволеним Валерій Залужний. "Армія тримається на дисципліні… В умовах війні потрібні швидкі та дієві рішення, - переконував він у відеозверненні. 

Читайте також: З генералів у дипломати: що означає призначення Залужного послом у Великобританії

Наміри - річ тонка

Володимир Зеленський зрештою прислухався до генералів і підписав документ. Тож з лютого 2023 року за відсутність у частині понад три доби без поважних причин військовим світить мінімум п'ять років за ґратами. У дезертирстві солдата можуть звинуватити і на наступний день після зникнення, якщо очевидним є намір втікача назавжди покинути службу.

Так у січні 2024 року розтлумачив різницю між двома злочинами Верховний суд, розглядаючи справу нацгвардійця Сергія К. Мобілізований у березні 2022 року, він охороняв стратегічні об'єкти у Запорізькій області, допоки 27 серпня командир не застукав його напідпитку. Чекати на покарання солдат не став, перевдягнувся в цивільне і подався на Закарпаття до дружини. За три тижні місцеві прикордонники затримали його у лісі над Тисою та передали назад у частину.

Запорізький суд на початку цього року засудив на шість років мобілізованого чоловіка, який охороняв стратегічні об'єкти у Запорізькій області та втік до рідного Закарпаття. За три тижні місцеві прикордонники затримали його у лісі над Тисою. Оскаржуючи вирок, чоловік просив кваліфікувати свій вчинок як самовільне залишення частини - мовляв, повернутись на службу хотів, але не мав грошей на квиток, тому й збирав у лісі шипшину на продаж. Втім, суд не повірив утікачу, адже той навіть не намагався зв'язатись зі своїм командиром, не звертався по допомогу до ТЦК чи інших частин Нацгвардії на Закарпатті.

Читайте також: "Їхні бабці могли бути угорками". Як РФ передала Угорщині українських полонених родом із Закарпаття

Немає активного розшуку дезертирів

Утім, загалом активно військовослужбовців-втікачів по всій країні не ловить ані Держбюро розслідувань, ані Військова служба правопорядку. Здавалося б для останньої розшук дезертирів - чи не головне статутне завдання. Для цього ВСП має широку мережу регіональних підрозділів і чималий штат - півтора відсотка від чисельності ЗСУ, що мало б становити нині близько 13 тисяч людей. Служба щодня отримує від командирів списки зниклих і навіть час від часу навідується за їхніми адресами. Одна  навіть заставши втікача вдома, патруль здебільшого лише складає протокол. Причина - ВСП просто не має права затримувати військовослужбовців без відповідної ухвали суду - хіба що ті буянять напідпитку чи погрожують зброєю, пояснюють DW військові юристи.

ДБР натомість не має власного карного розшуку. Втім, саме його слідчі повинні клопотати перед судом про затримання підозрюваного у дезертирстві чи СЗЧ. Бюро не оприлюднює оголошення про розшук військовослужбовців, та юристи військових частин запевняють, що трапляється таке вкрай рідко. Це підтверджує і статистика прокуратури: за два с половиною роки слідчі оголосили лише 628 підозр у дезертирстві, це менше трьох відсотків від усіх справ за цією статтею.

Читайте також: Від тюрми та від війни: як мобілізують українських в'язнів

Ще одна нова поліція

Відсутність співпраці між Держбюро розслідувань та Військовою службою правопорядку унеможливила розшук втікачів з армії, визнавав в розмові з DW голова парламентського комітету з правоохоронної діяльності Сергій Іонушас з фракції "Слуга народу" наприкінці травня. Тоді ж комітет запропонував терміново реформувати ВСП у військову поліцію.

Згідно з законопроєктом, переробленим з іще довоєнної ініціативи про систему військової юстиції, чисельність формування має лишитись на нинішньому рівні. А от повноваження - значно розширитися: військовим поліцейським хочуть дозволити затримувати інших армійців, перевіряти транспорт, проводити дізнання та інші оперативно-розшукові дії. За задумом, новий правоохоронний орган не матиме лише власного слідства - воно залишається за ДБР, яке, однак, зможе давати доручення на розшук, допити чи обшуки у військових частинах.

19 червня Рада схвалила ініціативу у першому читанні комітет приймає поправки до другого. Їх, судячи з дискусії у сесійній залі, буде чимало. Так, науково-експертне управління Ради попереджало: військова поліція постійно стикатиметься з конфліктом інтересів між дорученнями ДБР і наказами Генштабу, якому безпосередньо підпорядковуватиметься. Опозиціонери застерігають від створення "репресивного органу, що буде кошмарити захисників" та сумніваються у ефективності реформи, допоки розслідуванням військових злочинів продовжують займатись цивільні співробітники ДБР.

Читайте також: Диверсії на військових складах: Україна встановила причетних

Розкриття злочинів - не головне

За останні два з половиною роки ДБР змогло довести до обвинувальних вироків лише сім відсотків усіх справ про втечу військових. Утім, дорікати бюро низькими показниками розкриття було б несправедливо. Його керівники попереджали: організаційна та територіальна структура не дозволяє ефективно протидіяти армійським злочинам, відколи у 2020 році отримали їх у спадок від військової прокуратури.

Повномасштабна війна довела ситуацію до абсурду: з 37 тисяч нових розслідувань ДБР у першому півріччі 2024 року 80 відсотків - справи про дезертирство і самовільне залишення частини. Штат бюро, яке повинно також боротися зі злочинністю високопосадовців, суддів та силовиків, лишився незмінний - 1600 посад по всій країні. З них лише пів тисячі слідчих, при чому військові справи дістаються не всім - наприклад, в Хмельницькому теруправлінні їх ведуть лише шестеро співробітників, зазначалось у доповіді "Центру оборонних стратегій".

"Навантаження, звісно, величезне, але ж і справи доволі прості та однотипні. До того ж слідчі ДБР навіть не намагаються якось змінити ситуацію: вибивати собі більше ресурсів чи пропонувати якісь реформи", - скаржиться Сергій Горбатюк. Дійсно, в своїх публічних звітах за останні два роки бюро навіть не згадує про розслідування масових правопорушень у ЗСУ. І, схоже, вже не сподівається довести їх усі до кінця. "Наше завдання - сприяти поверненню бійців на бойові позиції, а не покращувати статистику відкритих кримінальних проваджень", - заявив директор ДБР Олексій Сухачов агентству "Інтерфакс-Україна" наприкінці травня.

Читайте також:Що не так із бронюванням від військової служби в Україні 

Назад у стрій

Політика суворої дисципліни, на якій так наполягало командування ЗСУ у першій рік повномасштабної війни, вочевидь, провалилась, втеча з армії стала масовою і безкарною - у цьому сходяться практично всі співрозмовники DW, опитані для цієї статті. Дефіцит особового складу спонукає нове керівництво Генштабу діяти не тільки батогом, але й пряником.

З квітня в ЗСУ впроваджують нову Систему роботи щодо запобігання кримінальним правопорушенням, розповідає начальник ВСП Віталій Левченко. В переліку заходів на першому місці не розшуки і притягнення до відповідальності, а "налагодження комунікацій" в частинах, "толерантне ставлення до підлеглих" та "індивідуальний підхід до кожного військовослужбовця".

Тепер командири підрозділів, які раніше прагнули чимшвидше звільнити втікачів з посад, обдзвонюють кожного, розпитуючи про проблеми та причини, що заважають повернутись на службу. Кадровик Віктор Лях у травні об'їхав п'ять областей - кілька десятків бійців своєї 28-ї ОМБр він знайшов за домашніми адресами. "Наказ був: переконати усіх повернутись. А як мені, старому, вмовляти того молодого хлопця, коли за ним жінка стоїть та ще й з дитиною на руках? Обіцяю, що відпустки повернуть, що кримінальну справу закриють. Ну, каже, як закриють, тоді, може, повернусь", - розповідає він.

Жорсткі санкції, що не зупинили військових від втечі, нині відлякують їх від повернення, підтверджують співрозмовники DW з різних частин. "Останні пару місяців діє негласна домовленість з ДБР: якщо командир повідомляє, що боєць повернувся сам, то справу далі не розслідують" , - підтверджує Сергій Горбатюк.

Група депутатів з правоохоронного та оборонного комітетів Ради пропонує закріпити таку практику офіційно. Зареєстрований ними у червні законопроєкт дозволить суду звільняти від кримінальної відповідальності військового, який вчинив СЗЧ чи дезертирство уперше, якщо той до завершення слідства заявить в ДБР чи прокуратуру про намір повернутись в частину, а командир погодиться взяти його назад. 

Сергій Іонушас, який півтора року тому закликав безжально карати порушників дисципліни, тепер запевняє: чимало командирів готові пробачити бійців. Утім, він не береться прогнозувати, скільки втікачів знову стануть у стрій. У міністерстві оборони ініціативу підтримали без заперечень.

Однак науково-експертне управління Ради розкритикувало авторів за непослідовну політику протидії військовим злочинам. Її наслідком стане ще нижче падіння мотивації військовослужбовців захищати країну, застерігає управління у зауваженнях до законопроєкту.