"Диджеи перемен" - тепер саме так у Білорусі російською називають звукорежисерів Палацу дітей та молоді в Мінську Кирила Галанова і Владислава Соколовського, які 6 серпня на офіційному міському святі увімкнули пісню Віктора Цоя "Перемен". У той день був заявлений великий мітинг на підтримку Світлани Тихановської, але всі дозволені майданчики у столиці Білорусі виявилися зайнятими міськими заходами - і Київський сквер, де і стався інцидент, не був винятком.

За пісню Віктора Цоя "Перемен" діджеї отримали десять діб арешту і опинилися в уже відомому й за межами Білорусі мінському СІЗО на вулиці Окрестіна, куди масово звозили затриманих під час протестів після виборів президента 9 серпня. На знак солідарності білорусі зібрали діджеям 42 тисячі доларів. DW зустрілася з Кирилом і Владиславом уже після їхнього звільнення* і поговорила про мотиви їхнього вчинку, умови тримання в СІЗО та плани на майбутнє.

DW: Як Ви наважилися здійснити цю "диверсію" - поставити пісню Цоя "Перемен"?

Кирило Галанов: Я спершу розповім передісторію. Під час передвиборної кампанії влада виділила кілька місць, де кандидат у президенти може проводити мітинги і пікети. Це були незручні місця, не центральні площі. За три дні до виборів держава різко на всі ці місця починає ставити свої концерти і заходи. Напередодні ввечері нам кажуть, що концерт у Київському сквері буде від самого ранку і потрібно терміново ставити обладнання. Ми приїжджаємо, а там ніхто нічого не знає, на ходу вигадують, кого покликати, які творчі колективи запросити виступити - було просто завдання щось тут проводити.

Коли ми їхали сюди, до Київського скверу, я розумів, що об'єктивно це нечесна гра з боку чинної влади. Ми - співробітники Палацу молоді, ми звукорежисери і забезпечуємо організацію звуку. І вийшло так, що, працюючи в державній установі, яка опікується дитячою творчістю, ми раптом мали брати участь у політичній грі - нашими руками робилися речі, які суперечать нашим поглядам.

Владислав Соколовський: "Диверсія", звісно, голосно сказано. Насправді все було спонтанно. Коли ми зрозуміли, у що нас втягнули, ми намагалися розібратися з нашим керівництвом і пояснити, що не хочемо брати в цьому участь. Потім з'явилася інформація, що ми будемо і в наступні два дні теж працювати на таких само концертах, і нас це дуже обурило.

Читайте також: Про що Колесникова готова говорити з Лукашенком та що думає про Тихановську

Ми знали, що на сьому годину люди прийдуть на флешмоб. Ми з ними солідарні, вони прийдуть на законний захід, і ми думаємо так само, як і вони, але беремо участь у протилежному, причому не зі своєї волі. І ми замислилися, як проявити солідарність із ними. Спершу була думка, коли люди почнуть, піднімуть руки з білими стрічечками, зробити те ж саме. А потім я кажу: "Кириле, у нас же є звук, може, включимо пісню?"

Кирило: Якось одночасно все здійснилось, рішення здавалося очевидним. Це зараз подають як ключовий момент, але тоді це була дурна витівка. Ми просто психанули, нас не почули, а ми хотіли бути почутими.

Чому Ви ввімкнули саме пісню Цоя "Перемен"?

Владислав: Це не ми обирали трек, він ніби лежав на поверхні. Цікавий момент був, коли виступав баяніст Віталій Воронко, йому між піснями люди кричали: "Давай перемен". Треку 35 років, він написаний зовсім про інші події, але вони дивовижно схожі на те, що відбувається зараз - і тоді люди хотіли кращого, руху вперед.

І насправді на таку реакцію з боку керівництва ми взагалі не розраховували. Ми думали, що до нас підійде хтось, скаже, мовляв, що ви коїте, мерщій вимикайте і продовжуймо - випускаймо клоунів, аніматорів.

Кирило: І не було б такого резонансу! Про це всі забули б одразу! Але вони ще погіршили ситуацію, підійшло найвище керівництво (представники адміністрації району. - Ред.), почали з колонок виривати дроти, прямо з м'ясом.

Розкажіть, як Вас затримали.

Владислав: Ми уже йшли до метро. Усе було абсолютно без фізичного впливу, насильства і подібного. Підійшли двоє людей, пред'явили посвідчення, я щось прочитав на них, але нічого не запам'ятав. Нам запропонували пройти в авто, ми погодилися. Коли я сідав у машину, я проговорював усі дії - куди сідати, чи можна зняти рюкзак. Ми не опиралися зовсім (хлопців засудили, зокрема, за непокору законним вимогам посадової особи. - Ред.). Так само спокійно ми доїхали до центрального відділку міліції, навіть не було підвищеного тону чи агресії.

Вам присудили десять діб арешту, Ви відбували їх в уже знаменитому ізоляторі на Окрестіна. Які там були умови утримання?

Кирило: Дві ночі я провів у карцері, і поки мене туди вели, була позастатутна розмова зі співробітником - він мені грубіянив, хамив та ображав, і це був єдиний вид насильства щодо мене. І коли мене туди привели, цей співробітник сказав конвоїрам: "Курточку в нього заберіть, там саме тепло".

Читайте також: Що розповідають білоруські силовики, які звільнилися після протестів

Ліжко в карцері на ніч, звісно, відкидають, але температура тіла падає, починаєш присідати, віджиматися, щоб зігрітися. І поки лягаєш заснути, охолоджуєшся одночасно з тим, як потрібно засинати. Я намагався спати вдень сидячи. Там немає води, туалет сухий, неймовірно смердить каналізацією - потім від одягу ще відчував цей сморід.

Владислав: Мене одразу відвели в карцер, я там провів перші п'ять діб. Холодна вода, немає умивальника, було холодно і сиро. Спати на койці неможливо, з білизни були лише простирадло, наволочка і рушник.

На третю добу до мене увійшов чоловік, як пізніше з'ясувалося, це був заступник міністра внутрішніх справ (Олександр Барсуков. - Ред.). Мене поставили обличчям до стіни, він підійшов і каже: "Ну що, хотів змін, послухав пісню? Ти знаєш, скільки людей вийшло на вулицю, скільки постраждали, скільки в лікарні лежать поламані? Все через тебе, влаштував таку хрінь, іще й друга підставив. Готуйся, поїдеш на десять років". Під час цієї розмови він мене у спину двічі ударив, несильно - радше налякати хотів, як елемент психологічного впливу. Після цього він розвернувся, й ідучи сказав своїм співробітникам: "Що це він сидить тут, як у санаторії, зробіть йому як треба". Після цього койку мені не відкидали.

Ви бачили, як обходилися із затриманими демонстрантами, які вийшли на акції протесту проти результатів президентських виборів 9-12 серпня?

Кирило: У камерах звичайних були відчинені вікна для провітрювання, маленька щілина. І через цю щілину, якщо залізти на стіл, можна було бачити, що відбувалося у подвір'ї, звідки було чути крики людей. Найжорстокіше було на третю ніч після виборів.

Співробітники стають у коридор, люди біжать, руки за голову, і їх б'ють. Б'ють дуже жорстоко, якщо вони падають - їх підіймають і кидають, якщо знову падають, то їх б'ють іще жорсткіше. Я бачив, як лежить людина без свідомості, а один співробітник його незграбно ногою перевертає, потім приїжджає "швидка", намагається його відкачати, у них не виходить, його уносять.

Читайте також: Спроби білорусів самоорганізуватися: приклад Могильова

Після того, як людину "швидка" не змогла відкачати, на якийсь час усе стихло. А співробітники стоять, курять, спілкуються, було чути, що вони сміялися. Вони взагалі не усвідомлювали, що робили.

Поки Ви були під арештом, білоруси зібрали Вам для підтримки 42 тисячі доларів. Як Ви до цього поставилися?

Владислав: Насправді я не вважаю, що це мої гроші. І ми не можемо взяти цю суму, ми беремо собі дріб'язок, аби протягнули пару місяців - так це і планувалося, аби підтримати нас. А решту віддамо на допомогу людям, які постраждали від безладів, на лікування. Це не та ситуація, аби на ній наживатися.

Що Ви думаєте про теперішню ситуацію в країні?

Владислав: Важко сказати, ми не до кінця все розуміємо, намагаємося пропускати інформацію крізь себе, але важко усвідомити. Був цікавий момент, коли в камеру до мене перевели лікаря Андрія Вітушка. Він сказав, що в 2010 році після виборів його співкамерниками були музиканти, поети, письменники і тоді вони обговорювали, що ситуація може змінитися, лише коли вийдуть усі. І ось цей момент настав. Вийшли усі.

Я вважаю, що люди виходять не за загальну ідею, а кожен за свою маленьку. Не за когось, а за себе, вони думають, що можуть щось змінити в своєму житті.

Що Ви робитимете зараз?

Кирило: Ми ще не до кінця прийшли до тями, не вистачає ні емоцій, ні сил щось думати. Спершу з'ясуємо, що робити з грошима, які для нас назбирали.

Владислав: Щодо роботи - я точно не вертаюся на те місце (у Палац дітей і молоді. - Ред.). Що далі робитиму - поки невідомо. Надходять різні пропозиції. Ви не хвилюйтеся, ми без роботи не залишимося.

*Як повідомив DW 21 серпня адвокат Владислава Соколовського, чоловіка знову затримали правоохоронці.