"Я все життя відкрито говорю про свою орієнтацію", - каже Роман Абрашин, 25-річний оператор "Мавіка" у 39-й окремій бригаді берегової охорони і відкритий гей. Хлопець зробив камінг-аут у 15 років. Тоді його підтримали друзі, батьки і двоє братів, один з яких тепер служить в одному взводі з Романом.

У квітні 2024 року хлопець вирішив підписати контракт із ЗСУ. За рік служби Роман майже не стикався з упередженнями, засудженням чи дискримінацією. "Були сутички на базовій загальновійськовій підготовці, казали, мовляв, повибиваються мені зуби. Але я теж можу зуби повибивати", - усміхається військовий.

Згодом, коли побратими й посестри дізнавалися про його сексуальну орієнтацію, реагували здебільшого нейтрально. "Навіть дивних питань не було, аж образливо", - жартує Роман. Утім, його непокоїть, що хоча в українській армії служать кілька сотень лише відкритих ЛГБТІК-військових в українській армії, вони не мають таких самих прав, що й гетеросексуальні бійці.

Партнери ЛГБТІК-людей без прав

"Наш взвод взагалі топчик!" - хвалиться Роман і показує "хату", де живе з побратимами. Тут кожен має власний куточок, а весь вільний простір займають коробки з дронами. Військовий зізнається, що сумує за цивільним комфортом, тому прикрасив стіну біля свого ліжка підсвіткою і облаштував стелаж для речей. На одній з поличок - гострий уламок КАБа. "Сувенір, який мене не вбив", - сміється Роман. Він - командир екіпажу "мавікістів", який займається розвідкою і скидами. Хлопці працюють здебільшого з підвалів і погребів, адже ворог постійно полює за ними. Раніше підрозділ Романа був розгорнутий на Херсонщині, а нині - на Сумщині.

Роман нещодавно почав зустрічатися з хлопцем-цивільним. Але одностатеві партнерства в Україні юридично оформити неможливо. "Якщо я захочу узаконити свої стосунки, то я не зможу цього зробити. Мій партнер не має прав ні на моє тіло, ні на виплати (у разі загибелі. - Ред.). Якщо я буду в реанімації, він мені ніхто", - нарікає військовий. Хлопець називає це жорстокою несправедливістю: "Ми воюємо на рівні з усіма, але однакових прав не маємо".

Чому не схвалюють законопроєкт про реєстровані партнерства?

Законопроєкт про реєстровані партнерства, який вже понад два роки перебуває на розгляді в парламентських комітетах, є однією з ключових вимог ЛГБТІК-спільноти в Україні. У проєкті закону не йдеться про одностатеві шлюби, тим не менш, нововведення дозволило б партнерам оформити стосунки юридично: зокрема, отримати право на доступ до медичної інформації, спадщину, соціальні гарантії та компенсації у разі загибелі партнера.

Ініціаторка законопроєкту, депутатка від опозиційної фракції "Голос" Інна Совсун у розмові з DW пояснює, що документ заблокований комітетом з правової політики. "Він загальмував з очевидних причин: через те, що в парламенті є дуже консервативні люди". За словами народної обраниці, категорично проти реєстрованих партнерств для ЛГБТІК-людей налаштовані менше третини депутатів, дещо більше третини готові підтримати, а решта - вагаються, переймаючись через реакцію суспільства і колег, або ж взагалі не мають позиції з цього питання. "Рано чи пізно ми ухвалимо закон про партнерство для одностатевих пар. Питання в часі. На жаль, для ЛГБТІК-військових це, зокрема, питання, чи вони встигнуть, бо їхнє життя під загрозою", - визнає Совсун.

Дискримінація ЛГБТІК в армії

19-річний Дмитро служить у Силах оборони України близько року. Він визначає себе як асексуал, якого цікавлять і хлопці, і дівчата, але він прагне романтичних, а не сексуальних стосунків. Коли про сексуальність Дмитра дізналися у першій бригаді, до якої він приєднався, у хлопця почалися проблеми: "Почали погрожувати фізичною розправою, фізично виснажувати". У переписці, яку військовий показав DW, побратим радить йому "шукати інший підрозділ" і погрожує "пояснити більш зрозуміло", чому, - щоб "запам'яталося надовго".

Після цькування Дмитро потрапив на лікування і намагався накласти на себе руки, але його врятували медики. Згодом він повідомив про погрози й булінг у поліцію: "Станом на сьогодні навіть відповіді не надійшло". З перепонами, але врешті йому вдалося перевестися в іншу бригаду. Хлопець розповідає, що йому відомо про випадки в інших підрозділах, коли командування навпаки намагалося швидше перевести ЛГБТІК-бійця на інше місце служби після того, як дізнавалося про його орієнтацію.

Відповідальність за напади на ЛГБТІК-людей

Дмитро визнає, що хоч консервативні люди завжди будуть і у війську, і в суспільстві, армія поступово змінюється. На військовій службі він мав і більш позитивний досвід: "В одній з бригад командир взводу дізнався про мою сексуальну орієнтацію. Він підтримав, сказав, що він ніколи не дасть в образу, у нас не буде жодної дискримінації, але ми всі маємо розуміти, що ми сім'я і ніхто не має виділятися. Я погодився з цією думкою". Військовий прагне відокремлювати особисте життя від службових обов'язків.

Окрім законопроєкту про реєстровані партнерства, ЛГБТІК-спільнота наполягає на запровадженні кримінальної відповідальності за злочини на ґрунті нетерпимості, зокрема, гомофобії. "Якщо людина зараз мене битиме, вона отримає 137 гривень штрафу", - каже Дмитро, пояснюючи, що найчастіше напади на ЛГБТІК-людей кваліфікуються як хуліганство і караються занадто м'яко. Законопроєкт, який виокремплює злочини на ґрунті ненависті до ЛГБТІК-людей, зареєстрований у парламенті з 2021 року, але досі перебуває на доопрацюванні.

Ставлення до ЛГБТІК покращується?

Ветеран і очільник ГО "Військові ЛГБТ+ за рівні права" Віктор Пилипенко є одним із перших в Україні відкритих військових-геїв. Він закликає депутатів не зволікати з ухваленням законопроєктів на підтримку ЛГБТІК-спільноти. Пилипенко каже, що чує аргумент політиків про те, що українське суспільство не готове до змін, але не розуміє його.

Активіст нагадує, що згідно з опитуваннями, підтримка ЛГБТІК-людей росте. Дослідження Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) у червні 2024 року показало: більше 70 відсотків українців вважають, що ЛГБТІК-люди повинні мати такі самі права, як і всі громадяни. За даними цього ж опитування, 14 відсотків респондентів ставляться до ЛГБТІК-спільноти позитивно, 47 відсотків - нейтрально, а 32 - негативно. Останній показник стабільно знижується з 2015 року.

Водночас благодійна подія від організації "КиївПрайд" на початку червня супроводжувалася звичними, але немасштабними протестами. Активісти провели захід біля будівлі МЗС у Києві, де нагадували про права ЛГБТІК-людей і збирали гроші на ЗСУ. Поруч із прапорами і плакатами зібралися прихильники традиційних цінностей. Православна церква України згодом звернула увагу на те, що захід на підтримку ЛГБТІК влаштували неподалік Михайлівського собору і назвала це "антицерковною провокацією".

Скільки ЛГБТІК-військових в Україні?

Організація "Військові ЛГБТ+ за рівні права", яку очолює Віктор Пилипенко, об'єднала більше 600 військових і ветеранів. За даними цієї спільноти, у щонайменше 59 підрозділах української армії служать геї, лесбійки, бісексуали, транс-, квір- чи асексуальні люди. Точно визначити їхню кількість неможливо, адже багато хто не говорить про свою орієнтацію чи ідентичність. За приблизними оцінками, враховуючи частку ЛГБТІК-людей у суспільствах різних країн, в армії їх може бути від 5 до 10 відсотків, ідеться у першому комплексному дослідженні становища військових ЛГБТ+ в Україні, яке провела організація Пилипенка за підтримки посольства Нідерландів.

Також у дослідженні відзначено, що ставлення до ЛГБТІК-людей в армії впливає на її боєздатність. "Говорячи про будь-яку ефективну, а не "м'ясну" армію, ми говоримо про командний дух. Якщо військовослужбовець ненавидить іншого військовослужбовця, є цькування, то командний дух губиться, і це прямо впливає на ефективність виконання бойових завдань, - каже Пилипенко. - Команда повинна працювати, не зважаючи на всі іншування, і тільки тоді вона буде успішною і переможною".

Ветеран додає, що українській армії "бракує антидискримінаційних інструкцій, політик, які би доповнювали статути Збройних Сил і захищали б не лише ЛГБТ, а взагалі права особового складу армії". Він сподівається, що ситуація покращиться завдяки появі інституту військового омбудсмана.

Пілот "Мавіка" Роман Абрашин вірить: що більше ЛГБТІК-людей говоритимуть про себе і свої проблеми, то швидше відбуватимуться зміни. "Це важливо, навіть якщо буде якась хвиля хейту", - каже він. Військовий Дмитро згоден з цією думкою. Водночас як він, так і більшість хочуть зараз передусім, щоб закінчилася війна. "Я просто хочу, щоб перестали помирати мої побратими, близькі люди, цивільні люди та діти", - каже хлопець.