Девід Сеймур - американський фотограф польського походження, відомий під псевдонімом "Чим". Під час Другої світової війни він служив у Лондоні, де працював з фотографіями, зробленими з повітря. Девід набув світової слави не лише як талановитий фотограф, але і як засновник відомого фотоагентства Magnum Photos.

Ця фотографія - сучасна. Її було зроблено у вересні 2020 року, коли загорівся табір біженців на острові Лесбос. Дітей, які втікають від пожежі, сфотографував Ангело Цорциніс. Цей знімок визнали найкращим за підсумками конкурсу "Фотографія року", організованого ЮНІСЕФ. У 2021 році Дитячий фонд ООН відзначає 75-річчя.

Що за фотографія! Завдяки віддзеркаленню складається враження, що Залман Левінсон дивиться на нас з усіх боків. Знімок датується 1937 роком. Це маленький Салман, чи Сіма, - така ж дитина, як і багато інших. Він виріс у Ризі з мамою Фрідою й татом Селігом. У 1936-му його тітка переїхала у тодішню Палестину, яка перебувала під британським мандатом. Сіма регулярно надсилав їй листи.

От цим малюнком Салман подякував тітці Агнесі за подарунок на дев 'ятиріччя. "Бейт" - на ідиші "будинок" - написав він над малюнком. Незабаром після цього німецький верхмат захопив Ригу. Агнес більше нічого не чула про свого племінника. Вже після війни вона дізналася: Салмана та його батьків депортували в ризьке гетто, де вони й загинули.

Цією онлайн-виставкою Меморіал історії Голокосту "Яд Вашем" вирішив показати останні листи жертв Голокосту - що вони писали перед тим, як загинули від рук нацистів. Крім того, "Яд Вашем" оприлюднив ще й фотографії дописувачів та їхніх близьких. Вгорі: світлина двадцятих років родини Келлер-Мозес. Вони були з німецького Ахена.

На паспорті Зіґфріда Келлера у 1938-му нацисти поставили штамп "J" (Jude - єврей). Для багатьох ця позначка стала смертним вироком. Зіґфрід - єдиний з родини, хто вижив. 2013 року він передав Яд-Вашем листи своєї матері Берти. У 1942-му вона написала йому з Терезіна в Чехії: "А тепер, мої любі діти, прощавайте і моліться за нас, і Бог захистить і нас, і вас".

З тисяч листів, що зберігаються в архіві, Яд Вашем обрав для експозиції десять. Більшість з тих, хто їх написав, не знали, що це буде їхній останній лист перед смертю. Особливо німецькі євреї - такі, як Зіґфрід Боденгаймер (на фото у військовій формі), які воювали у Першій світовій на боці Німеччини і не могли уявити, що нацисти їх вб'ють.

Багато хто з авторів листів намагалися приховати і прикрасити справжню ситуацію в концтаборі. Анна Майнінґер писала своїм дітям: "Ми у таборі з середи, зі мною справді все добре. Вам справді не потрібно турбуватися ... Якби б ми й надалі мали можливість отримувати звістки одне від одного … Сердечно цілую. Ваша любляча мама".

З варшавського гетто Перла Тітельман написала своєму чоловікові Йозефу та доньці Рейчел: "Я збираю всю свою волю в кулак, аби вижити заради вас ... Наша туга одне за одним - безмежна". Перлу вбили. Однак Рейчел і Джозеф вижили й емігрували у 1947 році на Святу землю - в майбутній Ізраїль.

Картина "Транспорт №2" Павла Кора зображує потяг, який привіз його батька в Освенцім - до місця його смерті. Виставка "Прощавайте, мої любі: останні листи жертв Голокосту 1941-1942 рр." в онлайн-версії також нагадує і про родичів та близьких шести мільйонів євреїв, вбитих у Європі.