Про важливість тілесного контакту у часи коронавірусу
Азін Гейдарінеджад
11 грудня 2020 р.
Хто найбільше постраждав від відсутності контактів у період епідемії коронавірусу і чим компенсувати вимушене соціальне дистанціювання? Науковець з університету Лейпцига має кілька порад.
Реклама
Одним із багатьох наслідків пандемії коронавірусної хвороби COVID-19 стало вимушене скорочення міжлюдських, а отже і тілесних контактів. "Ціну знаєш, як втрачаєш" кажуть про таке у народі, адже багатьом тепер стало сильно бракувати близького контакту з іншими людьми. Учені мають для цього як фізіологічне, так і психо-соціальне пояснення. Професор психології, керівник лабораторії тактильних досліджень в університеті Лейпцига Мартін Ґрунвальд (Martin Grunwald) пояснює, що людині без такої інтеракції не обійтися. "Ще на перших етапах життя нам потрібен фізичний контакт і стимуляція. Жодне немовля без цього не може розвиватися. Фізичний контакт стимулює зростання організму та нейронів", - каже він і додає, що слід чітко розріняти дотики.
Заспокійливий ефект можливий тоді, коли торкається "потрібна людина, у правильний час, з потрібною інтенсивністю і правильної частини тіла". Тоді, за словами науковця, "на рівні сприйняття такі адекватні тактильні стимуляції трансформуються у позитивні емоції, а наш мозок реагує на це, активуючи численні ділянки".
На профілактичні заходи у зв'язку з пандемією і вимушену соціальну дистанцію не усі люди реагують однаково, тут усе залежить від індивідуальної потреби у тілесних контактах. У когось вона вища, а хтось непогано обходиться і без них. Дехто взагалі не переносить, коли його обнімають і тискають інші. "Люди з високою потребою у тілесному контакті, або ж ті, хто до них звик і мусив тепер відмовитися, перебувають зараз під сильнішим стресовим навантаженням. Вони повинні себе контролювати ", - каже Ґрунвальд і додає, що відсутність заспокійливого ефекту від такого контакту не лише підвищує стрес, але й посилює страхи. Іноді це може призводити до розвитку клінічних симптомів.
Найпростішим виходом могло б бути задоволення цих потреб самообніманням. Та чи є від нього ефект? "Точно, що ні", - каже Ґрунвальд і додає, що ми соціальні істоти, тому дотик інших є незамінним, а від самообнімання - жодного ефекту.
За місяці коронавірусної пандемії ми вже звикли до масок і соціальної дистанції. Кажуть, що людина така істота, що до всього звикає. Але суто фізіологічно до цієї кризової поведінки людина не звикне і коли мине пандемія. "Тілесна інтеракція з іншими закладена у нашу біологічну або соціальну ДНК і базується на наших емоціях, які ми відчували ще як діти і немовлята", - каже німецький науковець і додає, що людство обов'язково повернеться до звичайної поведінки.
Реклама
Хто страждає найбільше?
Зараз же найбільше від скорочення контактів потерпають люди молодого віку. "Вони ще тільки підшукують собі пару, обирають майбутню професію, мають затвердитися як особистість. І все це вимагає тісного соціального контакту з іншими, важливі і тілесно-комунікативні аспекти", - зазначає науковець.
Усе це неможливо компенсувати дистанційним спілкуванням і відеоконференціями. Водночас молодим людям набагато важче, ніж іншим віковим групам, відмовлятися від звичного способу життя. "Старше покоління вже має досвід, а от молодь відчуває набагато більший стрес", - пояснює науковець.
І все ж, чим можна було б компенсувати зараз дефіцит фізичного контакту? Може, обіймати дерева, як пропонують в Ісландії? Учений радить людям, які особливо тяжко зараз переживають дефіцит контакту, взяти собі з притулку домашнього улюбленця.
"Дослідження доводять взаємний позитивний ефект від контакту двох ссавців", - каже Ґрунвальд, який, серед іншого, є і автором книги "Homo Hapticus" ("Людина тактильна"). Ще одна порада від нього - професійний психотерапевтичний масаж. Крім того, у Німеччині можна звернутися і до професійних "обнімальників", які дотримуються чітких норм.
Хай там як, а учений з університету Лейпцига не сумнівається, що людство переживе і цю пандемію, "так само, як пережило чуму, холеру і світові війни", підсумовує Ґрунвальд. Тож істотами-роботами ми не станемо, запевняє він, бо "це закладено у нашій біології".
COVID-19: карантин очима британських фотографів
Незамінні працівники лікарень, найрізноманітніші сценарії карантину: онлайн-платформа British Photographic Assignments демонструє пандемію з перспективи фотографів.
Фото: Claire Armitage
Коли світ навколо зупиняється
Лауреат різноманітних нагород фотограф Вей Джиан Чан закарбував на своїх світлинах сюрреалістичну атмосферу в майже спорожнілому Лондоні. Більшість його робіт - це колажі, в яких виринають контрастуючі графіті на кшталт "Надія" чи "Омана". На цій роботі зображені два велосипедисти, які проїжджають повз плакати митця Марка Тітчнера. Меседж: "Будь ласка, повірте, ці дні минуть".
Фото: Wei Jian Chan
На них тримається вся система
"Не всі супергерої носять плащі", - таким є меседж фотографа Джорджа Коппока. На своїх портретах він зобразив "системнозначущих" жителів Лідса, які підтримували функціонування міста під час карантину: медичний персонал, а також лікарі, селяни, працівники супермаркетів, поліцейські та волонтери. На фото: медсестра одного з пологових будинків.
Фото: George Coppock
Розірваний зв'язок
Серія світлин Флори Луна ґрунтується на ідеї, що вже до карантину між людьми та світом навколо існував фільтр, який тепер лише посилився. "Пандемія не лише встановила більше фізичних меж для наших контактів з іншими, такі як монітори комп'ютерів, маски та перегородки з прозорого пластику, але й посилила межі, які існували в реальному світі".
Фото: Flora Luna
Затиснені у власні домівки
Багатьом родинам довелося виконувати свою роботу та продовжувати шкільне навчання з дому, не знаючи, чим це скінчиться: просто жах. Відчуття власної неспроможності Клер Ермітейдж посилювали повідомлення батьків-ентузіастів у соціальних мережах, які описували "чудові проєкти" зі своїми дітьми. Фотографиня вирішила зайняти гумористичну перспективу, аби закарбувати власне становище під час карантину.
Фото: Claire Armitage
Під тиском
Коли почалася пандемія, ландшафтний фотограф Скотт Стівенс мусив тимчасово припинити свою роботу. Він вирішив опрацьовувати свої світлини за домашнім робочим столом та дати таким чином свою візуальну "заряджену емоціями відповідь на нинішню кризу". Його серія "Під тиском" демонструє настінний барометр поряд із фотографією неба з вікна кімнати фотографа.
Фото: Scott Stevens
Фейкова вулична сцена
Зазвичай Кріс Сілк фотографує вуличні сцени. Під час карантину він експериментував із власними фотографіями міста: він брав фігури з модельної залізниці свого батька чи інші предмети домашнього вжитку та вмонтовував їх у ту чи іншу сцену з природним доступом світла. "Немає нудних місць для фотографій", - прокоментував він особливі робочі умови.
Фото: Chris Silk
Тваринний світ під час карантину
Володар різних нагород фотограф Іан Вейд зазвичай фотографує диких тварин на вулицях міста. Тепер же він узявся експериментувати з пластиковими фігурками тварин його дворічної доньки, аби вони виглядали природно. Він відчував на собі багато дивних поглядів, коли лежав на животі в струмку, аби сфотографувати цього пластикового бенгальського тигра.
Фото: Ian Wade
Прогулянка під час карантину
Документальна фотографиня Джастін Дезмонд під час ізоляції познайомилася з абсолютно невідомими їй людьми. "Одного сонячного дня я вийшла зі своєю камерою та запитувала в небагатьох людей, яких зустрічала на своєму шляху, чи можна їх сфотографувати та як вони переживають карантин". Результат - серія фотографій, зроблена на відстані двох метрів від об'єктів.
Фото: Justine Desmond
Листи дорогим серцю людям
"Через страх, який ми відчуваємо перед тим, що нам іще доведеться пережити через вірус, ми сумуємо за іншими більше ніж зазвичай", - переконана фотографиня Акіко Дюпон. Це надихнуло її попросити своїх сусідів на півдні Лондона написати листа людині, про яку вони часто думають під час карантину. Семирічна Софія (на фото) написала своїй бабусі в Канаді.
Фото: Akiko DuPont
Карантинний балет
11-річний син фотографині Гемми Гріффітс танцює балет. Тренувань під час карантину не було, тож він займався вдома, через що "його надзвичайно довге волосся літало по квартирі". Вона закарбувала його заняття на фото, "аби згадувати про ці дивні часи та закарбувати варту подиву красу його рухів у абсолютно звичайній оселі".
Фото: Gemma Griffiths
Проєкт "Надія": танцювальники під час карантину
Фотографиня Сенем Піс так само отримала натхнення від балету. Вона сфотографувала одразу кількох танцівниць і танцівників. "Усі ми раптом опинилися в ситуації, якої ми не могли собі до цього уявити", - написала вона. Для неї танцівники стали водночас символом життєствердного меседжу: "Завжди є надія. Завжди є радість у житті".