Окрім розслідування щодо ймовірних воєнних злочинів у війні Росії проти України в Міжнародному кримінальному суді в Гаазі, слідчі дії ведуться і в Федеральній прокуратурі Німеччини. Поки що там проводять так зване структурне розслідування, яке не спрямоване проти конкретних людей. Колишня міністерка юстиції Німеччини Сабіне Лойтгойзер-Шнарренберґер (Sabine Leutheusser-Schnarrenberger) - серед тих, хто хоче це змінити. Разом зі своїм однопартійцем із Вільної демократичної партії, яка входить до нинішньої урядової коаліції, ексглавою МВС Ґергартом Баумом (Gerhart Baum) вона прагне слідчих дій щодо конкретних осіб у російському державному керівництві та армії. Для цього політики подали спільну заяву до прокуратури. Ідеться як про президента Володимира Путіна, так і про командирів військових підрозділів на місцях. DW поговорила з ексміністеркою про те, що дає процес у Німеччині, які шанси притягнути винних до відповідальності, а також чому в заяві політиків немає згадки про геноцид.

DW: Пані Лойтгойзер-Шнарренберґер, нині ви подали заяву до генерального федерального прокурора Німеччини щодо ймовірних воєнних злочинів у війні Росії проти України. У Міжнародному кримінальному суді в Гаазі так само триває розслідування. Як можна притягнути винних до відповідальності?

Сабіне Лойтгойзер-Шнарренберґер: Німеччина несе велику відповідальність. З 2002 року у нас є кодекс міжнародного кримінального права (імплементованого в національне законодавство. - Ред.). Згідно з ним, генеральний федеральний прокурор відповідає за розслідування воєнних злочинів, скоєних в інших місцях без німецької участі та жертв. Це так званий принцип світового права. Тому Німеччина може зробити важливий внесок (у розслідування. - Ред.) і вже робила це, зокрема, у справах проти відповідальних (за воєнні злочини. - Ред.) у Сирії. Тому важливо, аби генеральний федеральний прокурор мав справу з великою кількістю інформації та доказових матеріалів, аби добитися конкретного розслідування.

Чи можуть ті, хто скоїв ці злочини, взагалі бути притягнені до відповідальності? У Німеччині чи в Гаазі.

Відповідальні в будь-якому разі можуть постати перед судом. Але це не стосується тих, хто обіймає високі політичні посади, адже вони мають імунітет. Приміром, на даний момент це президент Путін або ж міністри закордонних справ чи оборони Російської Федерації. Звісно, вони не в Німеччині, а в Росії або, якщо йдеться про військових, в Україні та причетні там до воєнних злочинів. Але щодо них можна все одно звідси проводити розслідування. Звичайно, вони тут недоступні, тому зрештою потрібно спробувати їх затримати за допомогою ордеру на арешт, аби вони постали перед судом. Для суду вони повинні бути в Німеччині.

Крім перелічених вами ймовірних злочинів у контексті подій в Україні часто лунає слово геноцид, у якому звинувачують Росію. Ви це слово не вживаєте. Чому?

Ми звернули увагу на різні місця, де було скоєно злочини, як приклади. Приміром, напади на цивільних осіб, цивільну інфраструктуру, серед яких пологовий будинок (у Маріуполі. - Ред.), а також атомна електростанція (Запорізька АЕС. - Ред.), або доведення людей до голоду. І це все становить склад злочину за міжнародним кримінальним правом, де ми бачимо зачіпки, вказівки, частково докази, що це відбулося, які можна вже далі розслідувати. Що стосується геноциду, цілеспрямованого знищення народу, то він має місце тоді, коли дійсно дії масово спрямовані проти українців як народу. Думаю, що, ймовірно, вже можна це бачити чи говорити про це в певних аспектах. У нас не було вказівок, які б дозволили саме таке формулювання. Але це не означає, що це виключено.

Читайте також: Війна Росії проти України: чи може Путін постати перед судом у ФРН чи Гаазі?

Гамбурзький правознавець Отто Люхтергандт нещодавно оприлюднив юридичний висновок у якому вказав на ознаки геноциду в діях російської армії щодо населення Маріуполя. Адже, як він пояснює, геноцид не обов'язково стосується всього народу, але й його частини. Ви погоджуєтеся з його оцінкою?

Те, що ми побачили в Маріуполі, належить до найжахливіших подій (війни Росії в Україні. - Ред.). Особливо що стосується доведення до голоду понад 100 тисяч людей, які більше не мають доступу до харчів. І якраз це цілеспрямоване мордування голодом, знаючи, що люди можуть померти, або навіть свідомо прагнучи їхньої смерті, це все схоже на те, що з частиною населення України не просто погано поводяться, але й що цих людей знищують.

Ви казали, що збирали матеріали щодо ймовірних воєнних злочинів з відкритих джерел. Чи є необхідність та можливість шукати докази також на місцях? І як потрібно в цьому разі діяти?

Ми цивільні особи, які також заручилися підтримкою адвокатської контори, яка спеціалізується на питаннях міжнародного кримінального права і де співробітники знають російську та українську мови. Тому ми використали, приміром, списки українських спецслужб та міноборони з іменами російських командирів. У нас самих немає доступу до спецслужб. Ми хочемо лише показати, що можна і будучи в Німеччині мати доступ до солідної інформації. Звісно, збирати докази можна і на місцях, але це можливо лише в рамках офіційної процедури. Приватні особи можуть серйозно допомогти розслідуванню контактами свідків, відеозаписами, задокументованою інформацією тощо.

Як ця процедура виглядає на практиці?

Якщо проводиться розслідування воєнних злочинів чи злочинів проти людяності, то зазвичай маєш справу з середовищем, від якого рідко надходить підтримка. Тут усе інакше. Україна надає підтримку. Вона хоче, аби воєнні злочини розслідувалися, аби злочинці були притягнуті до відповідальності. Тому тут слідчі повинні були б мати доступ до відповідних місць і джерел інформації, якщо вони взагалі в стані працювати в Україні. Ці джерела мають пройти ще додаткову перевірку, адже ордер на арешт можна видати лише тоді, якщо посилатися на більш ніж одне джерело.