DW: Пане Смолл, президент України Володимир Зеленський у середу, 26 квітня, провів телефонну розмову з головою Китайської Народної Республіки Сі Цзіньпіном, за підсумками якої Пекін має направити в Київ свою дипломатичну делегацію. Багато оглядачів звертають увагу на те, що ця розмова відбулася на тлі очікуваного контрнаступу Збройних сил України. Що можна сказати про таймінг? Чому зараз?

Ендрю Смолл: Ця телефонна розмова довго відкладалась з певними очікуваннями того, що вона все ж відбудеться незабаром після державного візиту Сі Цзіньпіна до Росії - передусім з метою політичного прикриття цієї суперечливої поїздки.

Вельми вражає те, що Сі Цзіньпін на той момент не вважав це (розмову з Зеленським. - Ред.) політично необхідним. Але той факт, що було відомо про те, що така розмова обговорюється, посилив тиск з тим, аби вона все таки відбулася. Без неї було б уже майже неможливим вдавати, що мирні зусилля Китаю є серйозними, і цей дзвінок мав бути зрозумілим як спроба заспокоєння зокрема європейських лідерів, які протягом останніх тижнів особисто тиснули на Сі.

Останніми днями слова посла Китаю в Парижі про те, що правовий статус усіх держав колишнього Радянського Союзу ставиться під сумнів, могли стати тим додатковим приводом для Сі Цзіньпіна піти на цей крок з тим, щоби запевнити європейців у тому, що Китай не підтримує наміри Путіна щодо переписування кордонів Європи та всього порядку безпеки, який встановився після "холодної війни".

Ви згадали про заяви посла КНР у Франції. Після візиту в Пекін на початку квітня преса повідомляла, що президент Франції Еммануель Макрон за допомогою Китаю прагне вже цього літа посадити Росію та Україну за стіл переговорів. Чи доречно, на вашу думку, говорити про існування китайсько-французької спільної стратегії або ж якоїсь координації дій?

Можлива роль Китаю обговорювалася під час візиту Макрона, і можна очікувати, що обидві сторони надалі обмінюватимуться позиціями з цього приводу. Але під час візиту Макрона також стало зрозумілим, що жодна зі сторін насправді не вважає, що момент для переговорів вже визрів - радше справді розглядалися варіанти на пізніші терміни до кінця року. Тому наразі дещо передчасно навіть говорити про будь-які "ініціативи".

У різних сторін виникла зрозуміла настороженість щодо певних зусиль Франції, але вони насправді все ще досить обмежені, враховуючи те, що в будь-якому разі в діях китайської сторони ще дуже мало реального змісту.

Читайте також: Коментар: Макрон промінює дружбу з партнерами в ЄС на союз із диктаторами

За підсумками переговорів Володимира Зеленського і Сі Цзіньпіня речник президента України повідомив, що лідери обмінялися думками щодо "мирного плану" Китаю та української "формули миру" з 10 пунктів, про повну підтримку якої раніше офіційно заявили країни "Великої сімки" (G7). Чи можуть бути знайдені якісь спільні точки дотику між цими планами?

Гадаю, що реальних зусиль на гармонізацію цих рамкових документів спрямовано не буде. Формулювання Китаю були надзвичайно позиційними, зі спробами звинувачень на адресу США та НАТО, наріканнями на санкції тощо.

І Зеленський, і Макрон вибрали ті розділи китайського позиційного документу, де є над чим працювати, і запропонували Пекіну прозондувати ці моменти далі. Китайська сторона погодилася із цим, що видно, наприклад, у спільній китайсько-французькій заяві. Але наразі виглядає так, що Пекін просто хоче показати, ніби він робить щось конструктивне, при цьому без будь-якої змістовності. Це лише дипломатичні вправи заради самолюбування.

Усе ж, за прямим китайським посередництвом останніми тижнями було досягнуто відновлення після семи років перерви дипломатичних відносин між Саудівською Аравією та Іраном. Для багатьох це стало несподіванкою. В МЗС Китаю тепер оголосили і про готовність посередничати в палестино-ізраїльському конфлікті. Але які насправді цілі Пекіну щодо війни РФ в Україні? 

На даному етапі Китай фактичним посередництвом (щодо війни РФ проти України. - Ред.) не займається. Через широку політичну, економічну підтримку Китаєм Росії та постачання товарів подвійного призначення на Пекін чинився тиск з метою більш конструктивної взаємодії та у сподіванні на те, що глибша участь Китаю якось вплине на поведінку Росії.

Але Пекін, як і раніше, дуже ретельно координує свої дії з Москвою і досі діє з нею у тісній згоді. Навіть у приватних бесідах Китай не продемонстрував бажання чинити тиск на Росію. Але Пекін знає, що за допомогою певних маневрів навколо "миру", він може заробити на цьому очок та зіграти на цих надіях.

Читайте також: Німці не вірять у Китай як посередника в Україні - опитування

Чи може Китай претендувати на те, щоб вважатися неупередженою та нейтральною стороною, враховуючи згадані вже вами тісні зв'язки Пекіну з Москвою і їхнє так зване "безмежне партнерство", а також і проблемний імідж Китаю у світі з огляду на грубі порушення прав людини, придушення громадянських свобод у Гонконгу та зрештою прямі погрози Тайваню? 

Що ж, цілком очевидно, що Китай не є нейтральним. Але це й не було би проблемою, якби його роль полягала в тому, щоби просто схилити свого партнера - Росію - до продуктивної позиції і чинити на них тиск, якщо вони відмовляться. Це модель Північної Кореї, навіть якщо вона насправді принесла відносно небагато результатів, і ми також бачили й інші такі приклади. Проблема полягає не у відсутності неупередженості, а в тому, що Китай відмовляється робити те, де він міг би бути корисним - чинити тиск на Москву. Без цього він мало що може зробити як посередник.

Повертаючись до переговорів лідерів України та КНР, сторони домовилися про те, що Китай направить свого представника з візитом в Україну та інші країни для проведення консультацій. Якими можуть бути результати? Чи варто взагалі очікувати якогось дипломатичного прориву?

Ми можемо очікувати, що з цього всього вийде дуже мало - не більше, ніж тоді, коли у лютневих консультаціях брав участь (голова комісії з закордонних справ ЦК КПК. - Ред.) Ван Ї. Висновок і тоді, і нині такий, що найближчим часом можливостей для корисних розмов немає, що треба почекати весняного контрнаступу й тоді робити висновки. Тож я думаю, що поки що все це носить лише розвідувальний характер.